Невозвращенный аванс

Имущество не может считаться приобретенным без достаточных правовых оснований, если это произошло с целью обеспечения порождения в будущем определенных гражданских прав и обязанностей. Такое заключение сделал ВС в постановлении №211/5994/17, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

9 грудня 2020 року                           м.Київ                                               №211/5994/17

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЧЕРВИНСЬКОЇ М. Є.,
суддів: БУРЛАКОВА С. Ю. (суддя-доповідач), ЗАЙЦЕВА А. Ю., КОРОТЕНКА Є. В., КОРОТУНА В. М. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30.01.2019 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11.07.2019.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особи 2 про стягнення авансу за договором купівлі-продажу будинку.

Позовна заява обґрунтована тим, що навесні 2014 року Особа 2, дізнавшись про його намір купити житло для сім’ї свого сина, запропонувала йому купити в неї житловий будинок за Адресою 1, на що він погодився, оскільки будинок перебував поблизу його помешкання.

27.08.2014 він передав відповідачу $10000 в рахунок часткової оплати вартості будинку в присутності її сестри Особи 3, про що було складено розписку, яка власноруч підписана відповідачем та свідком Особою 3, про те, що відповідач отримала від нього як завдаток за будинок $10000 із зобов’язанням підготувати до квітня 2015 року всі необхідні для продажу документи, а в разі виникнення форс-мажорних обставин — повернути йому отримані кошти.

Проте документи відповідач так і не підготувала, згодом він дізнався, що будинок перебуває під іпотекою банку, про що при передачі коштів відповідач йому не повідомила.

Йому стало відомо, що з 19.02.2007 власником будинку став колишній зять відповідача Особа 4.

З 19.02.2007 будинок перебував під іпотекою АТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виданого Особі 4 кредиту із забороною відчуження до повернення кредиту.

З 2012 року виконавча служба наклала на будинок арешт. Тож відповідач на дату отримання завдатку не була власником будинку за Адресою 1, у зв’язку з чим не мала права продавати будинок, який через іпотеку взагалі не підлягав продажу, тому відповідач повинна повернути йому отримані як аванс $10000.

До цього часу відповідач коштів йому не повернула, переїхала мешкати в інше місце, на телефонні дзвінки не відповідає, у зв’язку з чим він змушений звернутися до суду по захист своїх порушених прав. Просив стягнути з Особи 2 аванс у розмірі $10000, що згідно з офіційним курсом НБУ на 1.06.2018 становить 261200,0 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Довгинцівського райсуду м.Кривого Рогу від 30.01.2019 у задоволенні позовних вимог Особи 1 до Особи 2 відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що свідки не підтвердили факту передання позивачем коштів відповідачу, а розписка, яка є підставою позову Особи 1, не є достатнім доказом підтвердження факту передання коштів, що в ній вказані, є безгрошовою, а отже, позовні вимоги є недоведеними та безпідставними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського АС від 11.07.2019 рішення Довгинцівського райсуду від 30.01.2019 змінено.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що отримані Особою 2 за розпискою кошти від Особи 1 за своєю правовою природою не є договірними правовідносинами, тому що відповідач не є власником будинку і правовідносини, що виникли між сторонами, не можуть регулюватися положеннями ст.570 Цивільного кодексу, оскільки між Особою 1 та Особою 2 склалися правовідносини щодо набуття майна без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), що регулюються нормами ст.1212 ЦК. Проте Особа 1 не заявляв позовних вимог, які надавали б законну правову підставу для стягнення з Особи 2 отриманих коштів, у зв’язку із чим його позов не може бути задоволено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2019 року Особа 1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову Особи 6 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не застосували висновків, викладених у постанові ВСУ від 15.05.2017 у справі №6-841цс16, постановах ВС від 18.03.2019 у справі №343/1048/17, від 27.06.2018 у справі №921/403/17-г/6, від 8.08.2019 у справі №909/472/18, від 29.04.2020 у справі №911/1455/19, від 5.02.2020 у справі №461/3675/17, постановах Великої палати ВС від 4.12.2018 у справі №910/18560/16, від 25.04.2018 у справі №496/2866/16-ц, від 4.07.2018 у справі №653/1096/16-ц <…>.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що Особа 2 27.08.2014 власноруч склала розписку такого змісту:

«Я, Особа 2, Інформація 1, проживающая по Адресу 2, даю настоящую расписку в том, что 27.08.2014 я лично получила от гражданина Особи 7 задаток в счет стоимости дома $10000. Договорная цена, по которой будет продан дом, составляет $30000. Дом находится по ул. Адрес 1. Обусловленная дата окончательного расчета и переоформления документов — апрель 2015 г. В случае форс-мажорных обстоятельств обязуюсь вернуть полученную сумму задатка $10000 в полном объеме. При передаче мне денег присутствовала Особа 3».

Розписка підписана відповідачем Особою 2 та свідком Особою 3.

Власником спірного будинку за Адресою 1 був батько Особи 2, який помер Інформація 2.

На час написання відповідачем розписки про отримання завдатку за будинок домоволодіння належало її зятю Особі 9 і було на той час предметом іпотеки у зв’язку з отриманням ним банківського кредиту <…>.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Мотиви і доводи, з яких виходить ВС, та застосовані норми права

Вирішуючи спір, як суд першої, так і суд апеляційної інстанції виходили з того, що між сторонами виникли не договірні правовідносини, а правовідносини щодо набуття майна без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), що регулюються ст.1212 ЦК.

Колегія суддів вважає такий висновок неправильним, оскільки суди не врахували правової природи правовідносин, які виникли між сторонами.

Згідно з ч.1 ст.1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Виходячи із норм ст.1212 ЦК, правова природа безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) — це відносини, які виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов’язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

а) набуття або збереження майна;

б) набуття або збереженння за рахунок іншої особи;

в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК).

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави із самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов’язання, передбаченого ст.1212 ЦК, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, з якої це відбулося.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.11, чч.1 та 2 ст.509 ЦК цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього кодексу.

Частиною 1 ст.202 ЦК установлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з чч.1, 2 ст.205 ЦК правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст.207 ЦК передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Результат системного аналізу зазначених положень закону дає підстави вважати, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов’язків.

Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов’язальних (договірних) відносинах або отримане однією зі сторін у зобов’язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212 ЦК тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунено за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст.1212 ЦК, у тому числі й щодо зобов’язання повернути майно потерпілому.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29.09.2014 у справі №6-122цс14.

Суди неправильно встановили правову природу розписки, виданої Особою 2 на ім’я Особи 7, оскільки, за її змістом, вона отримала як завдаток $10000 у рахунок укладання в майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку за Адресою 1. На випадок неможливості укладення договору купівлі-продажу будинку сторони узгодили, що відповідач поверне отримані кошти у сумі $10000. Отже, зміст розписки свідчить про наявність між сторонами зобов’язальних (договірних правовідносин), що виключає можливість застосування ст.1212 ЦК.

При цьому в разі неукладення основного договору купівлі-продажу, задля чого складалася розписка, норми ЦК спеціально передбачають правові наслідки цього, відмінні від ст.1212 ЦК.

Частиною 1 ст.546 ЦК визначено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно зі ст.570 ЦК завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов’язання може мати місце лише у разі наявності зобов’язання, яке мало виникати на підставі договору купівлі-продажу будинку.

Оскільки договір купівлі-продажу будинку між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана Особою 7 грошова сума Особі 2 в еквіваленті $10000 є авансом, який підлягає поверненню позивачу, а не завдатком.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції ВСУ, викладеній у постанові від 13.02.2013 у справі №6-176цс12, і є незмінним.

Відповідно до ч.1 ст.412 Цивільного процесуального кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Щодо судових витрат

Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позивачу було відстрочено сплату судового збору у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

У зв’язку з цим з Особи 2 в дохід держави підлягає стягненню 2612,00 грн. судового збору, який мав би сплатити позивач за подання позовної заяви, 3915,00 грн. — за подання апеляційної скарги та 5224,00 грн. — за подання касаційної скарги.

Керуючись стст.141, 400, 409, 412, 416 ЦПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.

Рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 30.01.2019 року та постанову ДніпровськогоАС від 11.07.2019 скасувати.

Позов Особи 1 до Особи 2 про стягнення авансу задовольнити.

Стягнути з Особи 2 на користь Особи 1 аванс у розмірі $10000.

Стягнути з Особи 2 в дохід держави 11751,00 грн. на відшкодування судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.