Закон і Бізнес


Доверенность на убытки


№11 (1517) 13.03—19.03.2021
10315

Само по себе отчуждение недвижимости по цене ниже рыночной не говорит о превышении поверенным своих полномочий. Такое заключение сделал ВС в постановлении №621/2173/16, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

3 лютого 2021 року                         м.Київ                               №621/2173/16

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д.,
суддів: ВОРОБЙОВОЇ І.А., ГУЛЬКА Б.І. (доповідач), КОЛОМІЄЦЬ Г.В., ЛІДОВЦЯ Р.А. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 2 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 17.08.2020 та постанову Харківського апеляційного суду від 24.11.2020,

Встановив:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року Особа 1 звернулася до суду з позовом, який було уточнено, до Особи 2, Особи 3, третя особа — приватний нотаріус Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Лещенко Л.В.,про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що їй на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку від 4.05.2012 їй належали ділянки, площею по 0,12 га, кадастрові номери *, **, що розташовані у садівничому товаристві «Коробів Хутір» Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області. Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 5.09.2012 їй належали садовий будинок, загальною площею 200,2 м2, житловою площею 126 м2; садовий будинок літ., загальною площею 239 м2, житловою площею 124,6 м2; господарча будівля; огорожа №1; огорожа №2; колонка питної води №3; басейн №4, що розташовані на вказаних ділянках.

Проте лише 3.11.2016 вона довідалась, що Особа 3 на підставі довіреності від 6.08.2012 від її імені відчужив Особі 2 усе вказане нерухоме майно, що підтверджується договорами купівлі-продажу ділянок від 6.11.2013 та договором купівлі-продажу садового будинку від 6.11.2013.

Зазначені договори купівлі-продажу земельних ділянок та розташованих на них садових будинків з господарчими будівлями укладені з порушенням положень Цивільного кодексу та її прав, оскільки належне їй майно було відчужено поза її волею за значно заниженою ціною. Особа 3 не узгоджував з нею питання продажу та вартості зазначеного майна.

З урахуванням викладеного Особа 1 просила суд визнати недійсними: договори купівлі-продажу земельних ділянок від 6.11.2013; договір купівлі-продажу садового будинку від 6.11.2013.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Зміївського районного суду від 17.08.2020 позов Особи 1 задоволено. Визнано недійсним договори купівлі-продажу земельних ділянок від 6.11.2013, договір купівлі-продажу нерухомості від 6.11.2013, посвідчені приватним нотаріусом Зміївського РНО Харківської області Лещенко Л.В. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 6.11.2013 Особа 3 при укладенні спірних правочинів з Особою 2 діяв всупереч інтересам довірителя — Особи 1, оскільки відчужив майно позивачки за значно заниженою ціною, а саме на загальну суму 1405660 грн., що підтверджується висновком судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз від 18.06.2018 №17460/4894, згідно з яким визначено ринкову вартість спірного нерухомого майна, яка була значно більшою ніж ціна його продажу повіреним.

Особою 3 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ним були узгоджені з позивачкою усі питання щодо укладення спірних договорів купівлі-продажу, як це передбачено нотаріально посвідченою довіреністю від імені Особи 1 від 6.08.2012.

Суд керувався стст.203, 215, 228, 232 ЦК, у тому числі й тим, що правочини суперечать публічному порядку.

Позивачкою строк позовної давності не пропущено, про застосування якого заявлено Особою 2, оскільки вона звернулася з позов до суду 7.11.2016 (у понеділок), тобто у межах строку позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського АС від 24.11.2020 апеляційну скаргу Особи 2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції — без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що представником за нотаріально посвідченою довіреністю не надано доказів на підтвердження того, що ним були узгоджені усі питання щодо укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу з Особою 1, як це передбачено довіреністю від 6.08.2012, у тому числі питання вартості, за якою може бути відчужено належне позивачці майно.

Особа 3, уклавши спірні договори купівлі-продажу за заниженими цінами відносно ринкових, спричинив несприятливі наслідками для довірителя Особи 1, унаслідок чого остання втратила права власності на земельні ділянки та нерухоме майно. Крім того, позивачка втратила реальну вартість спірного майна у розмірі 1405660 грн., що підтверджується висновком експертизи Харківського НДІ №17460/4894. Надана Особою 3 нотаріально посвідчена довіреність від 6.08.2012 не містить повноважень на продаж належних на праві власності Особі 1 ділянок та розташованого на них нерухомого майна, за ціною і на умовах на розсуд повіреного, у зв’язку із чим підстави вважати, що позивачка уповноважила Особу 3 саме на продаж майна відсутні. Останній здійснював оформленням права власності за Особою 1 на спірне майно, тому на його ім’я було видано відповідну довіреність.

Строк позовної давності, про застосування якого заявлено Особою 2, позивачкою не пропущено, так як відсутні докази погодження Особою 3 укладення спірних правочинів з позивачкою, а строк дії довіреності встановлено до 6.08.2015. Отже, відсутні підстави вважати, що Особа 1 повинна була дізнатися про укладення спірних договорів купівлі-продажу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Особа 2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове, яким у задоволенні позову Особи 1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права <…>.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка нотаріально посвідченою довіреністю від 6.08.2012 уповноважила Особі 3 бути її представником та надала йому права щодо спірних земельних ділянок та об’єктів нерухомості, які на них розташовані, у тому числі укладати договори купівлі-продажу, іпотеки, отримати належні їй гроші, підписувати документи від її імені, узгоджувати питання, що виникають у процесі виконання повноважень. У вказаній довіреності відсутні обмеження щодо повноважень чи обов’язок представника погоджувати будь-які дії з позивачкою, як довірителем. Таким чином, у Особи 3 був відсутній обов’язок погоджувати укладення спірних договорів з позивачкою, тобто він діяв у межах наданих йому повноважень, без їх перевищення. Висновок експертизи Харківського НДІ №17460/4894 достовірно не свідчить про заниження ціни договорів купівлі-продажу, оскільки він не є достатнім доказом.

Крім того, відсутні докази існування зловмисної домовленості між Особою 3 та Особою 2 при укладенні оспорюваних правочинів, у тому числі, що повірений під час укладення договорів діяв у власних інтересах чи в інтересах інших осіб, а не в інтересах позивачки.

Суд першої інстанції безпідставно застосував положення ст.228 ЦК, оскільки відсутні докази порушення публічного порядку спірними правочинами.

Позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що вона не могла дізнатися про відчуження належного їй майна, тому суди дійшли помилкового висновку про те, що позивачка звернулась до суду в межах строку позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов <…>.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Мотиви, з яких виходить ВC, та застосовані норми права

Відповідно до ч.1 ст.5 Цивільного процесуального кодексу, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За положеннями чч.1 та 2 ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з ч.1 ст.202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до чч.1 та 2 ст.203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до чч.1 та 2 ст.228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Категорії публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок — це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями ст.228 ЦК визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

У п.18 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 №9 судам роз’яснено, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу — землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, посилаючись на порушення публічного порядку, не врахував, що при укладені оспорюваних правочинів в їх сторін була відсутня вина, яка виражалася у намірі порушити публічний порядок, доказами якої може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Таким чином, суд не звернув уваги на те, що належними та допустимими доказами не підтверджено порушення публічного порядку при укладенні між Особою 2 та Особою 3, який діяв він імені та в інтересах Особи 1, спірних правочинів.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1—3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст.215 ЦК).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов’язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частина 3 ст.203 ЦК визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у стст.229—233 ЦК.

Відповідно до ч.1 ст.232 ЦК правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв’язку з учиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

У п.22 постанови Пленуму ВСУ №9 судам роз’яснено, що для визнання правочину недійсним на підставі ст.232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Главою 17 ЦК унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів.

Відповідно до чч.1 та 3 ст.237 ЦК представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, установлених актами цивільного законодавства.

Як визначено у ч.3 ст.238 ЦК, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно зі ст.239 ЦК правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє.

Відповідно до чч.1 та 2 ст.241 ЦК правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.

З огляду на положення стст.237—239, 241 ЦК для визнання недійсним договору, укладеного представником з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка виступає від імені довірителя, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов’язки за цією довіреністю.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент повіреного за договором, діяв недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва чи про припинення дії довіреності, виданої представнику власника майна, який укладає договір від його імені.

Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником власника майна з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що представник такої особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе позивач. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

До подібних висновків дійшла Велика палата ВС у постановах від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц; від 22.10.2019 у справі №911/2129/17.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону не звернули уваги на те, що відсутні належні докази на підтвердження того, що Особа 3 діяв всупереч інтересам довірителя, Особи 1, а також наявність домовленості представника позивачки з Особою 2 і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Також відсутні докази недобросовісності та нерозумності у поведінці Особи 2 при укладенні спірних правочинів. Висновок експертизи Харківського НДІ судових експертиз №17460/4894 зазначені обставини не підтверджує, а лише свідчить про відмінність ціни відчуженого майна від його ринкової вартості. При цьому, відповідно до ст.6 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК).

Довіреність від 6.08.2012 позивачкою видана на ім’я Особи 3 добровільно, на день укладення останнім договорів купівлі-продажу не скасована, Особою 1 не оскаржувалася, у встановленому законом порядку недійсною не визнавалась.

Суди у порушення зазначених положень закону не врахували, що нотаріально посвідченою довіреністю від 6.08.2012 позивачка уповноважила Особу 3 бути її представником і надала йому права щодо спірних земельних ділянок та об’єктів нерухомості, які на них розташовані, у тому числі укладати договори купівлі-продажу, отримати належні їй гроші. Проте у зазначеній довіреності відсутні обмеження щодо повноважень чи обов’язок представника погоджувати будь-які дії з позивачкою. В Особи 3 був відсутній обов’язок погоджувати з позивачкою укладення спірних договорів та погодження ціни продажу її майна, тобто повірений діяв у межах наданих йому повноважень, без їх перевищення. Само по собі відчуження повіреним нерухомого майна за ціною нижче ринкової не свідчить про перевищення ним своїх повноважень.

Судами не було встановлено відсутності в Особи 3, який діяв в інтересах Особи 1, та Особи 2 реального наміру укладення та виконання спірних правочинів.

Таким чином, позивачкою належними та допустимими доказами не доведено, що є її процесуальним обов’язком (стст.12, 81 ЦПК), існування при укладенні спірних правочинів зловмисної домовленості між Особою 3 та Особою 2, і недобросовісності дій останньої та виникнення через це несприятливих наслідків для Особи 1, як довірителя.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до чч.1 та 4 ст.412 ЦПК суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених ст.400 цього кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про скасування рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій та відмову в задоволенні позову, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути з Осо-
би 1
на користь Особи 2 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв’язку із розглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 5787,60 грн.

Керуючись стст.141, 400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 2 задовольнити.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 17.08.2020 та постанову Харківського апеляційного суду від 24.11.2020 скасувати.

У задоволенні позову Особи 1 до Особи 2, Особи 3, третя особа — приватний нотаріус Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Лещенко Л.В., про визнання договорів купівлі-продажу недійсними відмовити.