В цепочке уступок

№5 (1511) 30.01—05.02.2021

8182

По договору факторинга, может быть приобретено право денежного требования не только к должнику, являющегося хозяйствующим субъектом, но и к физлицу. Такое заключение сделал ВС в постановлении №757/27380/16-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

16 грудня 2020 року м.Київ №757/27380/16-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д.,
суддів: ВОРОБЙОВОЇ І.А., ГУЛЬКА Б.І., КОЛОМІЄЦЬ Г.В., ЧЕРНЯК Ю.В. (доповідач), —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» та представника Особи 4 — Особи 5 — на рішення Печерського районного суду м.Києва від 31.10.2016 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 11.05.2017,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року Особа 1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «КБ «Стандарт» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

Позовна заява мотивована тим, що 1.08.2006 між нею та АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надавав їй кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом $96700,0 зі строком повернення до 1.08.2016.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 1.08.2006 між нею та АППБ «Аваль» укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рудницькою Ю.О., відповідно до якого вона як іпотекодавець передала в іпотеку банку нерухоме майно — однокімнатну квартиру за Адресою 1.

29.04.2014 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «КБ «Стандарт» укладено договори про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними 1.08.2006 між АППБ «Аваль» та Особою 1.

Цього ж дня ПАТ «КБ «Стандарт» відступило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними 1.08.2006 між АППБ «Аваль» та Особою 1, ТОВ «Фінансова компанія «Дрім Фінанс».

У свою чергу ТОВ «ФК «Дрім Фінанс» 29.04.2014 відступило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними між АППБ «Аваль» та Особою 1, Особі 2.

Особа 1 стверджує, що жодних документів, які б підтверджували вчинення відступлення права вимоги вказаними особами, вона не отримувала.

11.09.2014 Особа 2 на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, уклав з Особою 3 договір купівлі-продажу квартири, яка була предметом іпотеки.

Зазначає, що фактично між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ПАТ «КБ «Стандарт» 29.04.2014 був укладений договір факторингу, за яким боржником може бути лише суб’єкт господарювання — юридична або фізична особа, зареєстрована як суб’єкт господарювання.

Особа 1 просила суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 1.08.2006, укладений 29.04.2014 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «КБ «Стандарт».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 31.10.2016 позов Особи 1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 1.08.2006, укладений 29.04.2014 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «КБ «Стандарт».

Суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог Особи 1, оскільки встановив, що умови оспорюваного правочину містять ознаки договору факторингу — фінансування під відступлення права грошової вимоги, визначені в ст.1077 Цивільного кодексу. Законодавством у сфері надання фінансових послуг не передбачено укладення фінансовою установою (фактором) договору факторингу, за яким набувається право вимоги до боржника — фізичної особи, яка не є суб’єктом господарювання. Таким чином, уклавши фактично договір факторингу щодо придбання права грошової вимоги до боржника Особи 1, яка не є суб’єктом господарювання, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «КБ «Стандарт» порушили чинне законодавство.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою АСК від 11.05.2017 апеляційні скарги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та Особи 6, яка діяла в інтересах Особи 4, відхилено, рішення Печерського райсуду від 31.10.2016 залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що сторони оспорюваного правочину фактично уклали договір факторингу, оскільки його предметом є грошова вимога, суб’єктний склад сторін відповідає ст.1079 ЦК, грошова вимога відступлена первісним кредитором за плату новому кредитору.

Важливою ознакою укладення сторонами саме договору факторингу є також зміст положень його п.2.3, яким сторони звільнили клієнта від відповідальності перед фактором за дійсність грошової вимоги, що передбачено в ч.1 ст.1081 ЦК, тоді як у ст.519 ЦК, яка регулює відповідальність первісного кредитора в зобов’язанні в правовідносинах відступлення права вимоги (цесії), такого права сторін не передбачено.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У касаційних скаргах, поданих у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і Особа 5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» мотивована тим, що перехід права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними 1.08.2006 між АППБ «Аваль» та Особою 1, відбувся на підставі договору про відступлення права вимоги. Цей договір не суперечить вимогам ч.1 ст.516 ЦК, ст.24 закону «Про іпотеку» від 5.06.2003 №898-IV. Суди неправильно визначили оспорюваний договір як договір факторингу, а тому дійшли помилкового висновку про визнання його недійсним.

Касаційна скарга представника Особи 5 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин положення стст.1077, 1078, 1079 ЦК, які на них не поширюються. Правова природа оспорюваного договору судами встановлена неправильно, суди не з’ясували наявності в ньому ознак, які б розмежовували договір факторингу та договір про відступлення права вимоги.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційні скарги, поданому до суду в липні 2017 року, Особа 7, як представник Особи 1, заперечував проти доводів касаційних скарг, зазначивши, що судами попередніх інстанцій правильно з’ясовано, що умови договору про відступлення права вимоги від 29.04.2014 містять ознаки договору факторингу <…>.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Мотиви, з яких виходить ВС, і норми застосованого права

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційних скарг, колегія суддів уважає, що рішення Печерського райсуду від 31.10.2016 та ухвала АСК від 11.05.2017 не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч.1 ст.626 ЦК).

Відповідно до ч.1 ст.627 ЦК сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК).

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені в чч.1—3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави й суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, установленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (чч.1—5 ст.203 ЦК).

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п.8 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 №9, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені в ст.203 ЦК, саме на момент учинення правочину.

Звертаючись до суду із цим позовом, Особа 1 посилалася на те, що укладений 29.04.2014 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «КБ «Стандарт» договір уступки права вимоги фактично є договором факторингу й суперечить положенням розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» від 3.04.2009 №231, зареєстрованого в Мін’юсті 23.04.2009 за №0373/16389. У відносинах факторингу боржником може бути лише суб’єкт господарювання — юридична особа або фізична особа, зареєстрована як суб’єкт господарювання. Особа 1 такого статусу не має.

Вирішуючи спір по суті, суди встановили, що оспорюваний правочин є договором факторингу.

Правові висновки щодо розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, викладені в постановах Великої палати ВС від 11.09.2018 у справі №909/968/16, від 31.10.2018 у справі №465/646/11, від 10.11.2020 у справі №638/22396/14-ц.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги, по суті, означає договірну передачу зобов’язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов’язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК).

Одним з випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу як кредитної операції міститься в ст.49 закону «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої факторинг — це придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У ст.1077 ЦК визначено договір факторингу як договір, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором. Зобов’язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов’язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб’єктний склад: клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності (ч.2 ст.1079 ЦК), фактор, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч.3 ст.1079 ЦК) та боржник.

Вичерпний перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах, визначений у ст.1054 ЦК. Такими є банк або інша фінансова установа.

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, — інших послуг (операцій), пов’язаних із наданням фінансових послуг. У чч.1, 2 ст.7 цього закону зазначено, що юрособа, яка має намір надавати фінпослуги, зобов’язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінпослуг протягом 30 календарних днів з дати держреєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. Якщо відповідно до закону надання певних фінпослуг потребує ліцензування, фінустанова має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Колегія суддів ВС погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оспорюваний правочин за своєю правовою природою і змістом є договором факторингу, оскільки його предметом є грошова вимога, суб’єктний склад сторін відповідає передбаченим у ст.1079 ЦК, грошова вимога відступлена первісним кредитором новому кредитору за плату.

Ще однією ознакою того, що сторони уклали саме договір факторингу, є зміст пп.2.3 договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 1.08.2006, укладеного 29.04.2014 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «КБ «Стандарт», яким сторони звільнили клієнта від відповідальності перед фактором за дійсність грошової вимоги, що передбачено в ч.1 ст.1081 ЦК, тоді як у ст.519 ЦК, яка регулює «Відповідальність первісного кредитора у зобов’язанні» у правовідносинах відступлення права вимоги, такого права сторін не передбачено.

Водночас ВС установив, що неправильним є висновок судів попередніх інстанцій, що за договором факторингу може бути набуто лише право грошової вимоги до боржника, який є суб’єктом господарювання.

Глава 73 ЦК не обмежує передачу права грошової вимоги клієнта категоріями третіх осіб (боржників).

У п.1 розпорядження Нацфінпослуг «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 3 квітня 2009 року №231» від 6.02.2014 №352 до фінпослуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів і похідних цінних паперів):

— фінансування клієнтів — суб’єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

— набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення;

— отримання плати за користування коштами, наданими в розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Це розпорядження Нацкомісії набрало чинності 25.03.2014.

Розпорядження Держфінпослуг №231, на недотримання якого посилається позивач як на підставу недійсності договору факторингу, прийнято на підставі п.6 ч.1 ст.28 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», за яким Держфінпослуг дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінпослуг.

У пп.2 п.1 згаданого розпорядження операцію щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржників — суб’єктів господарювання віднесено до фінпослуги факторингу (набуття відступленого права грошової вимоги до боржників — суб’єктів господарювання є фінпослугою факторингу, а не будь-якою іншою фінпослугою).

Поняття факторингу не обмежується, а доповнюється вчиненням операцій з фінактивами, що визначені в п.1 вказаного розпорядження.

Ураховуючи викладене, розпорядження Держфінпослуг №231 не встановлює вимог, які мали бути додержані сторонами спірних договорів факторингу при їх учиненні, отже, не може впливати на правомірність указаних правочинів.

Аналогічний висновок за схожих фактичних обставин викладений у постановах ВС від 12.12.2018 у справах №№758/4197/17 та 344/6145/16, від 9.07.2018 у справі №369/5388/16, від 24.04.2019 у справі №461/4267/15-ц, від 30.09.2020 у справі №522/15949/15-ц та ін.

Зважаючи на те, що в цій справі вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового — про відмову в задоволенні позову <…>.

Керуючись стст.400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та касаційну скаргу представника Особи 4 — Особи 5 — задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м.Києва від 31.10.2016 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 11.05.2017 скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

У задоволенні позову Особи 1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «КБ «Стандарт» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.