Недоказанная субъективность

ВСП рассказал, как отличить произвол от неправильного представления

Высший дисциплинарный орган судьи обычно воспринимают как карательный. Однако в последнее время он все чаще пользуется правом полностью отменить или смягчить решение палаты о привлечении служителя Фемиды к дисциплинарной ответственности.

Обмеження як для винного

Юлія Федулеєва з Київського районного суду м.Одеси успішно оскаржила рішення першої дисциплінарної палати (№1985/1дп/15-20). Адже Вища рада правосуддя дійшла висновку, що скасування її ухвали апеляційною інстанцією — ще не підстава для стягнення.

Підозрюваний поскаржився на суддю через те, що внаслідок її рішень його надто довго тримали під вартою (справа №520/16537/19). При цьому законниця спиралася виключно на тяжкість покарання в разі визнання його винуватим в інкримінованому злочині. Згодом скаржник додав до звернення ще й ухвалу Одеського апеляційного суду, якою скасовано продовження строку дії запобіжного заходу.

Перша дисциплінарна палата погодилася з аргументами громадянина й наклала на суддю стягнення у вигляді попередження. Адже вона обґрунтовувала продовження строку тримання під вартою тільки самим фактом підозри, а також ризиком переховування від органів досудового розслідування та суду.

Проте Одеський АС вирішив, що тримати підозрюваного під вартою й надалі не доцільно. Адже він мав постати перед судом через уже друге ДТП, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілому (ч.2 ст.286 Кримінального кодексу). Тож підозрюваного відправили під домашній арешт, оскільки слідчий не довів, що ризики не зменшилися та існують підстави, які виправдовують подальше тримання людини під вартою.

Погоджуючись із такою позицією апеляційної інстанції, ДП також дійшла висновку, що задоволення в повному обсязі клопотання про продовження строку тримання під вартою може розцінюватись як порушення §3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та низки статей Кримінального процесуального кодексу. Адже володарка мантії не дала в рішенні оцінки виправданості мети й підстави для застосування суворого запобіжного заходу.

Відхилення від регламенту

У скарзі на рішення ДП Ю.Федулеєва вказала на те, що, по-перше, розгляд її справи відкладався дисциплінарним органом безпідставно. Спочатку засідання переносили двічі, незважаючи на її листи з проханнями розглянути справу за її відсутності, а в результаті його провели без її участі, не повідомивши її про час і нову форму заходу, хоча для проведення засідання в режимі відеоконференції клопотань учасників дисциплінарної справи не потрібно.

Також законниця звинуватила «дисциплінарників» у тому, що, даючи оцінку її ухвалі, ті перебрали на себе функцію апеляційної інстанції. І головне: у своєму рішенні ДП не врахувала, що сторона захисту надала апеляційному суду документи, які були відсутні в неї під час розгляду справи. До того ж друга інстанція встановила, що продовжував існувати ризик перебування обвинуваченого на волі.

Ю.Федулеєва зазначала, що, усупереч вимогам п.20.13 регламенту ВРП, під час розгляду дисциплінарної справи її пояснення не оголошувалися. Другим порушенням (вимог абз.2 п.9.6 регламенту) виявилося те, що «ухвалу про відкриття дисциплінарної справи та рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності було підготовлено доповідачем у справі, який не брав участі в голосуванні, пропонував відмовити у відкритті дисциплінарної справи, а в подальшому — відмовити в притягненні її до дисциплінарної відповідальності».

І наостанок суддя не знайшла серед іншого в матеріалах справи протокольні ухвали про визнання її явки обов’язковою, а також про причини відкладення розгляду справи.

Мимовільні помилки

Урешті-решт ВРП повністю скасувала рішення палати й закрила провадження, посилаючись на ряд документів європейського права, згідно з якими законник «не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності за винесені ним судові рішення, крім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону».

У той же час стосовно власної компетенції вищий дисциплінарний орган зазначив: питання помилок щодо фактів і права, які начебто були допущені судом, не належать до компетенції ВРП доти, доки такі помилки не вчинені умисно або внаслідок недбалості та/або не порушують прав і свобод, що захищаються конвенцією.

Проте прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від мимовільної помилки. В останньому випадку судове рішення «є логічним і зрозумілим, не перевищує меж допустимого суддівського розсуду», сказала ВРП.

Також у Раді звернули увагу на те, що ухвалі Ю.Федулеєвої передувала ухвала Одеського АС про застосування стосовно особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням застави в розмірі 576300 грн. Крім того, апеляційний суд зауважив, що підозрюваний після скоєння ДТП з місця аварії не поїхав, але усвідомлення ним наслідків його дій (потерпілий помер) та покарання, яке йому загрожує в разі визнання його винним, створювало «ризик ужиття ним спроб ухилення від органів досудового розслідування й суду».

Цими висновками суддя й керувалась у своїй ухвалі. Проте, хоч вона й не повною мірою оцінила обставини справи на час розгляду клопотання, її дії, на погляд членів ВРП, не можна вважати умисними чи недбалими в розумінні правил про дисциплінарну відповідальність суддів.

Тож за відсутності суб’єктивної сторони дисциплінарного проступку Рада закрила провадження проти судді. При цьому колегіальний орган не вдавався до оцінки таких аргументів її скарги, як порядок повідомлення про засідання ДП та дотримання регламенту розгляду дисциплінарної справи.