Борьба за титул

Есть ли шанс у права постоянного пользования остаться в законодательстве?

Право постоянного пользования — часть мировой практики и украинской реальности. Одновременно это еще и рудимент, который сдерживает экономическое развитие и порождает коррупцию. Поэтому юристы подумали о будущем этого института.

Хиткість пільгової конструкції

У Верховному Суді організували круглий стіл, який присвятили проблемі, пов’язаній з правом постійного користування земельною ділянкою. З огляду на наближення відкриття ринку землі питання майбутнього та перспектив цього права — на вістрі порядку денного.

Перший заступник голови Державної служби з питань геодезії картографії та кадастру Анатолій Мірошниченко зазначив, що до проблеми права постійного користування земельною ділянкою не можна підходити ізольовано. Її варто розглядати в контексті.

За словами доповідача, право постійного користування стало пільговою конструкцією. Утім, через неможливість юридичних осіб реалізувати таке право, список суб’єктів, які ним наділені, таким постійно розширюєтеся. Наприклад, недавно до цього переліку крім державних та комунальних підприємств додані ще й оператори газотранспортних систем. «Я переконаний, що список суб’єктів які претендують на право постійного користування буде й надалі збільшуватися», — сказав він.

А.Мірошниченко говорить, що у постійних змінах до ст.92 Земельного кодексу зацікавлені юридичні особи, в тому числі приватні, саме через її теперішній дискримінаційний характер. Тлумачення цієї норми дає розуміння про вичерпний перелік суб’єктів, які можуть використовувати земельну ділянку.

У таких умовах юридичні особи, яким недоступне право власності, змушені вдаватися до інших правових інструментів і використовувати оренду. Утім, право постійного користування більш вигідне з фінансової точки зору, бо ж вартість оренди в десятки разів більша.

Але головна проблема полягає у відсутності такого правового титулу як розпорядження. А про ефективне господарювання без повного права власності мова йти не може. Проблеми юридичні завжди виливаються в проблеми практичні.

Так А.Мірошниченко змалював знайому більшості жителям великих міст картину. «Усі ми бачили закинуті промислові зони, які фактично гниють. Більшість цих об’єктів є державними підприємствами. А через відсутність у власника права розпорядження він не може ефективно користуватися земельною ділянкою», — говорить він. Таким чином немає ніякої можливості продати чи здати в оренду частину приміщень та ангарів, а отримані кошти інвестувати. Тож виходить, що чинне законодавство виступає таким собі гальмом.

За твердженням доповідача, такий стан речей призводить до того, що керівники змушені вдаватися до сумнівних правових форм. Такими він називає договори про спільний обробіток, інвестиційні договори тощо. Небезпека в тому, що за ними може ховатися що завгодно, а юридичні особи змушені заходити в різні «сірі» зони. У результаті в програші від такої неврегульованості лише суспільство, адже починає з’являтися корупція.

Вихід із цієї ситуації є, і він в якісній трансформації законодавства та наданні юридичним особам земельних ділянок на праві власності. «Не потрібно боятися того, що підприємства державної та комунальної форм власності будуть мати щось на праві власності», — сказав А.Мірошниченко.

Хто буде в програші?

Втім, із підходом доповідача не погодився член-кореспондент Національної академії наук та завідувач кафедри господарського права та процесу Національного університету «Одеська юридична академія» Олег Подцерковний. На його думку, проблема права постійного користування не пов’язана з тим, що деякі особи не можуть володіти землею на праві власності.

Науковець говорить, що така форма господарювання дозволяє не спиратися на мінливість думки місцевої влади щодо встановлення орендної плати. Адже зараз майже всі установи освіти — від дошкільних до вищих навчальних закладів — користуються певною пільгою та не сплачують податки за користування землею. Якщо ж зараз їх оподатковувати, це призведе до припинення їхнього існування, переконує О.Подцерковний.

Тож він стверджує, що не можна зараз так просто взяти та передати навчальним установам право власності на землю. «Такої моделі немає в жодній країні, адже тоді державної власності не існуватиме. Саме тому право постійного користування потрібно зберегти», — сказав він.

Держава має гарантувати!

Свою позиції щодо права постійного користування висловив і адвокат та голова комітету з аграрного, земельного та довкілевого права Національної асоціації адвокатів України Олександр Поліводський. Він переконаний, що всі права, які надала держава, обов’язково мають дотримуватися, поки власник сам не вирішить, як ними розпорядитися. Саме тому відповідь на запитання, що ж робити з правом постійного користування, для адвоката очевидна — воно зберігається та не може бути відібране у власника поза його волею.

О.Поліводський зазначив, що такого власника можна лише стимулювати, наприклад, у частині оподаткування. Втім, інколи трапляються випадки, коли таке стимулювання стає занадто обтяжливим для власника та призводить до дискримінації, коли різні суб’єкти сплачують різні суми.

Захисник також підняв важливе питання, яке пов’язано з приходом ринку землі. «А чи буде можливість надати таку землю в заставу? Якщо ні, то очевидно, що інтереси власника порушуються і він буде зацікавлений в тому, щоб переоформити таке право». Втім, якщо така ситуація й станеться і власники будуть змушені відмовитися від такого права, то хто ж буде платити за всю документацію та бюрократію. Адвокат, говорить, що ідеальний варіант, коли всі витрати взяла на себе держава але, на жаль, це неможливо.

Тож О.Поліводський ще раз наголосив: якщо залишиться хоча б одна особа, яка не захоче відмовлятися від цього права, то воно обов’язково має залишатися в чинному законодавстві.

Правонаступництво: так чи ні?

Наукова дискусія неможливе без чіткої судової практики. Тож суддя-спікер Касаційного господарського суду Юрій Чумак розповів, що значна частина спорів щодо права постійного користування пов’язані з намаганнями деяких суб’єктів припинити таке право.

Зокрема, місцеві ради постійно намагаються припинити право постійного користування ділянкою в юридичних осіб. Останні оскаржують такі рішення, як незаконні. Місцеві ради своєю чергою посилаються на норми ЗК, який не передбачає такого права для юридичних осіб приватного права, або ж на нецільове використання, несплату земельного податку тощо.

Але суддя говорить, що найчастіше до суду йдуть, щоб оскаржити правонаступництво приватного підприємства щодо права постійного користування. Ю.Чумак пояснює, що на певному етапі законодавець вирішив, що у юридичних осіб приватного права немає можливості претендувати на право постійного користування землею. Саме тому у випадку з правонаступництвом міські ради та правоохоронці часто-густо намагалися скасувати таке рішення.

Так, у постанові від 15.01.2020 у справі №925/361/19 КГС дійшов висновку, що рішення міської ради про припинення права постійного користування ділянкою, якою, не переоформивши, користується товариство як правонаступник комунального підприємства, перетвореного відповідно до закону «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», порушує приписи ст.19 Конституції та стст.141—143 ЗК.

Також «верховник» зауважив, що існують десятки правових позицій ВС, які ґрунтуються на тому, що право користування земельною ділянкою, набуте в установленому порядку до 1.01.2002, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за положеннями чинного ЗК не може набувати права постійного землекористування. Воно зберігається до приведення прав та обов’язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником землекористувача. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі №6-14цс11.

Подібну позицію було підтримано й у постанові КГС від 22.05.2019 у справі №914/1104/18. Загалом суддя говорить, що такі позиції послідовно підтримувалися вже кілька років. Для більшої ілюстративності суддя розповів фабулу однієї справи.

У ній позивачем було ТОВ «Редакція газети «Шполянські вісті», яке до реорганізації було комунальним підприємством. Та й код ЄДРПОУ в позивача після перетворення не змінився. За передавальним актом, затвердженим протоколом зборів трудового колективу редакції, до них перейшло й право землекористування.

Утім, правонаступництво не завжди може мати місце, особливо коли йдеться не про перехід права постійного користування, а про перехід права колективної власності. Велика палата ВС відхиляє доводи, що правонаступником КСП є ФГ лише тому, що це підтверджено пунктом статуту такого господарства. Тобто, якщо підприємство в односторонньому порядку вважає себе правонаступником, це не може свідчити про те, що воно дійсно таким є. Про це йдеться в постанові від 1.09.2020 №907/29/19.

Отже, можна дійти висновку, що в судів не виникає проблем із правом постійного землекористування. Інша річ, що якою б гарною і правильною не була теорія, завжди знайдуться ті, хто спробує використати її на свою користь.