Закон і Бізнес


Глава комитета НААУ по энергетическому праву Александр Трохимец:

«Сегодня в НКРЭКУ больше олигархического лоббизма и политики, чем регулирования рынка»


Александр Трохимец: «Сегодня в НКРЭКУ больше олигархического лоббизма и политики, чем регулирование рынка»

№22 (1528) 29.05—04.06.2021
Карина ПЕТРАШ
3558

Привыкнуть платить по счетам, разобраться в своих правах и не верить политикам, которые бросают населению лозунги и фейки об удешевлении энергоресурсов. Глава комитета по энергетическому праву в составе Национальной ассоциации адвокатов Украины Александр ТРОХИМЕЦ рассказал, почему дешевле никогда не будет и о том, каковы перспективы рынка «зеленой» энергетики. Также он считает, что конституционное представление о «зеленых» тарифах ждет фиаско.


«Адвокати добре орієнтуються у сфері права, але в енергетиці потрібно розуміти фізичні процеси»

— Олександре Петровичу, ви майже рік очолюєте комітет з енергетичного права у складі НААУ. Розкажіть, що стало причиною створення цього комітету?

— Коли я вже офіційно став адвокатом (у червні 2020 року), то ініціював створення комітету з енергетичного права у складі НААУ. Керівництво НААУ прийняло рішення про створення такого комітету та, незважаючи на мій незначний офіційний досвід адвокатської діяльності, довірило його очолити. Щоправда, ще до набуття статусу адвоката я вже мав певний правовий досвід та гучні справи за плечима. Удячний керівництву НААУ Лідії Ізовітовій, Валентину Гвоздію та голові комітету з міжнародного права Віталію Власюку, які підтримали мою ініціативу.

Утім, задовго до цього я успішно супроводжував та ініціював справи, пов’язані з тарифами. Наприклад, першу мою справу в ЗМІ називають «тарифними справами Тимошенко». Вона привернула увагу суспільства, бо якби позов подав пересічний громадянин, то справа так би й загубилась у судових архівах.

У результаті за нашим позовом Окружний адміністративний суд м.Києва визнав протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів від 27.04.2016 №315, якою визначався порядок формування ціни на природний газ для потреб населення. До речі, цю справу розглядав усім відомий суддя ОАСК Євген Аблов.

В Україні достатня кількість юристів, які дуже добре орієнтуються у сфері права, але енергетика — це та царина, в якій потрібно розуміти предмет, фізичні процеси. Тобто, щоб захистити чиїсь права, потрібно знати, як працює система на фізичному рівні.

— Які цілі стоять перед вашим комітетом і чого вже вдалося досягти за півроку?

— Основне завдання — це навчити адвокатську спільноту бути більш ефективною та компетентною в наданні правової допомоги в галузі енергетики, краще розуміти процес ізсередини. Також за результатами нашої роботи ініціюватимемо зміни до законодавства.

Наприклад, недавно ми проводили захід із залученням учасників енергетичного ринку. Спільно з комітетом з міжнародного права обговорювали ймовірність позовів проти України в міжнародних арбітражах щодо «зелених» тарифів. Важливо, що на таких заходах зустрічаються всі учасники ринку, і в результаті обговорення дійсно можна дійти до потреби в реформуванні законодавства. Зараз ми готуємо захід щодо проблем правового регулювання питань, пов’язаних із приєднанням до електричних мереж. Хочемо почути споживачів і надавачів послуг, операторів системи розподілу та дізнатися, чого, на їхню думку, не вистачає для нормативно-правового регулювання.

Наразі це просвітницька діяльність.

Разом з Вищою школою адвокатури плануємо запустити школу з енергетичного права, яка принесе користь як юристам, так і пересічним споживачам. Річ у тім, що в багатьох суб’єктів (наприклад в об’єднаннях співвласників багатоквартирних будинків) не завжди є кошти на гонорар для адвоката, бо ж ці витрати можуть бути більшими, ніж сума позову. Утім, усі справи щодо неправильного нарахування вартості послуг дуже подібні. Тож було б добре розробити таку собі інструкцію-алгоритм, щоб у недуже складних справах громадяни могли самостійно себе захистити.

— На енергетичному ринку, як і на будь-якому іншому, перетинаються інтереси покупця та продавця. За вашою оцінкою, нині законодавство на чиєму боці — виробника чи споживача? Як можна виправити дисбаланс, якщо він є?

— Тут питання варто ставити під іншим кутом. Виробник енергії на сьогодні є цілою інституцією, у нього є свої структури, які займаються лобіюванням і захистом власних інтересів, у тому числі перед держорганами. Натомість споживач абсолютно неінституціолізований, представити та захистити його права немає кому.

Проблема не стільки в правовому регулюванні, стільки в українській ментальності. У нас навіть створення ОСББ перетворюється як мінімум на проблему, як максимум — на гарячий конфлікт. Що вже й говорити про захист прав у сфері тарифоутворення чи протистояння великій монополії. А оскільки згуртованості немає, то питання, на чиєму боці закон, навіть не стоїть.

Фактично через розбалансованість і необізнаність громадян вони в менш вигідному становищі. Адже в суді до уваги беруться докази, а якщо споживачі нічого не надали, а постачальник чи виробник підтверджує свою позицію документально, то очевидно, на чию користь ухвалять рішення.

Дисбаланс, про який ви говорите, — це відособленість і відсутність єдності навіть у межах одного під’їзду, не те що в країні. Наведу один приклад. У постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» відсутній чіткий алгоритм розрахунку спожитої енергії. У багатьох багатоквартирних будинках оператор системи розподілу розраховує кількість спожитої енергії шляхом віднімання обсягів електричної енергії, яка розходиться по субспоживачах, тобто квартирах, прибудинкових приміщеннях тощо, від показників загальнобудинкових лічильників. При цьому балансоутримувач не бачить показників лічильників субспоживачів, і в результаті реальне споживання та показники у квитанціях різняться в кілька разів.

Важливо, що, хоча в законі є прогалина, тиск із боку споживачів не спостерігається. Парадокс у тому, що їх ця ситуація не влаштовує, але громадяни не можуть пролобіювати свої інтереси.

«Раніше в роботі регулятора відчувався вплив енергогенеруючих компаній, але тепер це вплив великих споживачів»

— Ви свого часу створили громадську організацію «Енергетичний омбудсмен». Чи займалися допомогою громадянам в їхніх спорах з великими постачальниками енергії?

— Звичайно. Але ми зіткнулися з іншою дилемою. За нашим законом, у спорах, де громадянин є споживачем тієї чи іншої послуги, судовий збір сплачувати не потрібно. Утім, якщо в спір вступає ГО з метою захисту того ж права того ж громадянина, то збір потрібно платити. Для деяких це економічно невигідно, простіше погасити борг, для інших це захмарна сума. Часто приходять громадяни та пропонують подати колективний позов, я пояснюю, що з процесуальної точки зору зробити це неможливо.

— У чому, на вашу думку, має полягати роль держави та регулятора на цьому ринку? Чи можна назвати дієвою роль НКРЕКП як контролера, коли за останні 7 років тарифи для населення зросли в кільканадцять разів, у той час як собівартість деяких ресурсів, навпаки, зменшилася?

— По-перше, тези про те, що вартість якихось ресурсів знижується, — це міф. По-друге, щодо ролі НКРЕКП як регулятора, то вона зводиться до забезпечення балансу у відносинах між усіма учасниками ринку. Утім, яким чином можна досягати балансу, якщо регулятор водночас повинен захищати споживача?

В Україні вже так повелося, що держана влада завжди використовувалася для бізнес-інтересів, великі підприємства намагалися та намагаються як мінімум вплинути на роботу цього органу, а як максимум — посадити своїх людей у потрібні крісла. Раніше на роботу НКРЕКП був відчутний вплив енергогенеруючих компаній, але сьогодні це вже вплив великих споживачів.

Останні намагаються через регулятора приймати різні акти для зниження вартості енергоресурсів, які займають левову частку в собівартості їхнього продукту. Виробники енергії своєю чергою несуть значні збитки. Тож про виконання покладених функцій не йдеться. Сьогодні в НКРЕКП більше олігархічного лобізму та політики, ніж регулювання енергетичного ринку.

«Спроба збити «зелені» тарифи — це нездоровий популізм і лобіювання інтересів тих, хто за цим стоїть»

— Нині в Конституційному Суді аналізуються на відповідність Конституції деякі положення стст.91—92 закону «Про альтернативні джерела енергії», а також ст.65 закону «Про ринок електричної енергії». Ініціатори подання переконані, що, установивши такі розміри «зеленого» тарифу та весь механізм їх розрахунку, Верховна Рада вийшла за межі власної компетенції. На вашу думку, які перспективи цієї справи?

— На мою думку, ніякого виходу за межі повноважень не було. Свого часу у ВР зафіксували ціни на виробництво енергії та встановили її вартість у твердій валюті з певним графіком. Держава вирішила це ще 10 років тому.

Основною метою був перехід на більш екологічний спосіб виробництва електроенергії. Я не заперечую, що благородна ідея набула зовсім іншого вигляду, як і все в нашій країні.

Щодо цього подання, то ВР просто здійснила правове регулювання. Інакше, за такою логікою, можна було б оскаржувати конституційність встановлення та правове регулювання податків. Тож спроба збити «зелені» тарифи — це нездоровий популізм і лобіювання інтересів тих, хто за цим стоїть.

До того ж переконування, що в Європі дешевше, є маніпуляцією. Там пройшли свій шлях, складний, безперечно, але зараз вони користуються здобутками «зеленки». На заході ринок «зеленої» енергетики — справді ринок, а не фікція. Держава усунута від впливу на нього, існує здорова конкуренція. До того ж інколи компанії виробляють її так багато, що доплачують споживачам за її купівлю.

Різниця між ними й нами в тому, що вони мислять десятиліттями, а ми — одним днем.

Якщо уявити, що ці норми будуть визнанні неконституційними, то все закінчиться тим, що інвестори заберуть свої кошти через арбітражі. Грати проти вкладників дорожче, ніж виконувати зобов’язання перед ними.

«Історії про дешевшу атомну енергію — ще один міф»

— Чи погоджуєтесь ви з думками політиків, що ринок «зеленої» енергетики в Україні відкрили заради не екології, а збагачення одного олігарха? До того ж не потрібно бути експертом, аби зрозуміти, що вартість атомної енергії більш реальна для українського гаманця.

— Історії про дешевшу атомну енергію — ще один міф. Українцям просто вклали в голову цю тезу. Політики зробили свою справу, і тепер кожні 5 років народ обманюється, бо хоче вірити, що тарифи стануть меншими. Але дешевше не буде, потрібно звикати платити.

Поясню, як виникло переконання, що атомну енергетику витісняють на догоду «зеленій». Кількість необхідної енергії визначається завдяки графіку її добового споживання. На цій схемі позначені пікові періоди використання ресурсу й так звані провали, коли люди його майже не потребують. Саме цей графік диктує, стільки потрібно виробляти електроенергії. Тобто якщо падає споживання, то зменшується виробництво.

З початком пандемії потреба в електроенергії у великих споживачів значно зменшилася. Через це падіння зупинили два енергоблоки атомної електростанції. Особливість «атомки» в тому, що її потужність не може регулюватися дуже швидко. Ось у цей період і з’явився міф, який одна група впливу використала проти іншої. Ви ж розумієте, що якби дійсно атомну енергію дискримінували на догоду «зеленій», то державне підприємство «Енергоатом» уже розгорнуло б судовий процес щодо компенсації збитків. Але цього не сталось.

— Добре, хай там як, але ж атомна все одно дешевша й більше доступна для населення. Чи я помиляюсь?

— В «Енергоатомі» собівартість енергії порахували як 57 коп. Але, якщо до неї додати 3 складові: вартість транспортування магістральними електричними мережами, вартість розподілу та послуги постачання, то вийде більше ніж 1,68 грн. Якщо всі ці складові врахувати, то сума буде коливатися від 2 до 3 грн. залежно від області. Утім, у собівартість виробництва взагалі не закладено виведення енергоблоків з експлуатації, а це кілька мільярдів доларів, захоронення відпрацьованого ядерного палива тощо. Тож потрібно бути готовим до того, що ці витрати рано чи пізно ляжуть на платників податків.

Ринок альтернативної енергії все одно прийде, адже не можна нескінченно спалювати вугілля, дихати забрудненим повітрям, дурити електорат слоганами про «дешево й чесно».

«Західні партери дуже хотіли, щоб НКРЕКП була незалежною, а я дуже хотів, щоб поважали Конституцію»

— Ви були представником у справі щодо відповідності Конституції деяких положень закону про НКРЕКП. І всі вимоги були задоволені, за винятком однієї. Чим цей акт порушував вимоги Основного Закону?

— Коли в парламенті йшли жваві дискусії щодо профільного закону, я відразу звернув увагу на те, що він не відповідає нормам Конституції. Адже тоді народні обранці активно просували гасло про абсолютну незалежність НКРЕКП. Але ж не може орган влади бути повністю поза системою координат держави. Тодішній народний депутат Ольга Бєлькова, яка займалася цим законопроектом, вирішила не звертати уваги на мої зауваження. Тож, коли з’явилася можливість, я став представником нардепів у КС.

Перед судом ми поставили кілька запитань: чи може існувати в Україні незалежний орган влади? чи мали ВР, Президент та Уряд повноваження призначати кандидатів до конкурсної комісії, якій належало здійснювати відбір членів самого органу? чи міг гарант призначати осіб до НКРЕКП? Судді КС дійшли висновку, що комісія за своєю правовою природою є органом виконавчої влади, а тому мала бути в системі Уряду.

Подання було в грудні 2016 року, а рішення прийнято в червні 2019-го. За моєю інформацією, у КС були значні суперечки щодо цього закону. Адже він дійсно був неконституційним, але визнавати його таким у 2016—2017 роках через тодішню владу було неможливо. До того ж наші міжнародні партнери витратили чимало грошей та ресурсів на прийняття того закону. Вони дуже хотіли, щоб НКРЕКП була незалежною, а я дуже хотів, щоб поважали Конституцію.

— Тобто тепер комісія — повністю легітимний орган, який діє в системі координат Уряду?

— Якщо раніше це був незалежний орган, то тепер — орган виконавчої влади зі спеціальним статусом. На НКРЕКП після рішення КС поширюється дія закону «Про центральні органи виконавчої влади». У цьому документі є норма, за якою Уряд може скасувати будь-яке рішення органу виконавчої влади. Раніше цього робити було не можна, але тепер такі повноваження є. Проте якщо створити прецедент — скасування рішення НКРЕКП Урядом, то реакція буде схожа на скасування КС електронного декларування.

Зараз, попри спробу «причесати» статус комісії, вона все одно наче поза межами Уряду. Навіть не координуєтеся жодним міністерством. До того ж цей орган приймає рішення дуже точково, їх ніхто не скасовує. Результат — перед очима… Якби регулятор керувався законами та займався своєю справою, а не лобізмом, то для країни було б більше зиску.

— Ринок енергії в Україні окутаний сотнями корупційних схем, скандалів і прикладами відвертого глуму над народом. Ви як адвокат та експерт у цій сфері можете сказати, чому та що не так з українським ринком енергії?

— В Україні його немає, натомість є фікція. Причини дуже прості. Усі гравці, які присутні на цьому полі, володіють значними частками ринку та займають, по суті, монопольне становище. Якщо хтось володіє левовою часткою, то він має великий вплив. Звідси й усі проблеми. Тож було б добре зробити цей ринок прозорим, збалансувати повноваження органів, забезпечити прозорість регулювання та, звичайно, забезпечити реальну відповідальність за всі правопорушення.