Закон і Бізнес


Неразумная конкуренция


№5 (1511) 30.01—05.02.2021
8626

Нельзя считать справедливым предоставление земли лицу, которое позже других узнало о существовании свободного участка и обратилось с заявлением. Такое заключение сделал ВС в постановлении №617/763/16-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

9 грудня 2020 року                          м.Київ                                №617/763/16-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є.,
суддів: БУРЛАКОВА С.Ю., ЗАЙЦЕВА А.Ю., КОРОТЕНКА Є.В., КОРОТУНА В.М. (суддя-доповідач) —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 16.03.2017 та постанову Апеляційного суду Харківської області від 21.12.2017.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року Особа 1 звернулася до суду з позовом до Старосалтівської селищної ради, Особи 2, Особи 3, про скасування рішення.

Позовна заява мотивована тим, що вона проживає за Адресою 1, її житловий будинок з надвірними будівлями розташований на земельній ділянці площею 0,1356 га, за кадастровим номером *0183, призначеній для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель. У її користуванні перебувала і земельна ділянка площею 0,26 га, яка розташована навпроти її домоволодіння.

Рішенням сесії Старосалтівської селищної ради від 27.10.2009 їй було надано згоду на безоплатну передачу у власність ділянки площею 0,26 га для ведення особистого селянського господарства та надано дозвіл на виготовлення технічної документації на зазначену ділянку.

Крім того, на земельну ділянку, яка була надана їй у власність, рішенням ХIVI сесії VI скликання від 26.11.2013 Старосалтівською селищною радою було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення ділянки для ведення особистого селянського господарства і відповідачу у справі Особи 2.

10.02.2014 Особа 2 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно — земельну ділянку площею 0,4936 га, що розташована за Адресою 1.

9.09.2014 Особа 2 продав Особі 3 зазначену ділянку.

З урахуванням викладеного та після уточнень позовних вимог просила суд:

— визнати недійсним рішення XІVI сесії VI скликання Старосалтівської селищної ради «Про надання дозволу Особі 2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за Адресою 1» від 26.11.2013;

— визнати недійсним рішення ХІVІІІ сесії VI скликання Старосалтівської селищної ради «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність Особі 2 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за Адресою 1» від 31.01.2014;

— визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 10.02.2014, з індексним номером 17552722, видане Особі 2, на ділянку площею 0,4936 га, з кадастровим номером *0195, яка розташована за Адресою 1;

— визнати недійсним договір купівлі-продажу від 9.09.2014, укладений між Особою 2 та Особою 3, зареєстрований за №617, на ділянку з кадастровим №*0195;

— визнати недійсним свідоцтво про право власності, серія та №32559352, видане Особі 3 22.01.2015 реєстраційною службою Вовчанського РУЮ Харківської області на земельну ділянку з кадастровим №*0208 площею 0,1971 га, яка розташована за Адресою 1;

— визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане Особі 3 22.01.2015 Реєстраційною службою Вовчанського РУЮ на ділянку з кадастровим №*0209 площею 0,2965 га, яка розташована за Адресою 1;

— витребувати у Особи 3 земельну ділянку з кадастровим №*0208 площею 0,1971 га, а також з кадастровим №*0209 площею 0,2965 га, які розташована за Адресою 1 та передати їх до земель Старосалтівської селищної ради.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вовчанського райсуду від 16.03.2017, залишеним без змін постановою АСХО від 21.12.2017, відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки обставини, викладені у позовній заяві, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Вважали, що посилання Особи 1 на те, що рішенням XІVI сесії VI скликання Старосалтівської селищної ради від 26.11.2013 надано дозвіл Особі 2 щодо відведення земельної ділянки площею 0,4936 га, у тому числі і на ділянку, яка в 2009 році була надана позивачу у власність, є безпідставним, оскільки рішення сесії Старосалтівської селищної ради від 27.10.2009 не є правовстановлюючим документом та не є доказом наявності у позивача права власності на спірну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2018 року Особа 1 подала до ВС касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що рішенням Старосалтівської селищної ради від 26.11.2013 було надано дозвіл Особі 2 щодо відведення ділянки площею 0,4936 га, у тому числі і ділянки, яка в 2009 році була надана у власність позивачу, тобто повторно надано одну і ту ж земельну ділянку іншій особі. Крім того, рішенням Старосалтівської селищної ради від 21.08.2012 передано у тому числі 0,08 га для ведення особистого селянського господарства. Таким чином, Особі 2 протягом 2012—2013 років двічі було надано у власність ділянки з одним видом користування, а саме — для ведення особистого селянського господарства. Зазначала, що судами не враховано, що договір купівлі-продажу від 9.09.2014, укладений між Особою 2 та Особою 3, є фіктивним, оскільки не спрямований на настання обумовлених ним правових наслідків, оскільки володіння та користування вищевказаними землями здійснює лише Особа 2.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2018 року Особа 2 подав до ВС відзив, у якому зазначив, що рішення судів є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає <…>.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права

При зверненні із позовом позивач вказувала, що: вона має право на частину ділянки, що накладається на ділянку Особи 2; передача у власність Особи 2 ділянки відбулося за рахунок її ділянки; такі дії суперечать рішенню сесії Старосалтівської селищної ради «Про надання згоди на безоплатну передачу земельної ділянки у власність Особи 1 та дозвіл на виготовлення технічної документації» від 27.10.2009.

Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і по захист яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до ст.14 Конституції право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст.5 закону «Про особисте селянське господарство» для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше від 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

За змістом ст.17 ЗК, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим кодексом.

Частиною 6 ст.118 ЗК передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до абз.1 ч.7 ст.118 ЗК відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу вказаних норм убачається, що Держгеокадастр за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою має право вчинити лише такі дії: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав, які прямо передбачені ст.118 ЗК.

Згідно з інструкцією «Про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», затвердженою наказом Держземагентства від 18.05.2010 №376, межа земельної ділянки — сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки. Бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами зазначається заявником на фрагментах планово-картографічних матеріалів, які дають можливість правильно визначити місце розташування земельної ділянки, на яку претендує особа, яка звернулась з клопотанням з метою безоплатного отримання земельної ділянки у власність.

Тобто графічні матеріали, які додаються до клопотання, повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки щодо інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що давало б можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та у передбачених земельним законодавством випадках надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної ділянки.

Згідно з пп.45, 47, 162 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 17.10.2012 №1051, із метою надання фізичним та юридичним особам актуальної картографічної інформації про об’єкти ДЗК згідно з пп.162—199 цього порядку державними кадастровими реєстраторами виготовляється викопіювання з картографічної основи ДЗК, кадастрової карти (плану) за формою згідно з додатком 7.

Відповідно до п.183 порядку викопіювання з картографічної основи ДЗК, кадастрової карти (плану) формується за допомогою програмного забезпечення ДЗК в одному примірнику, який надається заявникові після підписання Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування та засвідчення його підпису власною печаткою, а в разі, коли викопіювання надається в електронній формі, — посвідчення його власним цифровим підписом.

Порядок погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюються стст.118 та 1861 ЗК.

Відповідно до ч.9 ст.118 ЗК відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом — після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з п.67 порядку ведення ДЗК, внесення відомостей (змін до них) до ДЗК здійснюється виключно на підставі та відповідно до закону «Про державний земельний кадастр» та цього порядку.

Відповідно до п.107 порядку ведення ДЗК державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пп.49—54 цього порядку.

Частинами 5, 6 ст.24 закону «Про державний земельний кадастр» встановлено, що державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом 14 днів з дня реєстрації заяви перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є:

— розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора;

— подання заявником документів, передбачених ч.4 цієї статті, не в повному обсязі;

— невідповідність поданих документів вимогам законодавства;

— знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Порядок проведення державної реєстрації земельної ділянки також визначено пп.107—114 порядку.

Відповідно до абз.1 п.109 цього порядку державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Для здійснення державної реєстрації земельної ділянки кадастровому реєстратору згідно з п.110 порядку подаються:

1) заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22;

2) оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов’язковій державній експертизі землевпорядної документації);

3) електронний документ.

Відповідно до п.111 порядку державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє:

1) відповідність поданих документів вимогам, передбаченим п.67 цього порядку;

2) електронний документ відповідно до п.74 цього порядку.

За результатами перевірки державний кадастровий реєстратор виконує одну з таких дій: здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або приймає рішення про відмову в державній реєстрації земельної ділянки відповідно до пп.70, 73, 77—83 порядку.

Згідно з вимогами ст.791 ЗК формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до ДЗК.

Сформовані ділянки підлягають державній реєстрації у ДЗК. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у чч.6—7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

За положеннями ст.152 ЗК, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У п.77 постанови Великої палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц зроблено висновок про те, що неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше охочих не відповідає принципам забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю. Зокрема, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших дізналася про існування вільної ділянки і звернулася з відповідною заявою.

Таким чином, ухвалюючи рішення, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, не перевірив доводів позивача, не надав оцінки поведінці органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, з урахуванням обставин цієї справи; не врахував того, що рішенням сесії Старосалтівської селищної ради від 27.10.2009 надано згоду на безоплатну передачу у власність Особи 1 земельну ділянку у розмірі 0,26 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за Адресою 1, та надано дозвіл на виготовлення технічної документації на зазначену земельну ділянку, а тому дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки надання дозволу територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин на розробку проекту землеустрою двом окремим громадянам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки є таким, що суперечить вимогам землеустрою та сприяє позбавлення одного з них можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки.

Фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст.411 ЦПК є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись стст.400, 411, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 21.12.2017 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови скасоване рішення судів попередніх інстанцій втрачає законну силу та у подальшому виконанню не підлягає.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.