Категоричный подход

Примитивность договора должна была вызвать сомнение в реальности займа

Высшая рада правосудия наказала судью за отмененное решение, прибегнув к оценке его процессуальных действий. И даже констатировала, что он «создал для недобросовестных сторон условия для получения полноценной возможности завладеть чужим имуществом».

Спір без участі сторін

Третя дисциплінарна палата ВРП розглянула справу (№733/3дп/15-21) стосовно Максима Медведського з Мар’їнського районного суду Донецької області. Скаржниця повідомила, що він розглянув справу за позовом про стягнення заборгованості без повідомлення сторін, чим позбавив відповідача можливості захистити свої права. Крім того, суддя неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, та визнав установленими обставини, які були недоведеними.

3 роки тому позивач звернувся до суду з вимогою до двох осіб про стягнення заборгованості. Адже 17.01.2012 він уклав договір позики, за яким передав особі 10 млн грн. зі строком повернення до 1.07.2018. Також був укладений договір поруки, за яким інша особа поручилася за своєчасне виконання зобов’язань за договором позики.

У зв’язку з невиконанням відповідачем умов договору та спливом строку повернення боргу позивач просив стягнути солідарно з відповідачів 10 млн грн., відсотки на рівні облікової ставки Національного банку за весь час користування позикою (майже 285 тис. грн.), 3% річних від простроченої суми позики за весь час прострочення (24,7 тис. грн.) та витрати на оплату судового збору.

Як установила ДП, законник відкрив провадження та призначив підготовче судове засідання на 10 грудня. Однак у матеріалах справи відсутня інформація стосовно надіслання копії ухвали сторонам, а копії позовної заяви — відповідачам. Натомість на окремих аркушах віднайшлися заяви всіх трьох учасників справи про проведення розгляду без їх участі (без зазначення дати подання та з відміткою про реєстрацію вхідної кореспонденції 18 грудня). У цей день М.Медведський, власне, і задовольнив позов.

Оскільки учасники процесу на засідання не з’явилися, секретар не записувала засідання на відео, сказано в протоколі. Суддя видав виконавчий лист, хоча до ЄДРСР повний текст рішення надіслав лише через 3 місяці — у березні 2019 року.

У лютому того ж року до суду надійшло клопотання Мар’їнського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Донецькій області про розгляд мирової угоди, укладеної між поручителем, кредитором та позичальником. У матеріалах справи знайшли заяву останнього про проведення розгляду без його участі та з проханням затвердити мирову угоду.

Законник задовольнив це клопотання.

Фіктивний розгляд

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач подала апеляційну скаргу. Мовляв, перша інстанція розглянула справу без її участі, із кредитором та поручителем вона не знайома, ніколи ні в кого не позичала 10 млн грн. Так само не знає й особу яка нібито була її представником у судовому засіданні та копія довіреності на ім’я якого міститься в матеріалах справи. Документи, видані від її імені, сфальсифіковані, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження оформлення та видачі виконавчого листа.

Апеляційний суд скасував рішення М.Медведського, і встановив, що позивач не надав належних та допустимих доказів укладення договору позики, а суд ухвалив рішення на підставі недопустимого та недостовірного доказу. Ухвала про затвердження мирової угоди, постановлена в межах процедури примусового виконання, також була скасована.

У письмових поясненнях М.Медведський зазначив, що в матеріалах справи є відомості про направлення ухвали про відкриття провадження учасникам справи. До того ж у засіданні брав участь представник «позичальника». Тут же законник зазначив, що до його повноважень не входить контроль за надсиланням поштової кореспонденції, це обов’язок секретаря.

При цьому, за наявності заяв від сторін, він не перевірив повноваження представника «позичальника», оскільки до матеріалів справи долучили довіреність, видану у 2005 році, з необмеженим строком дії. Крім того, були в наявності копії довіреності та договору поруки, оригінали яких він не оглядав та не долучав до матеріалів справи.

Проте, ці твердження законника не узгоджуються з матеріалами справи, вказала палата. Бо серед матеріалів вона не знайшла відомостей про виклик сторін та надсилання ухвал про залишення позовної заяви без руху, відкриття провадження та призначення справи до розгляду, а також ухвали про виправлення описки. Власне, як і документів, що підтверджували б отримання відповідачами документів. Не було й інформації про виклик учасників у підготовче засідання.

Фіктивність судового розгляду, на думку членів ВРП, підтверджувалася також тим, що призначене підготовче засідання насправді не проводилося, рішення за його результатами не приймалося, а сторонам не надавалася можливість скористатися своїми правами. Спростувала ДП і твердження законника про те, що представник відповідача брав участь у засіданні — відповідно до протоколу учасники не прибули. Тим часом наданий диск не містив аудіозаписів двох судових засідань — від 18.12.2018 та 25.02.2019.

Наслідки значення не мають

Далі у ДП вдалися до викладення порядку, якого, на її думку, мав дотримуватися суддя під час розгляду цього спору. Зокрема, насамперед мав встановити, чи підписувала відповідач договір, звірити підписи на заявах про розгляд справи без її участі та копії паспорта (а вони візуально відрізнялися), безпосередньо дослідити докази і т.д.

Суддя стверджував, що саме представник відповідача, який брав участь у засіданнях, жодного разу не заперечував чинність договору, а тому й у нього не було об’єктивних підстав для сумніву в чинності нотаріально засвідченого договору позики. Але у ДП стояли на своєму: у матеріалах справи такої інформації немає.

До того ж на переконання ТДП, він надто швидко (через 9 днів) під час першого ж засідання затвердив мирову угоду. А це, за висновком палати, «надавало можливість зацікавленим особам протиправно заволодіти корпоративними правами юридичної особи без відома її власників».

Тож порушення низки статей Цивільного процесуального кодексу ДП кваліфікувала як «явні помилки», тобто помилки, яких не міг би допустити розумний суд — це «грубе свавілля». Крім того, визнаючи відповідно до умов мирової за позивачем частку в статутному капіталі однієї ТОВ, що не було предметом спору, суд втрутився у права власників корпоративних прав. І навіть не звернув увагу, що примітивність змісту договору унеможливлює реальне надання позики в такому особливо великому розмірі, зазначили «дисциплінарники».

Палата наголосила, що при встановленні в діях судді ознак втручання у право власності застосовується категоричний підхід, який не залежить від фактичного настання наслідків у виді фактичного позбавлення особи такого права. «У цьому випадку М.Медведський здійснив усі залежні від нього дії з метою створення для недобросовісних сторін умов для отримання повноцінної можливості заволодіти майном інших осіб, а тому оцінку дій судді через консеквенціалістичний підхід (наявність чи відсутність наслідків) ТДП вважає неприпустимою, оскільки суддя несе персональну відповідальність за свої дії незалежно від випадку», — сказано в рішенні.

Така поведінка служителя Феміди викликала в палати «обґрунтовані сумніви в його здатності безсторонньо виконувати свої функції». Тож ДП оголосила судді сувору догану з позбавленням права на доплати до окладу на 3 місяці.