Огнестрельное, но не оружие
Револьвер не может быть одновременно и квалифицирующим признаком хулиганства, и устройством для стрельбы снарядами несмертельного действия. Такое заключение сделал ВС в постановлении №311/79/18, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
20 квітня 2021 року м.Київ №311/79/18
Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — ШЕВЧЕНКО Т.В.,
суддів: АНТОНЮК Н.О., ГОЛУБИЦЬКОГО С.С. —
розглянув у судовому засіданні касаційні скарги захисника Петренка А.В. на вирок Васильківського районного суду Запорізької області від 23.04.2019 та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 16.10.2019 та прокурора на ту ж ухвалу апеляційного суду в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017080190001263, щодо Особи 1, Інформація 1, уродженця м.Енергодара Запорізької області, який проживає за Адресою 1, засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.296 Кримінального кодексу, та виправданого у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком Васильківського райсуду від 23.04.2019 Особу 1:
засуджено за ч.4 ст.296 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років;
визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч.1 ст.263 КК, а кримінальне провадження закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу в зв’язку з відсутністю в його діях складу цього кримінального правопорушення.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК у строк відбування покарання Особі 1 зараховано строк його перебування під вартою з 19.10.2017 до 16.01.2018 — 90 днів, з 24.01.2018 до 26.03.2019 — 426 днів з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілого Особи 2 задоволено частково: стягнуто із засудженого на користь потерпілого 2413,36 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 7000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 6600 грн. витрат на правову допомогу.
Запорізький АС ухвалою від 16.10.2019 змінив вирок суду першої інстанції щодо Особи 1: у порядку ч.2 ст.404 КПК виключив із вироку обставину, що обтяжує покарання останнього, — рецидив злочину. У решті залишив вирок без змін.
За вироком суду Особу 1 засуджено за те, що він 19.10.2017 близько 14:50, знаходячись у громадському місці на ґанку магазину «Інформація 2», розташованого за Адресою 2, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, яка виражалась у нехтуванні загальноприйнятими у суспільстві нормами моралі, правилами поведінки та правами громадян на особисту недоторканність, життя та здоров’я, умисно здійснив два постріли з гладкоствольного револьвера моделі МЕ-38 Compact, заводський номер видалений, калібру 35Gr/.380/9MMR, виробництва Німеччини, який є короткоствольною вогнепальною зброєю, у сторону потерпілого Особи 2, одним з яких влучив у потерпілого, заподіявши легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я.
Крім того, органом досудового розслідування Особа 1 обвинувачувався в незаконному поводженні з вогнепальною зброєю: придбанні, носінні та зберіганні без передбаченого законом дозволу вказаного револьвера, який 19.10.2017 був вилучений в останнього. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в діях Особи 1 відсутній склад цього злочину, з чим погодився і суд апеляційної інстанції.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду щодо Особи 1 на підставах порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м’якість. Уважає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора про необґрунтованість виправдання Особи 1 за ч.1 ст.263 КК. Крім того, прокурор вказує на те, що апеляційним судом безпідставно виключено з вироку обставини, які обтяжують покарання засудженого: скоєння злочину особою, яка перебуває в стані сп’яніння, та рецидив злочину. Вважає за необхідне призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі захисник Петренко А.В. ставить вимогу про скасування судових рішень щодо Особи 1. Посилається на порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність. Вказує на порушення процесуального права засудженого через неналежний розгляд заявлених ним відводів суддям під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не проаналізував доводів, наведених в апеляційних скаргах сторони захисту, зокрема про недоведеність наявності в Особи 1 хуліганського мотиву, відсутність доказів на підтвердження факту застосування револьвера, вилученого на місці злочину. Крім того, указує, що оскільки револьвер не є вогнепальною зброєю, то відсутні підстави для кваліфікації дій Особи 1 за ч.4 ст.296 КК, а тому вважає, що кримінальне провадження необхідно закрити у зв’язку з тим, що не встановлено доказів для доведення винуватості засудженого та вичерпані можливості їх отримати.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений і захисник підтримали касаційну скаргу сторони захисту та вважали, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Прокурор підтримала касаційну скаргу прокурора та заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника <…>.
Мотиви Суду
Як видно з матеріалів кримінального провадження, рішення суду першої інстанції, яким Особу 1 визнано винуватим за ч.4 ст.296 КК та виправдано за ч.1 ст.263 КК, було оскаржене і стороною захисту, і стороною обвинувачення. Захисник і прокурор, крім іншого, посилалися на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
Зокрема, прокурор у своїй апеляційній скарзі наводив доводи на підтвердження своєї думки щодо незаконності виправдання Особи 1, вважав за необхідне скасувати вирок першої інстанції та ухвалити обвинувальний вирок щодо останнього.
Захисник просив закрити кримінальне провадження, при цьому вказував на суперечливість висновків суду, який встановив вину Особи 1 у вчиненні хуліганства із застосуванням вогнепальної зброї, хоч і визнав його невинуватим у незаконному поводженні з вогнепальною зброєю.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги, формально пославшись на ті ж докази, на які посилався і суд першої інстанції при обґрунтуванні свого рішення, однак не звернув уваги на те, що ці докази не були оцінені місцевим судом відповідно до вимог ст.94 КПК.
Зокрема, як на підстави для виправдання Особи 1 за ч.1 ст.263 КК суд першої інстанції послався на висновки судово-балістичних експертиз №2-690 від 28.11.2017 та №525-18 від 25.09.2018. При цьому суд зазначив, що відповідно до цих висновків вилучений у Особи 1 гладкоствольний револьвер моделі МЕ-38 Compact за своїми конструктивними властивостями хоча і відноситься до короткоствольної гладкоствольної вогнепальної зброї, проте є пристроєм, призначеним для стрільби револьверними патронами, спорядженими шротовим зарядом; гумовими револьверними патронами; револьверними патронами, спорядженими гумовими чи аналогічними за своїми можливостями метальними снарядами; шумовими та газовими револьверними патронами, тобто снарядами несмертельної дії, які не спричиняють летального наслідку, а тому відповідно до положень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26.04.2002 №3 не може бути віднесений до предмета злочину, відповідальність за який настає за ст.263 КК.
На цій підставі місцевий суд дійшов висновку, що оскільки вказаний гладкоствольний револьвер моделі МЕ-38 Compact не є предметом кримінального правопорушення, передбаченого 263 КК, то в діях Особи 1 відсутні об’єктивна та суб’єктивна сторони інкримінованого йому кримінального правопорушення, а отже, відсутній склад злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК.
З цим висновком суду першої інстанції погодився й апеляційний суд. Проте суд касаційної інстанції вважає його передчасним з огляду на таке.
За змістом ст.242 КПК експертиза проводиться в разі, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права.
Разом з тим відповідно до ч.2 ст.94 КПК жоден доказ, у тому числі й висновок експертизи, не має наперед встановленої сили.
Тому апеляційному суду під час апеляційного розгляду належало надати оцінку суперечностям у висновках судово-балістичних експертиз, за змістом яких наданий на дослідження револьвер одночасно є і вогнепальною зброєю, і пристроєм для стрільби різними метальними снарядами несмертельної дії.
На підставі цих висновків експертиз таких же суперечливих висновків дійшли і суди обох попередніх інстанцій, зазначивши, що револьвер, який був предметом експертного дослідження, є вогнепальною зброєю, але не є предметом злочину, передбаченого ст.263 КК.
Натомість, ці суперечності могли бути усунені шляхом з’ясування апеляційним судом того, чи відповідають проведені судово-балістичні експертизи методикам, згідно з якими експертами були здійснені дослідження: №3.1.22 — методика встановлення належності об’єкта до вогнепальної зброї та його придатності до стрільби (проведення пострілів); №3.2.05 — методика встановлення належності об’єкта до бойових припасів вогнепальної стрілецької зброї та його придатності до стрільби; №3.1.18 — методика «Криміналістичного дослідження газових пістолетів та револьверів». Зокрема, необхідно було перевірити, чи визначалась експертами питома кінетична енергія снарядів, відстріляних з досліджуваного револьвера, та, відповідно, чи встановлювалась здатність відстріляних снарядів заподіяти людині чи тварині небезпечні для життя або смертельні ушкодження.
З’ясування цього питання є суттєвим у цьому кримінальному провадженні для прийняття обґрунтованого рішення про можливість використання як доказів висновків проведених судово-балістичних експертиз або необхідності призначити додаткові судово-експертні дослідження з метою визначення, чи є револьвер, належний Особі 1, предметом кримінальних правопорушень, передбачених стст. 262—264 КК.
Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, установлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Разом з тим касаційний суд зобов’язаний перевірити в межах доводів, викладених у касаційних скаргах, чи були додержані судами попередніх інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами пред’явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів — їх достатності для висновків суду.
ВС неодноразово висловлювався щодо необхідності дотримання у кожному кримінальному провадженні стандарту доведення поза розумним сумнівом, який означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Цей стандарт має застосовуватись у будь-якому випадку: і в разі, коли версію обвинувачення доведено, і в разі, коли таку версію спростовано, це питання має бути вирішено на підставі повного і всебічного дослідження судом усіх обставин справи та безстороннього й неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Ураховуючи, що хуліганські дії Особи 1 кваліфіковані за ознакою вчинення злочину із застосуванням вогнепальної зброї, то з’ясування питання належності вилученої у нього зброї до вогнепальної має істотне значення для правильної юридичної оцінки дій останнього як за ч.1 ст.263 КК, так і за ч.4 ст.296 КК.
З урахуванням того, що в цьому кримінальному провадженні не з’ясованими залишилися обставини, які мають істотне значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення, що позбавляє суд касаційної інстанції ухвалити остаточне рішення, то ухвала апеляційного суду щодо Особи 1 підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
У зв’язку із скасуванням ухвали апеляційного суду на підставі ч.1 ст.438 КПК колегія суддів не розглядає питання щодо обґрунтованості викладених у цій ухвалі висновків про відсутність у діях Особи 1 обставин, що обтяжують його покарання: скоєння злочину особою, яка перебуває в стані сп’яніння, та рецидиву злочину.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, повно та всебічно, з використанням усіх процесуальних можливостей, у тому числі й тих, що стосуються призначення експертизи, дослідити обставини, які мають значення для кримінального провадження, та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Зокрема, апеляційному суду потрібно належним чином умотивувати свої висновки з приводу доводів, викладених в апеляційних скаргах сторони захисту щодо порушення процесуального права засудженого через неналежний розгляд заявлених ним відводів суддям під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, а також доводів прокурора щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі винного. У разі збільшення обсягу обвинувачення, визнаного судом доведеним, необхідно призначити покарання відповідно до вимог стст.50, 65, 70 КК.
Керуючись стст.433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, ВС
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Касаційну скаргу захисника Петренка А.В. задовольнити частково.
Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 16.10.2019 щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.