Особенный элемент

Так ли приятно разводиться с иностранцами, как регистрировать с ними брак?

Не все так просто в делах о расторжении брака, разделе имущества и разрешении вопросов по детям между соотечественниками. А об аспектах развода с иностранцем и соответствующих последствиях и говорить не приходится. На каких нормах международного права и национального законодательства все это базируется?

Підсудність та аліменти

Відділення Асоціації правників України в Харківській області та комітет з цивільного, сімейного та спадкового права провели вебінар, присвячений сімейним спорам за участю іноземного елементу. Доповідачем виступив старший юрист A.G.A. Partners law firm Олександр Губін.

Правовідносини з іноземним елементом регулюються п.2 ч.1 ст.1 закону «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005. Іноземний елемент відповідно до норм даного акта — це ознака, яка виявляється у формі правовідносин, в якій хоча б один учасник є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою. Також ідеться про випадки, коли юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Розірвання шлюбу з іноземцем за умови відсутності спільних дітей можливе через органи РАЦС за присутності одного з подружжя, однак у такому разі, за словами О.Губіна, є високі вимоги до оформлення документів — довіреність, заява, апостиль або легалізація.

Підсудність таких спорів визначається ст.29 Цивільного процесуального кодексу. Згідно з нею, підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду одноособово.

Стягнення аліментів у справах з іноземним елементом відбувається на підставі таких міжнародних правових актів як Конвенція про стягнення аліментів за кордоном від 20.06.56, а також Конвенція про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання від 23.11.2007.

Згідно з другою можна подати заяву як про визнання, так і про визнання та виконання рішення. Також можна подати заяву про винесення рішення в запитуваній державі у випадках, коли воно відсутнє. У тому числі у випадках, коли є необхідним установлення батьківства. Стаття 15 конвенції визначає, що запитувана держава надає безоплатну правову допомогу стосовно всіх заяв кредитора відповідно до цього розділу щодо зобов’язань про утримання, що виникають з правовідносин батьків та дитини стосовно особи віком до 21 року.

Шанси на повернення

Транскордонні спори, що стосуються дітей, базуються на Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року. Порядок виконання на території України конвенції затверджений постановою Кабінету Міністрів від 10.07.2006 №952.

Конвенцією при цьому визначено, що для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити таке. По-перше, що дитина постійно жила в договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням. По-друге, що переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала. По-третє, що заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання.

Відповідно до ч.1 ст.12 конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено в ст.3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі в договірній державі, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини. Якщо річний термін перевищено, відповідне розпорядження теж видається в тому разі, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилась у новому середовищі.

Однак відповідно до ст.13 цієї ж конвенції судовий або адміністративний орган не зобов’язаний видавати таке розпорядження, якщо сторона, яка заперечує проти її повернення, доведе таке. Зокрема, що особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду чи мовчазну згоду на таке переміщення. Або ж довести, що існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпимо обстановку. Обов’язок доведення підстав для відмови у поверненні при цьому покладено на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини.

В Україні ця категорія справ не може вважатися відібранням дитини. При цьому слід врахувати, що принцип 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 не є частиною національного законодавства. Виконання рішень про повернення при цьому відбувається на підставі ст.64 закону «Про виконавче провадження».

Водночас Європейська конвенція про здійснення прав дітей 1996 року отримала обмежене застосування в Україні, переважна більшість справ з її застосуванням — про визнання та надання дозволу на виконання. Крім того, відсутні правові висновки Верховного Суду про застосування даної конвенції та не визначений законом порядок її застосування. Разом з тим можливе одночасне використання конвенцій 1996 та 1980 років, наприклад, у справах про повернення дітей до місця постійного проживання.

Підсумовуючи, О.Губін зазначив, що Україна є учасницею достатньої кількості міжнародних договорів. Однак рівень їх застосування, розуміння судами може бути вдосконалений. Крім цього, незадовільним є й виконання рішень. Але це — окрема тема.