Соглашения об отъеме
Институт спецконфискации— это кормушка для недобропорядочных прокуроров
Евгений ПЕЛИХОС, адвокат, управляющий АБ «Евгения Пелихоса»Остап Бендер знал 400 относительно честных способов отъема денег. Украинские же законодатели придумали еще один — специальную конфискацию. То, насколько она честная и соответствует ли Основному Закону, должен определить Конституционный Суд.
Ключові питання для КС
Як відомо, у провадженні КС перебуває справа за поданням 47 народних депутатів щодо конституційності положень стст.961, 962 Кримінального кодексу. Автори клопотання вважають, що оспорювані положення кодексу не відповідають низці статей Конституції. Адже спеціальна конфіскація дублює покарання у вигляді конфіскації майна, порушує принципи пропорційності й індивідуалізації відповідальності та норму про презумпцію невинуватості, позбавляє права приватної власності.
Твердження нардепів мають під собою не лише теоретичну, а й практичну основу. Іноземним інвесторам уже добре відомі прецеденти на кшталт ситуації навколо однієї китайської автомобільної корпорації, в якої конфісковано майно за вироком Дніпровського районного суду м.Києва. Суд затвердив угоду про визнання винуватості двома сторонніми особами та одночасно, без дослідження будь-яких доказів, конфіскував понад 60 об’єктів нерухомості, які перебувають в іпотеці корпорації.
Ні представників іпотекодержателя, ні безпосередніх власників цієї нерухомості в судові засідання не викликали. Їх навіть не було повідомлено про конфіскацію майна. Те саме відбувалось і у 2017 році з грошима іноземних компаній, які охрестили «коштами самого Януковича».
Тепер з такою невигадливою схемою відчуження чужого майна має розібратися КС. Звісно, якщо цей процес, як чимало інших, завдяки різним групам впливу не перетвориться на черговий фарс. Якщо ж єдиному органу конституційної юрисдикції дадуть можливість виконувати притаманні лише йому функції щодо приведення законів у відповідність до Конституції, то він має дати відповіді на два ключові запитання:
• відповідає спеціальна конфіскація категорії кримінального права «інші заходи кримінально-правового характеру» чи вона, по суті, є додатковим покаранням, застосовуваним до невинної особи?
• чи можливе оскарження спецконфіскації в судовому порядку?
Покарання для невинного
Очевидно, що інститут спецконфіскації не має нічого спільного з іншими заходами кримінально-правового характеру, які спрямовані, зокрема, на виправлення винної особи, ізоляцію її від суспільства, виховання та лікування. При цьому спецконфіскація в нашій країні здобула сумну славу протиправної діяльності недоброчесних прокурорів спільно із залежними від них суддями.
Схема заволодіння чужим майном під виглядом спецконфіскації полягає в укладенні угоди про визнання винуватості у фіктивному підприємництві особою, яка ніколи не мала жодного відношення до майна, що конфіскується. Подібні схеми навіть без спецконфіскації фактично стали приводом для ліквідації податкової міліції та створення Бюро економічної безпеки.
Усе вказує на те, що спецконфіскація, по суті, є покаранням, яке застосовується до невинної особи всупереч ст.62 Конституції. Адже ніхто не може бути підданий кримінальному покаранню, доки його вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду. Так само ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у скоєнні злочину.
Фактично існування такого інституту створює значну загрозу як для громадян України, так і для будь-якого іноземного інвестора. Адже будь-яке майно може бути конфісковано не тільки без доведення винуватості власника, а й узагалі без його відома.
Без права на оскарження
При укладенні угоди з прокурором підозрюваний погоджується на те, що вирок він зможе оскаржити лише у випадку призначення суворішого, ніж узгоджене, покарання або якщо суд ухвалить вирок без його згоди чи не роз’яснить перед цим наслідків укладення угоди.
Чинне законодавство не передбачає, що угода про визнання винуватості може зачіпати права та інтереси інших осіб. Тому формально не передбачається й можливості для будь-якої іншої особи оскаржувати такі вироки, навіть якщо ними конфісковано чиєсь майно.
Такою схемою успішно користувалися прокурори. У гучних справах щодо колишніх високопосадовців чи власників бізнесу вони хизувались успіхами, насправді укладаючи угоди з другорядними особами. Натомість у таких угодах прописувалося скоєння злочину саме високопосадовцем. У подальшому такі вироки прокурори намагалися використовувати як преюдиціальність установлення вини колишнього політика або бізнесмена, який не був учасником угоди та, відповідно, не мав формального права оскаржити вирок.
На жаль, більшість апеляційних скарг на такі псевдовироки апеляційні суди відмовлялися розглядати саме з посиланням на відсутність права на його оскарження в інших осіб, окрім самого засудженого «фунта» та прокурора. Позитивною є практика Верховного Суду, який все ж таки визнав право на апеляційне оскарження за третіми особами, майно яких виявилося конфіскованим.
Набагато цікавішим буде те, як суди в подальшому оцінять згаданий вирок Дніпровського райсуду м.Києва, коли та якщо апеляційні скарги іноземних компаній будуть розглянуті по суті. Бо, якщо ця практика таки вкорениться, ми будемо змушені констатувати, що Україна не тільки втратила інвестиційну привабливість, а й отримала величезні борги перед іноземними компаніями, які слід виплачувати з державного бюджету.
Що замість спецконфіскації?
Оскільки спецконфіскація належить до так званих інших заходів кримінально-правового характеру, її мета повинна відрізнятись від мети покарання. Відібрання в особи знарядь спричинення шкоди, коштів або іншого визначеного законом майна повинне бути спрямоване на запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень або суспільно небезпечних діянь.
Наприклад, Європейський суд з прав людини підкреслює, що спецконфіскація майна, яке набуте незаконним чином або походження якого пояснити неможливо, має як компенсаторну, так і превентивну мету (рішення від 12.05.2015 у справі «Гогітідзе та інші проти Грузії»).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ застосування конфіскації майна (якщо вона формально ґрунтується на вимогах закону) буде відповідати вимогам ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лише тоді, коли не порушуватиме «справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу й захисту фундаментальних прав осіб». Складові цього критерію не є універсальними (абсолютними), оскільки не існує чіткого, виключного переліку обставин, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення цієї «справедливої рівноваги».
З огляду на це одним із критеріїв спецконфіскації саме як «іншого заходу кримінально-правового характеру» є критерій «пропорційності», «справедливої рівноваги» між суспільними та приватними інтересами. ВС, урахувавши саме цей аспект, наголосив, що можливість застосування спецконфіскації не повинна виключатися навіть у тих випадках, коли конфіскація майна з огляду на його вартість виглядає набагато суворішим заходом, ніж призначене покарання. Таким чином, під час прийняття рішення про застосування спецконфіскації правозастосувач має переконатися в наявності не тільки формальних для цього підстав, передбачених у КК, але й у тому, що таке застосування не порушуватиме «справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар» (постанова Касаційного кримінального суду від 14.06.2018 у справі №366/1872/17).
Тому слід законодавчо заборонити застосовувати спецконфіскацію на підставі угод зі стороною обвинувачення.
Крім того, аналогічні правові механізми вже давно застосовуються в країнах Європи, зокрема в Латвії. При цьому, на відміну від української спецконфіскації, там кожному власнику підозрілого майна чи коштів суд надсилає повідомлення про розгляд справи та пропонує обґрунтувати легальність походження та набуття таких активів.
Очевидно, що забезпечення права на участь у судовому процесі та на оскарження будь-якого кримінально-правового заходу, зі спецконфіскацією включно, — мінімальні вимоги до законності та справедливості останнього.