Закон і Бізнес


Лектор ВША, адвокат Людмила Гриценко:

«Мой рецепт спасения от выгорания — техника С.Кови, баланс профессиональной деятельности и лимит на количество дел»


Людмила Гриценко: «Мой рецепт спасения от выгорания — техника С.Кови, баланс профессиональной деятельности и лимит на количество дел»

№19-20 (1525-1526) 15.05—21.05.2021
Виктория ЯКУША
4545

Как поддерживать эмоциональный баланс и предотвратить выгорание, занимаясь сложными категориями дел? Почему насилие замалчивается и как эволюционирует судебная практика по ограничительным предписаниям? Как заинтересовать аудиторию опытных адвокатов? Об этом «ЗиБ» общался с лектором Высшей школы адвокатуры, адвокатом Людмилой ГРИЦЕНКО.


«Лекторську діяльність сприймаю як можливість зробити певні інвестиції в професійну спільноту»

— За підсумками 2020 року ви ввійшли до 10 провідних лекторів ВША. Як удалося втримати зв’язок з аудиторією, коли офлайн-заходи стали неможливими?

— Дійсно, в офлайні та онлайні зворотний зв’язок дещо відрізняється. Під час офлайнових заходів є можливість «тут і зараз» бачити емоційну реакцію учасників на матеріал, про який розповідаєш, ловити моменти, коли він зачепив, «зайшов» на всі 100%…

Офлайн дає можливість «прожити» навчальний захід спільно з учасниками. Має місце більш глибоке відчуття групової динаміки, розумієш, де потрібно підвищити градус (мається на увазі якесь завдання для групової роботи), а де його краще знизити, зупинитися, пропрацювати емоції групи, вербалізувати, зафіксувати, обговорити чи залишити «на подумати» і йти далі.

Щодо онлайн-режиму. Платформи, за допомогою яких у ВША проводять заходи щодо підвищення кваліфікації для адвокатів, дають можливість отримувати feedback від учасників у вигляді текстових повідомлень.

— Можете поділитися тим, що допомагає особисто вам?

— Перш за все важливо розуміти особливості навчання дорослої аудиторії. Важливою є наявність можливості ділитися життєвим досвідом, практикою (без критики чи засудження з боку лектора). Дорослі мають право бути самостійними в прийнятті рішень щодо подальшого використання отриманого під час навчального заходу матеріалу. Поданий матеріал має бути пропозицією взяти собі в практику, а не істиною в останній інстанції.

Доцільно, щоб навчальний матеріал для дорослої аудиторії мав практичну спрямованість, був на часі й був актуальним. Основний фокус нашої уваги слід зосередити на тому, що, як і коли ми можемо робити тут і зараз.

При проведенні онлайн-заходів тривалістю година-дві доречно кожні 10—15 хв. задавати аудиторії запитання. Від простих на кшталт «Чутно/видно?» до дотичних до теми курсу з пропозицією поділитися досвідом, написавши про це в чаті.

Також утриманню зв’язку з аудиторією допомагають відповіді на запитання учасників — як під час самого заходу, так і в подальшому (у рубриці «Запитання — відповіді» на сторінці ВША у «Фейсбуку».

— Що дає практикуючому адвокату лекторська діяльність? Чи допомагає це систематизувати власну практику й чи стає зайвим приводом провести аналіз тенденцій в розгляді судових спорів?

— Мені більше імпонує відповідь на запитання, чому або для чого я це роблю, що можу дати або чим можу поділитися, ведучи лекторську діяльність у ВША.

Багато моїх публікацій у соціальних мережах мають хештег #закохана_в_тренерство. Розробляю навчальні продукти та проводжу лекції, вебінари, курси, тренінги перш за все тому, що я це люблю.

Лекторську діяльність сприймаю як можливість зробити певні інвестиції (часові та ресурсні) у професійну спільноту, поділитися тим, чим можу, обмінятися досвідом і однозначно рости й розвиватися разом.

Чи допомагає лекторська діяльність систематизувати власну практику? Однозначно. І не тільки власну. Готуючись до вебінарів, курсів, тренінгів, завжди використовую «мікс» судової практики. Під словом «мікс» маю на увазі таке: частину беру з власних справ, а частину — з актуальної судової практики. Для мене важливо, щоб учасники мали можливість бачити правову картину з різних боків.

Для мене аналітика судової практики є необхідною умовою для розроблення чи проведення того чи іншого курсу. Перед тим як ділитися якоюсь інформацією, перш за все аналізую практику Верховного Суду. Також переглядаю практику апеляційних судів, читаю кілька десятків рішень судів першої інстанції в різних регіонах України. Такий підхід дає більш повну «правову картину».

«Більшість ДТП — це справді досить емоційна категорія справ»

— Однією з ваших тем курсів з підвищення кваліфікації є аспекти формування адвокатського досьє у справах про ДТП. Ви говорите про те, що це дуже емоційна категорія справ. Як допомогти клієнту в таких справах опанувати себе?

— Ви права. Більшість ДТП, з якими працюю як адвокат, — це справді досить емоційна категорія справ. Причина такої емоційності в тому, що в ДТП або є летальні наслідки, або має місце отримання тілесних ушкоджень середнього/тяжкого ступеня. А це — зміни в житті людей. Непрості й часто травматичні. Зміни, на прийняття яких потрібен час, і не тільки.

Взаємодія в такій категорії справ для мене починається не стільки з допомоги клієнту опанувати себе, стільки з розуміння спектра можливих реакцій людини на такі неочікувані та часто емоційно непрості зміни в житті.

Тут, мабуть, доречно загадати дослідження американського психолога Елізабет Кюблер-Росс про стадії прийняття травматичних змін. Основні з них: заперечення, гнів/роздратування, торг/компроміс, депресія/розпач і прийняття або готовність жити в нових умовах. Адвокатам, які працюють у такій категорії справ, важливо знати про ці стадії та розуміти, на якій з них перебуває клієнт, та будувати з ним співпрацю залежно від стадії.

Що допомагає мені? Я розповідаю (коротко й без надто розумного вигляду) про стадії, які проходить людина, коли в її житті неочікувано з’являється травматичний досвід. Також допомагає комунікація за таким алгоритмом: «вислухати — почути — зрозуміти». Далі — «перевірити розуміння, уточити й пояснити». Ще допомагають короткі, чіткі та зрозумілі завдання/алгоритми дій, які може виконати потерпіла сторона й повідомити про виконання.

Я практикую фіксувати для потерпілої сторони ці маленькі кроки, щоб через деякий час показати: ось шлях, яким ми пройшли разом, ось перші кроки, які ви змогли зробити, ось результат, отже, рухаємося далі, план дій такий. Я малюю схеми, графіки й показую. Наприклад, кілька простих для виконання дій для потерпілої сторони, які дають можливість і бути причетним до справи, й уникати повторного травмування. Зібрати та принести чеки — так. Перечитувати висновок судмедексперта з переліком тілесних ушкоджень, у результаті яких настала смерть, — ні.

— Певне, у вас є напрацьований алгоритм, який можете порадити колегам?

— У такій категорії справ важливо не поспішати, проте тримати певний темпоритм та стежити за часом; фіксувати маленькі кроки, відслідковувати динаміку. Важливо виділяти достатньо часу для комунікації (немає часу, краще перенести зустріч).

Слухати варто не поверхово, а емпатично. При цьому важливо розуміти, що може відчувати людина, коли розповідає, але не говорити «Я вас розумію». Краще сказати: «Мені шкода, що так сталося» або «Мені справді прикро, що у вашому житті має місце така ситуація».

Необхідно дати людині можливість проявити емоції: не перебивати; підтримати. А якщо йде мова про втрату, під час комунікації дати змогу говорити про людей, які загинули; підтримати світлу пам’ять.

Коли людина знає відповіді на запитання, що та як відбуватиметься, вона почуває себе безпечніше. Бути в безпеці — це наша базова потреба. Це варто враховувати.

— Наслідки ДТП особливо важко позначаються на учасниках та їхніх родичах. Але ж і для адвоката напруження в таких справах є досить високим. І занурення в таку категорію справ потребує емоційної стійкості. Чи є у вас рецепт порятунку від вигорання та для відновлення ресурсів?

— Мій рецепт можна звести у формулу з кількох складових: розуміння й застосування техніки «коло впливу/коло проблем» (запропонована Стівеном Кові в книжці «Сім навиків високоефективних людей»), баланс у професійній діяльності (співвідношення адвокатської/тренерської та експертної діяльності й відпочинку) та ліміт на кількість справ у провадженні.

Техніка С.Кові для мене працює так: у кожній ситуації визначаю для себе коло впливу (тобто те, на що можу вплинути, і бажано тут же визначити, як саме) і коло проблем (тобто те, що відбулося або відбувається незалежно від моєї волі). З колом впливу працюю. Наприклад, якісна комунікація з потерпілою стороною, якісний збір/допомога в зборі доказів, якісна підготовка цивільного позову — це те, що у справах про ДТП перебуває в моєму колі впливу. Фокус роблю не на тому, чому саме так відбулося, а на тому, що можу зробити тут і зараз, у тому числі для того, щоб це не повторилося.

Якщо говорити про певний алгоритм, то він може мати такий вигляд:

• формулювання проблеми;
• пошук рішень (бажано кількох);
• складання плану дій;
• дії, які мають мету, дедлайн і які можна контролювати;
• моніторинг дій/наслідків у процесі розв’язання проблеми, у разі необхідності — можливі уточнення обраної стратегії;
• фокусування на результатах (навіть незначних);
• розуміння, навіщо я це роблю;
• відпочинок.

Особисто для мене наявність плану дій, можливість діяти, розуміння, навіщо це роблю, і наявність балансу між діяльністю та відпочинком є дієвим рецептом на всі випадки професійного вигорання.

Майже 13 років я займаюсь адвокатською діяльністю. Багато навчаюся. Поєдную тренінги з професійного розвитку та тренінги з розвитку особистості. У середньому раз на рік проходжу навчання в сертифікатних програмах або програмах професійного розвитку, які мають кілька модулів. Книги й фільми — це моє натхнення. Кожного разу, коли дивлюся фільм, думаю, який шматочок можна вирізати для того чи іншого тренінгу. Ще один рецепт для розвитку й порятунку від вигорання — це подорожі.

Ще один важливий компонент — навчитись ідентифікувати та вербалізувати свої емоції. Важливо розуміти, що зараз відчуваєш і чи в ресурсному стані ти взагалі. Важливо визначити для себе шкалу та відмічати результати. Важливо фокусуватися на колі впливу. Завжди. Не тільки в професійному житті. Важливо фокусуватися на комплексному підході. Не подобається законодавство — пропонуй зміни, не влаштовує судова практика — думай над тим, як її змінити. І ще завжди слід пам’ятати про людяність і професіоналізм. У будь-якій категорії справ.

«Саме по собі покарання не розв’яже проблеми домашнього насильства»

— Один з ваших курсів охоплює тематику еволюції судової практики щодо обмежувальних приписів. На вашу думку, чому довести доцільність обмежувального припису так важко, хоча він не є заходом покарання?

— Швидше складність викликає не сама важкість доведення необхідності застосування обмежувального припису, а розуміння специфіки процесу та врахування правової природи обмежувальних заходів. У судовій практиці все більше посилаються на основні постулати Стамбульської конвенції про першочергову безпеку постраждалої особи або на принцип пріоритету прав постраждалої особи над майновими правами кривдника. Тому можна сказати, що застосувати обмежувальний припис у судовому порядку не те щоб складно, це швидше потребує чіткого та зрозумілого алгоритму дій і системного підходу.

— Обмежувальні приписи з’явилися в Україні як одна з форм протидії домашньому насильству, але фактично до них удаються тоді, коли воно вже відбулось і, як правило, не раз. А яким чином можна на законодавчому рівні, урахувавши практику інших країн, запобігти такому насильству?

— Домашнє насильство — це комплексна проблема. Багатоскладова й багатоелементна. Причиною домашнього насильства є не скільки законодавство або його відсутність, стільки наявність певних установок у свідомості кривдника, які сприяють народженню волі чинити насильство (домінувати, принижувати, забороняти, контролювати тощо) і спонукають до дій.

Зерном, з якого проростає домашнє насильство, є ряд стереотипів, у тому числі про певні соціальні ролі, функції та обов’язки. Водою, яка поливає це зерно стереотипів і сприяє замовчуванню та «нормалізації» домашнього насильства, є історичний досвід жінок, пов’язаний з пережитим ними насильством і токсичним спілкуванням. З часом цей досвід перетворився в певну «героїзацію» пережитого й передавався від покоління до покоління, наче цінний скарб…

Про «народну мудрість», виражену в словах «б’є — значить…» або «терпи…», говорити не буду. Немає в них мудрості. Бити — це кримінальне правопорушення, за яке законом передбачене покарання. І крапка. Любов у розвиненому суспільстві має інші прояви, і про це варто говорити, починаючи з дитячого садочка, а то й раніше.

Починати запобігати чи протидіяти домашньому насильству, як і будь-якому іншому виду, доречно з усвідомлення причини його появи і з роботи над світоглядними установками особи. В основі будь-якої поведінки лежить установка, і якщо в людини не буде внутрішнього бажання домінувати над іншою людиною, то, відповідно, й дії не буде.

Тому запобігання домашньому насильству має передбачати реальні інформаційні кампанії та правопросвітницьку роботу, спрямовану на подолання стереотипів, поширених у суспільстві.

— На вашу думку, чи є штраф розумним покаранням за домашнє насильство? Чи може йтися про те, щоб узагалі віднести такі правопорушення не до адміністративних, а до кримінальних?

— Відповідаючи на першу частину питання щодо розумності застосування штрафу, доцільно виходити з обставин конкретної справи. Звісно, якщо іде мова про малозабезпечену родину, в якій чоловік під впливом алкоголю чи наркотичних речовин чинить домашнє насильство і при цьому є єдиним годувальником сім’ї, то в такій ситуацій, як показує практика, штраф замість кривдника платить постраждала особа, і ці «витрати» є ще одним приводом для застосування насильства.

Проте думка, що насильство має місце тільки у соціально незахищених чи малозабезпечених сім’ях — це міф. Будь-яка особа, незалежно від її соціального статусу, доходу, стану здоров’я тощо, може стати постраждалою від домашнього насильства.

Судам доречно заглиблюватися в деталі справи і розуміти, чи буде покарання у вигляді штрафу втілювати саме ту мету, яку має покарання. Якщо постраждала особа заплатить штраф замість кривдника з «дитячих грошей» (ідеться про кошти, які жінка отримує у зв’язку з народженням дитини), мета такого покарання не буде досягнута.

Відповідно до ст.24 закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству», крім обмежувального припису, є й інші спеціальні заходи протидії домашньому насильству, такі як узяття кривдника на профілактичний облік та проведення з ним профілактичної роботи, направлення на проходження спеціальних програм.

Покарання є важливим, бо його відсутність створюватиме для кривдника відчуття безкарності й можливість чинити насильство в більш інтенсивний спосіб. Натомість саме по собі покарання не вирішить проблему домашнього насильства ні в окремій родині, ні в державі в цілому. Дію у вигляді вчинення будь-якої форми домашнього насильства викликає установка про наявність права так чинити. Тому працювати потрібно з установками кривдника, тоді буде більше шансів припинити насильство.

Варто згадати, що часто (не завжди але часто), кривдниками стають особи, які тривалий час зазнавали домашнього насильства. У таких ситуаціях доцільно пропрацювати той травматичний досвід, який має людина. Це не швидкий шлях, але в перспективі він може бути більш результативним, ніж покарання у вигляді штрафу

— Ви читаєте також курси щодо набувальної давності, ефективності судового контролю та лекції в рамках спеціалізованого курсу «Адвокат дитини». Яких нових курсів можна чекати в рамках вашої співпраці з ВША?

— Зараз я працюю над розробкою концепції представництва потерпілих у різних категоріях справ. Концепція має назву «7C» і включає в себе 7 важливих напрямків при формуванні стратегії представництва потерпілих, кожен з яких для зручності я назвала словом на букву «С» англійською мовою.

У планах — розробити або долучитися до розроблення спеціалізованого курсу «Адвокат у справах про ДТП» з можливістю розкрити як стратегію представництва потерпілих, так і стратегію захисту підозрюваних чи обвинувачених.

Ще планую приділити увагу комунікації з особами, які постраждали від домашнього насильства, зокрема з дітьми. Тому найближчим часом очікуйте кількох тематичних заходів щодо особливостей комунікації з дітьми, які зазнали домашнього насильства.