Закон і Бізнес


Есть ли «ассистированный»?

О закономерностях образования и употребления причастий страдательного залога


№11 (1517) 13.03—19.03.2021
Виктор РАДИОНОВ, языковед
3179

В начале года ученые мужи порадовали общественность новым понятием — «ассистированное самоубийство». По благородным замыслам, оно должно появиться в Гражданском кодексе. Только вот причастия «ассистированный» вы не найдете ни в одном авторитетном словаре. Так имеет ли новообразование (как и само понятие) право на жизнь, даже если все согласятся, что человек имеет право на самоубийство?


На-гора: чорне, але не золото

Невимогливість до слова, загонистість на тлі прогалин у знаннях, сприйняття мови як чогось другорядного та, як наслідок, підсвідома настанова «папір усе стерпить» можуть утяти лихий жарт із будь-ким. І професори та доценти, наукові співробітники Національної академії правових наук України — не виняток. Навіть якщо їх на великі звершення уповноважив Уряд.

17 липня 2019 р. Кабінет Міністрів прийняв постанову «Про утворення робочої групи щодо рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України» №650. Зібрали добірне товариство. І воно зрештою видало на-гора концепцію оновлення ЦК (див. «А тепер перепишемо ЦК!», №3—4 «ЗіБ»).

Суспільство зустріло її положення неоднозначно. І одна з причин — несприйняття багатьма вищезазначеного «асистованого самогубства». Як-не-як, моральний бік питання дуже слизький. Напевне, годилося б більше перейматися не легкою смертю, а гідним життям. Інакше оповиватиме чорна безнадія.

Я ж зі свого боку хочу оцінити сполуку «асистоване самогубство» з погляду правильності, позаяк вона стала розростатися. Зокрема, почали вже говорити і про «самогубство, асистоване лікарем» (див. «Таблетка від життя», №6 «ЗіБ»).

Що ж не так?

У жодному гідному уваги словнику мовної одиниці «асистований» виявити не вдасться. За подобою новотвір мав би бути дієприкметником пасивного (страждального) стану, що походить від дієслова недоконаного виду «асистувати». Та чи допустимий він?

Зазвичай такі виражальні засоби породжують дієслова доконаного виду. Проте останнім часом почали давати широку дорогу й недоконаному виду, чого раніше не спостерігалося: віддаваний, громаджений, завойовуваний. Більше того, засвідчений навіть тотожний словотвір, коли наросток дієслова -ув- змінюється на -ов-, на який падає наголос: будувати → будόваний; орендувати → орендόваний. Тож, на перший погляд, усе гаразд: утвір «асистόваний» не видається якимсь незугарним.

Крім того, усім дієприкметникам пасивного стану притаманне керування орудним відмінком: виготовлений (ким?) майстром; викликаний (чим?) стражданням. «Асистований лікарем» цілком уписується і в цей стрункий ряд.

Одначе далі не все так гладко. Словами, близькими за значенням до «асистувати», є «допомагати», «підсобляти», «сприяти». Останні мають здатність керувати іменниками в давальному відмінку. За цим же зразком установлено керування й для досліджуваного дієслова: асистувати (кому?). Тоді повинна насторожити та обставина, що досі нікого не осявала думка з перерахованих дієслів утворити дієприкметники пасивного стану.

Прикметно, що для них простежується обернена залежність: синтезована речовина — речовина, яку хтось синтезує чи синтезував; тамований біль — біль, який хтось тамує чи тамував. У такому разі «асистоване самогубство» — це самогубство, якому хтось асистує чи асистував? А що таке «самогубство, асистоване лікарем»? Це самогубство, якому асистує чи асистував лікар?

Безглуздість таких побудов стала очевидною навіть для школяра. Адже асистувати можна лише людині. Тобто лікар міг би асистувати самогубцеві, але аж ніяк не самогубству.

Коли ж пригадати, що дієприкметник зберігає керування «свого» дієслова, то вийде повна нісенітниця: «самогубство, асистоване (ким?) лікарем (кому?) самогубцеві». Халепа, та й годі!

Як же в такому разі належало викласти думку (який використати зворот), щоб усе виглядало правильно? Може, слід було написати: «асистований самогубець», «самогубець, асистований лікарем»? Теж дуже сумнівно. Та й мета у творців нового для нашого права поняття була явно інша — указати на дію, яку годилося б узаконити.

Важлива закономірність

У тому, що з використанням кованого слівця спіткала невдача, немає нічого дивного. Є ще одна дуже важлива закономірність, яку чомусь упускають підручники: для виникнення дієприкметника пасивного стану потрібне перехідне дієслово. Іменник при ньому виражений у знахідному відмінку без прийменника. Відповідне керування називається сильним: кого? що?

Задля подібності до «асистувати» для прикладів підберемо перехідні дієслова, яким притаманне ще й керування кому? Покажемо, як відбувається творення словосполучень з такими дієприкметниками, виявивши обернену залежність:

• слідчий інкримінує (що?) злочин (кому?) особі → злочин, інкримінований (кому?) особі (ким?) слідчим; інкримінувати (що?) злочин → інкримінований злочин;

• начальник оголосив (що?) догану (кому?) працівникові → догана, оголошена (кому?) працівникові (ким?) начальником; оголосити (що?) догану → оголошена догана;

• суд призначив (що?) покарання (кому?) громадянинові → покарання, призначене (кому?) громадянинові (ким?) судом; призначити (що?) покарання → призначене покарання.

Розробники концепції не врахували того, що дієслово «асистувати» не є перехідним. Аби можливим було «асистоване самогубство», йому мав би передувати вираз «асистувати самогубство», хибність якого відразу впадає в око.

Асистування при самогубстві

Прикрий випадок зайвий раз доводить, що різного роду напрацювання, націлені на закріплення в правовому полі держави новацій, обов’язково мають проходити перевірку на предмет додержання загальноприйнятих вимог, які висуває літературна мова. Це стало б запорукою уникнення проколів і захистило б законодавство від мовленнєвої неохайності на зразок «учиняти злочин», «учиняти правочин», «здійснювати діяльність»; від недбальства в підборі потрібного слова на подобу «покарання у виді позбавлення волі», «споживач послуг»; від таких незграб, як «державно-приватне партнерство»...

Ну а вузол у помилковій сполуці «асистоване самогубство» аж ніяк не гордіїв. Для забезпечення правильного поєднання слів і підбору прийнятного поняття достатньо згадати про дієслово «сприяти». Воно також неперехідне, тобто теж не спроможне дати дієприкметник пасивного стану. Зате існує віддієслівний іменник «сприяння», який і дозволяє знайти вихід.

Суть питання зводиться до того, що лікар (чи хтось інший) міг би асистувати (сприяти) самогубцеві в його намірах звести рахунки з життям. Тоді доречно говорити про самогубство при сприянні лікаря. Подібне слововживання досить поширене: «при сприянні Антанти» (Володимир Сосюра), «при сприянні релігії» (Олесь Гончар), «при сприянні духівника» (Павло Загребельний).

Щоправда, нині людей наполегливо переконують, що правильним зворотом є не «при сприянні», а «за сприяння». Проте видатні письменники його не вживали. До того ж для солодкозвучної української, якщо йдеться не про часові відношення, непитомим є поєднання прийменника «за» з іменниками в родовому відмінку.

Тим часом дієслово «асистувати» теж може мати пару — «асистування». Тоді «самогубство при сприянні» — те саме, що й «самогубство при асистуванні». Одне з наведених словосполучень і слід узяти на озброєння. А з «асистованим самогубством» більше не потрібно ганьбитися. Цей непевний «винахід» має піти в небуття.