Права для оснований
У СНБО нет полномочий давать заключения о причастности лица к террористической деятельности
.
ЕВГЕНИЙ ПЕЛИХОС, адвокат, управляющий АБ «Евгения Пелихоса»Громкие решение о введении персональных санкций cейчас стали предметом обжалования в Кассационном административном суде как суде первой инстанции. Так как такое ноу-хау применяется в украинском правовом поле впервые, возникает ряд вопросов относительно таких процессов.
Згідно з відомостями, розміщеними в Єдиному державному реєстрі судових рішень, Служба безпеки надає до судових проваджень матеріали із грифом «таємно», які начебто мають підтвердити правомірність застосування таких обмежень прав громадян у позасудовий спосіб. При цьому, навіть судді КАС почали брати самовідвід від розгляду цих справ з огляду на відсутність у них відповідного допуску до державної таємниці необхідної форми та доступ до державної таємниці.
Це питання дійсно викликає багато проблем і сумнівів у його правомірності. Адже, вбачається, що всі подібні дії з засекречуванням матеріалів судових справ насправді свідчать не про наявність державної таємниці, розголошення якої може зашкодити інтересам держави, а про неспроможність органів державної влади у правовий і процесуальний спосіб довести свою позицію в суді.
Більше всього в цій ситуації має турбувати питання участі адвоката (представника) в розгляді такої справи. Враховуючи, що питання надання дозволу на ознайомлення з матеріалами адміністративної справи, які складаються з відомостей, що містять державну таємницю, чинним Кодексом адміністративного судочинства не врегульовано, це питання може бути вирішено за аналогією з висновком зробленим у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду від 13.03.2017 №4. В ній ВАС дійшов до висновку про необхідність застосування до цих правовідносин найбільш схожих і врегульованих, а саме ст.517 Кримінального процесуального кодексу, яка встановлює порядок допуску захисника до секретних відомостей.
Іншим актуальним питанням постає наявність компетенції у Ради національної безпеки та оборони та її членів взагалі давати висновки щодо причетності особи до терористичної діяльності або встановлювати наявність підстав для застосування санкцій передбачених ст.3 закону «Про санкції». Вочевидь, що у РНБО та його членів немає жодних повноважень та компетенції не тільки на збір такої інформації, а й на надання їй жодної правової оцінки.
Такі дії РНБО та її членів явно суперечать Конституції та законам України, оскільки відповідні відомості можуть бути зібрані лише у рамках кримінального процесу, до учасників якого члени РНБО аж ніяк не відносяться. Жодної окремої процедури збору відомостей для прийняття рішень щодо запровадження санкцій профільний закон не містить. У той же час виникає закономірне питання, а чи мають всі члени РНБО, які приймають рішення щодо введення санкцій проти власних громадян, відповідний допуск до державної таємниці. Якщо ні, то яким чином вони працювали з цими відомостями і чому всі інші суб’єкти (судді, адвокати) повинні його отримувати на відміну від членів РНБО?
З іншого боку виникає інша інституціональна та процесуальна проблема, а чи вправі суд адміністративної юрисдикції надавати оцінку доводам, зібраним у порядку, який принаймні теоретично має бути лише кримінально-процесуальним. Зазвичай, адміністративні суди залишаються на позиції чіткого відмежовування публічних правовідносин осіб із державою, які є предметом адміністративного судочинства, від інших, що не відносяться до предмету адміністративного процесу, зокрема кримінально-процесуальних. Але й це питання наразі є дискусійним. Адже у результаті розгляду численних позовів нам стане відомо, яким же саме порядком керувались і члени РНБО, і Президент, приймаючи та вводячи в дію відповідні рішення про ведення санкцій до національних компаній та власних громадян, що в народі та юридичній спільноті справедливо отримали негласну назву «позасудових розправ».
Що ж стосується дотримання принципу змагальності при розгляді справ про скасування санкцій, то, з огляду на ухвалені останнім часом КАС рішення, серйозних проблем із дотриманням принципу змагальності сторін не вбачається. Натомість, наразі створюються всі передумови для цинічного порушення принципу рівності учасників процесу перед законом і судом. Адже створюється ситуація, коли відповідачі та треті особи надають суду докази нібито обґрунтованості свого рішення, натомість позивач і його представники під приводом забезпечення державної безпеки, обороноздатності тощо позбавляються права на ознайомлення із ними та надання заперечень.
Можна стверджувати, що ухвалення рішень у цих справах за таким сценарієм є недопустимим та має бути попередженим з боку адвокатів, представників позивачів за цими позовами. Ухвалення судового рішення за наслідками оцінки доказів, які не були досліджені всіма учасника процесу з правом надання заперечень, є протизаконним і є підставою для його скасування.
До речі, застосування персональних економічних санкцій за підставами, які належать суто до кримінальних обвинувачень без оголошення підозри у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, є грубим порушенням права людини на захист. Адже кожна особа має право знати, у чому вона обвинувачується, аби мати змогу належним чином підготувати свій захист та забезпечити його через професійного захисника-адвоката або особисто.