Закон і Бізнес


Настойчивый нападающий


№3-4 (1509-1510) 16.01—29.01.2021
13558

Совершение нескольких ударов полотном лопаты по голове человека, лежащего на земле, является превышением пределов необходимой обороны. Такое заключение сделал ВС в постановлении №310/9058/17, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

15 грудня 2020 року                         м.Київ                               №310/9058/17

Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — БУЩЕНКА А.П.,
суддів: АНТОНЮК Н.О., ШЕВЧЕНКО Т.В. —

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого на вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23.08.2019 та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 13.07.2020 щодо Особи 1, Інформація 1, уродженця та жителя Адреса 1, засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.122 Кримінального кодексу.

Оскаржені судові рішення

1. Згаданим вироком, залишеним без змін апеляційним судом, Особу 1 засуджено за ч.1 ст.122 КК до покарання у вигляді обмеження волі на строк 1 рік і на підставі ст.75 КК звільнено від відбуття призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено виконання обов’язків, передбачених ч.1 ст.76 цього кодексу.

2. Суд визнав доведеним, що 10.06.2015, о 17:08, на дорозі біля будинку №148 на вул.Чубаря в м.Бердянську Запорізької області Особа 1 в ході конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин повалив потерпілого Особу 2 на землю і полотном лопати умисно тричі вдарив його по голові, заподіявши тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.

Вимоги і доводи касаційної скарги

3. У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на пп.1 та 2 ч.1 ст.438 Кримінального процесуального кодексу, просить скасувати оскаржені судові рішення та закрити кримінальне провадження.

4. Він стверджує, що його дії були зумовлені виключно захистом від суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого, а тому суди мали застосувати положення про необхідну оборону. На підтвердження своєї позиції засуджений посилається серед іншого на те, що вироком Бердянського міськрайонного суду від 31.05.2016 потерпілий засуджений за спричинення легких тілесних ушкоджень дружині засудженого під час тих же подій.

5. Він також зазначає, що під час судового розгляду суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотань про допит свідків, які би могли підтвердити перебування потерпілого у стані алкогольного сп’яніння, і вважає недостовірними показання свідка Особи 3.

6. На його думку, апеляційний суд, всупереч положенням ст.419 КПК, належним чином не перевірив та не спростував доводів, наведених у апеляційній скарзі.

7. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Позиції учасників розгляду

8. Засуджений та його захисник підтримали доводи касаційної скарги.

9. Потерпілий та його представник заперечили проти задоволення касаційних вимог сторони захисту, вважаючи оскаржувані судові рішення законними і обґрунтованими.

10. Прокурор не підтримав доводів касаційної скарги сторони захисту, вважаючи, що суди правильно кваліфікували дії засудженого, однак просив змінити ухвалу апеляційного суду та звільнити засудженого від покарання у зв’язку із закінченням строків давності, застосувавши положення стст.49 та 74 КК.

Оцінка Суду

11. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені сторонами доводи, Суд дійшов висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

12. Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи. Ключовим доказом, покладеним в основу обвинувачення, є запис з камер відеоспостереження, на якому майже повністю зафіксовано перебіг подій, що стали підставою для засудження. Зміст протоколу огляду диску з відеозаписами від 2.10.2017 детально відображено у вироку.

13. Зокрема, цей доказ підтверджує, що потерпілий спочатку без видимої причини кинув камінь у скло автомобіля засудженого, згодом ударом лопатою по спині збив з ніг його дружину, двічі намагався лопатою вдарити засудженого, який ухилився від ударів. Врешті, коли потерпілий знов намагався лопатою завдати удару засудженому, останній схопив її за держак та відібрав у потерпілого. Під час штовханини потерпілий зачепився та впав, після чого засуджений наніс йому удари полотном лопати.

14. Засуджений послідовно стверджував, що діяв у стані необхідної оборони, був змушений захищатися від агресивних дій потерпілого, який спровокував конфлікт і реально загрожував життю і здоров’ю його та його дружини. Суд першої інстанції відхилив доводи засудженого, виходячи з того, що після падіння потерпілого на землю він вже не становив загрози засудженому і його дружині.

15. Суд не погоджується з таким висновком і вважає, що суд неправильно оцінив обставини справи з погляду законодавства та судової практики.

16. Відповідно до ч.1 ст.36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. Частиною 2 цієї статті передбачено, що кожен має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади для захисту.

17. Усталена позиція, узагальнена в постанові Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про необхідну оборону» від 26.04.2002 №1, полягає у тому, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з’ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. У тій же постанові зазначено, що перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.

18. Суд звертає увагу на те, що дії потерпілого (умисне пошкодження автомобіля, побиття дружини засудженого, неодноразове намагання завдати лопатою удару в голову засудженому) свідчать про послідовний і наполегливий намір завдати шкоди здоров’ю під час створеного ним конфлікту. Намагання чинити опір його діям з боку дружини засудженого та намагання засудженого зупинити ці дії не призводили до відчутних наслідків та не змусили потерпілого відмовитися від своїх агресивних намірів.

19. За таких обставин Суд не вважає, що у засудженого були розумні підстави припускати, що саме по собі падіння потерпілого на землю вже свідчило про його остаточну відмову від продовження агресивних дій і, таким чином, про закінчення суспільно-небезпечного посягання. Засуджений завдав ударів під час триваючого посягання з боку потерпілого, в ході динамічного розвитку подій, між посяганням потерпілого на засудженого та його дружину і нанесенням засудженим потерпілому ударів не було розриву в часі. Сторона обвинувачення не надала будь-яких доказів, які спростовують версію сторони захисту, що мотивом дій засудженого був захист від суспільно небезпечного посягання.

20. Суд вважає, що за обставин події спричинення кількох ударів полотном лопати в голову людини, яка лежить на землі, не відповідало небезпечності посягання і, таким чином, становило перевищення меж необхідної оборони. Однак відповідно до ч.3 ст.36 КК перевищення меж необхідної оборони тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у стст.118 та 124 цього кодексу, тобто у разі умисних вбивства чи тяжкого тілесного ушкодження, а не у разі заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження. Таким чином, дії засудженого за таких обставин не утворюють складу злочину.

21. Виходячи з наведеного, судові рішення підлягають скасуванню, а провадження щодо Особи 1 — закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК, через відсутність в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КК.

Ураховуючи викладене, керуючись стст.433, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу захисника задовольнити.

Вирок Бердянського міськрайонного суду від 23.08.2019 та ухвалу Запорізького АС від 13.07.2020 щодо Особи 1 скасувати, а кримінальне провадження закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.