Двойная потеря
Пребывание в депрессии в связи со смертью мужа не является объективными и непреодолимыми трудностями. Такое заключение сделал ВС в постановлении №752/11156/18-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
20 січня 2021 року м.Київ №752/11156/18-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Особи 4 — Особи 5 на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 28.01.2020 та постанову Київського апеляційного суду від 12.08.2020.
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2018 року Особа 1 звернулася до суду із позовом до Особи 2, Особи 6, третя особа — приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравець Н. В., про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що Інформація 1 помер її чоловік Особа 7, який був зареєстрований у встановленому законом порядку за Адресою 1, проте фактично вони разом проживали за Адресою 2. Шлюб між нею та чоловіком зареєстровано 30.04.2005. Зазначений будинок побудовано під час шлюбу та за спільні кошти, допомоги від дітей чоловіка не отримували. Смерть Особи 7 вплинула на її фізичний та психологічний стан. Під час хвороби чоловіка вона постійно доглядала за ним, стан його здоров’я потребував постійного нагляду та сторонньої допомоги.
Стосунки між ними за час шлюбу були надзвичайно теплими і доброзичливими, чоловік був головною людиною у її житті, завжди підтримував, його передчасна смерть викликала у неї глибоку і затяжну депресію, вона могла тижнями не виходити з будинку. Підтвердити зазначені обставини можуть їх сусіди: Особа 8 та Особа 9, які були свідками їхнього подружнього життя та її важкого стану після смерті чоловіка. Крім того, організацією поховання чоловіка теж займалася виключно вона, про що свідчать додані до позову копії договорів та квитанцій.
Після смерті Особи 7 відкрилася спадщина, спадкову справу за №61505362 заведено 6.11.2017 приватним нотаріусом КМНО Кравець Н.В. Крім неї, спадкоємцями майна померлого є дочки: Особа 4, Особа 3. До складу спадщини входить житловий будинок за Адресою 2. Про обов’язок звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в шестимісячний строк дізналася лише 17.05.2018, при зверненні до приватного нотаріуса КМНО Кравець Н.В. 24.05.2018 нотаріус відмовила у прийнятті заяви про прийняття спадщини з підстав пропуску шестимісячного строку та за відсутності згоди інших спадкоємців.
Зі спливом зазначеного строку відповідачі повідомили, що мають намір виселити її із вказаного будинку. Стосунки між нею та дочками покійного чоловіка не склалися від самого початку, останній часто захищав її від образ з боку його дітей. Вона була переконана, що звертатися до нотаріуса їй не потрібно, оскільки після смерті чоловіка продовжує проживати у будинку, оплачує комунальні послуги, дбає про будинок, хоча і зареєстрована за іншою адресою. Строк для прийняття спадщини пропустила у зв’язку з тим, що перебувала у важкій, затяжній формі депресії у зв’язку з втратою чоловіка, взагалі не мала бажання жити.
Посилаючись на викладене, Особа 1 просила визначити їй додатковий строк 3 місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті Особи 7.
Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 28.01.2020 позов Особи 1 задоволено. Встановлено Особі 1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті Особи 7 — 3 місяці після набрання рішенням суду законної сили.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що Особа 1 пропустила строк для подання нею заяви про прийняття спадщини з поважних причин, оскільки після смерті чоловіка перебувала у стані важкої депресії.
Крім того, позивач проживає станом на теперішній час у будинку за Адресою 2, несе витрати з утримання будинку, а показання свідків та додані до позову докази дають підстави для висновку про те, що саме позивач займалася лікуванням та похованням померлого чоловіка Особи 7.
Постановою Київського АС від 12.08.2020 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У вересні 2020 року представник Особи 4 — Особа 5 подала до ВС касаційну скаргу на рішення Голосіївського райсуду м.Києва від 28.01.2020 та постанову Київського АС від 12.08.2020, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суди не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах ВС від 3.10.2018 у справі №757/28103/16-ц, від 19.12.2018 у справі №372/2383/16-ц, від 13.03.2020 у справі №314/2550/17. Крім того, позивач не надала доказів тривалої хвороби, яка завадила їй вчасно прийняти спадщину. Депресія є хворобою психіки та може бути підтверджена лише відповідною медичною документацією, а не свідченнями.
24.10.2017 Особа 1 звернулась до ГУ ПФУ в м.Києві із заявою про призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що свідчить про її нормальний психологічний стан <…>.
Позиція Верховного Суду
Згідно з довідками, виданими головою правління СТ «Лісне» від 22.10.2017 №11 Особі 1, остання постійно мешкала з чоловіком Особою 7 у СТ «Лісне» за Адресою 2 та вела з ним сумісне господарство з 30.04.2005 до дня смерті чоловіка.
Додані до матеріалів справи договір-замовлення №* на організацію та проведення поховання від 12.10.2017, договір-замовлення №* на організацію та проведення поховання від 23.10.2017, квитанції, накладна, свідоцтво на поховання, видане Особі 1 23.10.2017, свідчать про те, що похованням Особи 7 займалася Особа 1.
24 жовтня 2017 Особа 1 звернулася до ГУ ПФУ в м.Києві із заявою про призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Особа 1 пропустила строк для подання нею заяви про прийняття спадщини з поважних причин, оскільки судом встановлено, що після смерті чоловіка вона перебувала у стані важкої депресії. Крім того, позивач проживає станом на теперішній час у будинку за Адресою 2, несе витрати з утримання будинку, а показання свідків та додані до позову докази дають підстави для висновку про те, що саме позивач займалася лікуванням та похованням померлого чоловіка Особи 7.
ВС не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин ВС виходить з їх системного аналізу.
Відповідно до стст.1216, 1217 Цивільного кодексу спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами ст.1223 ЦК, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у стст.1261—1265 цього кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК).
За правилами ч.1 ст.1268 ЦК, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК, він не відмовився від неї.
Відповідно до ст.1269 ЦК спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах — уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.
Відповідно до ч.3 ст.1272 ЦК за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила ч.3 ст.1272 ЦК про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо:
1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви;
2) ці обставини визнані судом поважними.
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання норм закону тощо, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах: від 4.11.2015 6-1486цс15 та від 23.08.2017 №6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі ВС: від 26.06.2019 у справі №565/1145/17 (провадження №61-38298св18), від 17.10.2019 у справі №766/14595/16 (провадження №61-6700св19), від 30.01.2020 у справі №487/2375/18 (провадження №61-10136св19), від 31.01.2020 у справі №450/1383/18 (провадження №61-21447св19).
Отже, практика судів касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що за обставинами цієї справи відсутні підстави, передбачені ст.1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, оскільки, по-перше, у своєму позові Особа 1 вказувала на те, що з часу укладення шлюбу, тобто з 2005 року, в тому числі і на час смерті, постійно проживала зі своїм чоловіком; по-друге, позивач не довела наявності об’єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк.
Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об’єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Суди встановили, що 24.10.2017 року Особа 1 зверталася до ГУ ПФУ в м.Києві із заявою про призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Отже, позивач не була позбавлена можливості звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Перебування у депресії у зв’язку зі смертю чоловіка не є об’єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов’язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки глибокі душевні страждання у зв’язку зі смертю близько чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей. Законодавець, встановлюючи строк для прийняття спадщини тривалістю шість місяців для усіх спадкоємців, вочевидь враховував морально-психологічну сторону прийняття спадщини для спадкоємців.
Враховуючи тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, а також встановлені судами обставини, Верховний Суд визнає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки Особа 1 не довела існування об’єктивних та неподоланних перешкод для прийняття нею спадщини, а отже, нею не доведено, що пропуск зазначеного строку відбувся з поважних причин.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.409 ЦПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (ч.1 ст.412 ЦПК).
Згідно з ч.3 ст.412 ЦПК неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Узагальнюючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на порушення норм матеріального права, та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини першої, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з чч.1,2, 13 ст.141 ЦПК судовий збір та інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до пп.«б», «в» п.4 ч.1 ст.416 ЦПК постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, — у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Отже, з Особи 1 на користь Особи 4 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 2466,80 грн.
Керуючись стст.409, 410, 412, 416 ЦПК, ВС у складі колегії суддів першої судової палати КЦС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника Особи 4 — Особи 5 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 28.01.2020 та постанову Київського АС від 12.08.2020, скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Особи 1 до Особи 2, Особи 3, третя особа — приватний нотаріус КМНО Кравець Наталія Володимирівна, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовити.
Стягнути з Особи 1 на користь Особи 3 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 2466,80 грн.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.