Управляющий партнер АО «Богатырь и партнеры» В.Богатырь:

«В ближайшее время судить Украину станет модным не только в ЕСПЧ»

Необдуманные заявления некоторых государственных регуляторов выливаются для страны в новые иски и неизбежно ведут к потере инвестиционной привлекательности. В прокуратуре вместо реформ просто меняют вывески и занимаются преследованием оппонентов, а в ГБР вообще придумали способ манипуляции с подсудностью дел. О том, есть ли выход из этого юридического хаоса, а также о том, реально ли найти за рубежом чужие активы, в эксклюзивном интервью «ЗиБ» рассказал международный адвокат, заслуженный юрист Украины Владимир БОГАТЫРЬ.

«Саме значення офісу і необхідності перебування в ньому змінились»

— Останніми роками до України їдуть іноземні фахівці, аби долучитися до наших справ у різних сферах. Проте українські адвокати не часто працюють за кордоном. Ви практикуєте саме як міжнародний адвокат. Чому обрали цю нішу та в чому полягає ваша діяльність?

— Фактично з 2015 року моя адвокатська діяльність та практика поступово набули міжнародного характеру. Під час бізнес-подорожей вдалося не тільки розширити коло партнерів і контактів з іноземними юристами, а й знайти цікаві сфери професійної реалізації, такі як розшук активів, міжнародні судові спори, оскарження розшуку за каналами Інтерполу, екстрадиційні процеси. Для реалізації професійних прав я зареєструвався як іноземний адвокат у Польщі та Російській Федерації. Саме в цих країнах найбільше представлені український бізнес та персонал різного рівня, що дає можливість конкурувати та кооперуватися з місцевими юристами.

У 2018 році був навіть цікавий досвід представлення уряду Польщі в угоді з одним з українських екс-олігархів. Це доволі нетипова ситуація, оскільки, як правило, іноземних спеціалістів «імпортують» до України як експертів. Це була найбільша корпоративна угода 2018 року в Польщі.

У мене з’явився цікавий як юридичний, так і побутовий досвід проживання та роботи в правових реаліях Великої Британії, Кіпру, Польщі, участі в судових процесах Швейцарії, Ліхтенштейну.

— Чи вплинула пандемія на ваш бізнес і ваші плани на рік наступний?

— Певною мірою так. Наприклад, найближчим часом мені було б цікаво сконцентруватися на отриманні доступу до нових технологій та їх правозастосуванні. Насамперед це цифрові підписи для подання документів до суду різних країн. Це і афідевіти, і юридичні висновки щодо українського права, звернення до судових та правоохоронних органів тощо.

До речі, серед лідерів цифрового ринку ЄС сьогодні можна виділити такі країни, як Естонія, Німеччина та Люксембург. У країнах ЄС існує регламент eIDAS Regulation EU №910/2014, а європейські електронні підписи є узгодженими та стандартизованими, однак на практиці до останнього часу мало застосовувались в окремих країнах. Нині Україна теж долучилася до європейської програми EU4Digital для участі в пілотних проектах запровадження транскордонного електронного підпису.

— Тобто диджиталізація відкриває й нові можливості, зокрема, для юристів?

— Суди відходять від фізичної присутності в засіданнях, такі ж тенденції спостерігаються в корпоративному секторі. Адже сьогодні ви можете проводити збори учасників у ZOOM чи Skype, офіс може бути в одній країні, а жити можна в іншій. Саме значення офісу і необхідності перебування в ньому змінилось.

— Одним із напрямів вашої діяльності є повернення активів. У чому тут полягає робота адвоката?

— Власне, є кілька механізмів повернення активів. Спочатку це різного роду заходи забезпечення позову без повідомлення відповідача. Наприклад, це може бути як зміна керівництва іноземної компанії та введення тимчасового керівника, так і арешт рахунків чи інших активів, зобов’язання розкрити структуру власності тощо.

Найбільш кропітким та цікавим є процес, який передує цьому, — розшук активів. І тут фантазія і майстерність юристів та інших спеціалістів можуть розкриватись у повній мірі.

Серед таких інструментів — реєстри компаній, судові реєстри, реєстри власників та руху авіа- та морських суден. Також завдяки спеціальному програмному забезпеченню можна з’ясувати, в яких банках відповідач має рахунки, що допоможе накласти на них арешт до закінчення судового розгляду та убезпечить від нестягнення присуджених виплат.

Також завжди залишається актуальним питання розблокування арештованих з тих чи інших причин рахунків клієнтів українського походження. За останні 5 років мені неодноразово доводилося зустрічати українських колег, які займались цією проблематикою в різних юрисдикціях.

Не зупиняючись детально на процесі судового розгляду, зазначу, що такі процеси є доволі тривалими. Наприклад, у країнах англійського права вони тривають, як правило, 3—5 років. Звісно, багато залежить від сторін та їхньої можливості досягти мирової угоди, що і є логічним завершенням цих процесів.

«Необережні заяви НКЦПФР уже є предметом розгляду в суді іноземної юрисдикції»

— З якими юрисдикціями ви найчастіше працюєте?

— Ми маємо позитивний досвід співпраці з власниками українських та російських банків і міжнародних фінансових інституцій. Найбільш цікаві в цьому контексті приватні спори.

Зокрема, вдається домогтись арешту активів як у популярних юрисдикціях — на Кіпрі, Мальті, у Швейцарії, так і у менш поширених, зокрема Канаді, де розташований один із виробників приватних літаків на який було накладено арешт. Франція та Італія цікаві тим, що біля їхнього узбережжя сконцентрована ціла приватна флотилія. Або ж Британські Віргінські острови, які донедавна були чи не найпопулярнішою юрисдикцією в холдинговому плануванні пострадянського бізнесу.

Водночас все більше розвиваються цифрові активи, криптовалютний обіг, що зумовлює вивчення нових інструментів та індустрії ринку форекс і блокчейну.

До речі, регулювання ринку форекс в Україні наслідує російський сценарій. Державні регулятори чомусь вирішили обмежити право громадян укладати онлайн-угоди з іноземними брокерами, попри те що це є алеаторною діяльністю. Тобто правом діяти на власний ризик.

— А чи є можливість захистити в іноземній юрисдикції права, що порушують українські державні структури? Крім Європейського суду з прав людини, звісно.

— Можу лише сказати, що необережні заяви Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку вже є предметом розгляду суду іноземної юрисдикції. Вони були розміщені на інтернет-сторінці, а законодавство Європейського Союзу надає право оскаржувати такі заяви в будь-якій країні ЄС. Не йти ж в Окружний адміністративний суд м.Києва з таким позовом, щоб зобов’язати припинити державний орган порушувати закон?! Без сумніву, простіше й цікавіше встановити цей факт в ЄС.

Нагадаю, що недовіра до української судової системи зумовила й недавнє звернення низки компаній — лідерів тютюнової галузі — до механізму захисту інвестицій через інвестиційні спори. Внаслідок недолугих дій Антимонопольного комітету маємо низку інвестиційних арбітражів з такими міжнародними компаніями, як «Philip Morris».

Безперечно, це негативно вплине на залишки інвестиційної привабливості країни. Найближчим часом судити Україну стане модним не тільки в ЄСПЛ. Вже зараз американські юристи відшукують подібні інвестиційні спори.

— До речі, як ви знаєте, в Україні існує спеціальна державна структура, що також має займатися розшуком та поверненням активів. Чи відомі вам приклади її успішної діяльності в цій сфері за кордоном?

— Що ж до ефективності держави в питанні повернення активів з іноземних юрисдикцій, то мені такі приклади невідомі.

«Ми є свідками тотальної профанації реформ»

— Останнім часом правосуддя в Україні теж зорієнтувалось на е-формат та диджиталізацію. Втім, не так давно в одній зі своїх публікацій ви писали про неготовність прокуратури до змін. В чому причини такого зволікання?

— По-перше, однією з головних причин відсутності реальних змін у правоохоронній системі є банальна зміна вивісок замість реальної зміни формату роботи. Чи можемо ми звернутися до конкретного прокурора за допомогою електронної пошти та чи є в публічному доступі офіційна електронна адреса, телефон цього прокурора? Питання риторичне. Аналогічна ситуація з працівниками Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, Служби безпеки та Національної поліції.

Цифрова трансформація передбачає виконання рішень судів. Прокурори ж задля затягування справи та уникнення виконання зловживають правами шляхом направлення судам звернень про роз’яснення. Може, потрібно цих прокурорів у потилицю гнати? Ні, таких «зручних» підвищують. А тому й прокуратура така, тому й не виконуються та ставляться під сумнів рішення від районних судів до Конституційного. А в разі чого на «незручних» суддів відкриваються справи. Ось така реформа.

— А в адвокатів із диджиталізацією все гаразд?

— На відміну від обвинувачення, захисники широко використовують е-суд і цифровий підпис для направлення адвокатських запитів та клопотань. Тут ефемерні реформи не потрібні. Адвокатура є локомотивом правозастосування та втілення технологій у життя.

Сумна статистика говорить, що правоохоронна система не здатна реагувати на виклики сьогодення. Приклад — зростаюча кількість порушень прав як адвокатів, так і журналістів. Тотальне порушення прав та дискримінація представників цих професій свідчать про відсутність базових принципів демократії в Україні.

— На вашу думку, чи зміниться ситуація після завершення реформи прокуратури та хто несе відповідальність за це питання?

— Поглянемо на це питання ширше. Коли мова йде про змагальність у кримінальному процесі та про рівність сторін обвинувачення та захисту, то останні в менш вигідному становищі. Адвокати виборюють своє право, зобов’язуючи прокурорів через суд надавати витяги про рух справи щодо кожного провадження.

Більше того, прокурори для збільшення заробітної плати створюють якісь міфічні групи прокурорів, в які входять десятки працівників. А реальне процесуальне керівництво здійснюється лише кількома.

Виникає запитання: чому всі прокурори з групи не з’являються до суду? Водночас вони галасують про обмеження одночасної участі у судовому розгляді не більш як 5 захисників одного обвинуваченого. З цього робимо висновок, що група прокурорів має складатись не більше ніж з 5 осіб, які можуть здійснювати процесуальне керівництво. Але в «реформаторських колах» цю тему незручно порушувати.

— Тобто реальних зрушень у бік покращення роботи прокуратури ви не бачите?

— Ми є свідками тотальної профанації реформ. Нам не відомо, щоб прокурорів притягували до дисциплінарної відповідальності за неприбуття на засідання. На жаль, дисциплінарні комісії та генеральна інспекція не змогли стати дієвим механізмом для притягнення прокурорів до відповідальності. Вони ігнорують явні порушення прокурорами принципів доброчесності та закону.

Тож ні про яку реформу прокуратури мова не йде. Просто черговий Генпрокурор перетасовує «колоду» під себе. Жодних результатів роботи немає. На вул.Різницькій генерують гасла, переслідують політичних опонентів та намагаються піаритися на скандалах. Це не співвідноситься з юридичною роботою, а тим більше з такими реальними кроками, як диджиталізація.

— А як мало б відбуватися реформування?

— Правити необхідно мудро, а судити справедливо — в нашій державі ці поняття відсутні. Устої та підвалини державності успішно зруйновані невдалими реформами.

Нагадаю давню істину, яка пояснює небажання виборювати справедливість в українських судах як у вітчизняного бізнесу, так і у іноземних інвесторів: «Блажен муж, що не ходить на суд нечестивих та не сидить на зборах грішників».

Реальністю і результатами реформ останніх років стала необхідність повісити на вході до правоохоронних органів та судів вивіску: «Залиш надію кожен, хто сюди входить».

«Нинішній стан парламенту та Уряду свідчить про безлад і хаос самої структури влади»

— Нещодавно ви розкрили вражаючу інформацію про відсутність Кабміну в єдиному державному реєстрі, а у парламенту, як виявилося, взагалі немає статусу юридичної особи. Чому держава стільки років не звертала уваги на цей момент?

— Дивним є те, що код у Кабінету Міністрів є, а в реєстрі його немає. Верховної Ради немає ніде. Такий стан парламенту, як вищого органу виконавчої влади в Україні свідчить про безлад і хаос самої структури влади.

Президент закликає не виконувати рішення КС, його попередник та Рада національної безпеки і оборони давали оцінку рішенням ОАСК. До цього нашвидкуруч обраний керівник парламенту наділив себе повноваженнями в.о. Президента, а сам парламент роздавав вказівки ГПУ, які кримінальні справи порушувати та кого переслідувати.

Президент, парламент і вже не перший Генпрокурор воліють закривати очі і не розслідувати цих фактів. Політика лібертаріанства призводить до соціального вбивства, а правоохоронці вже нездатні забезпечити в країні не тільки правопорядок, а й просто порядок. Така реальність.

Запитання «Чому не звертають на це увагу?» слід адресувати міністру юстиції. Це його напрям роботи і саме Мін’юст сьогодні відповідає за ведення єдиного державного реєстру.

Правовий статус парламенту як єдиного законодавчого органу викликає подив. Народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі, а юридичною особою, в тому числі відповідачем за позовами до ВР, фактично є її апарат. Але ж закони та постанови приймає парламент, а не апарат! І тут виникає питання легітимності. Питання чуттєве і з правового погляду зокрема, і з погляду державотворення в цілому.

— Плутанина з наявністю у реєстрі, фактичною та реальною юридичними адресами існує тільки на найвищому рівні чи така ж ситуація і з іншими відомствами?

— Ні, це непоодинокий випадок. Наприклад, створення ДБР. Це питання стало предметом жвавих юридичних дискусій через необхідність визначення територіальної підсудності у справах, які веде бюро.

Фактичним місцезнаходженням цього органу є вул.Симона Петлюри, 15, що розташована в межах юрисдикції Шевченківського районного суду м.Києва. Зокрема, такої позиції щодо підсудності скарг на бездіяльність ДБР дотримується Київський апеляційний суд.

Як вбачається з правової позиції, викладеної в ухвалі Верховного Суду від 22.04.2020 (провадження №o51-1901впс20), територіальна підсудність органу досудового розслідування визначається за місцем його реєстрації як юрособи, в складі якої перебуває слідчий підрозділ.

За даними реєстру, ДБР зареєстровано на вул.Михайла Грушевського, 12/2, що розташована в межах територіальної юрисдикції Печерського районного суду м.Києва. Власником цієї будівлі (а це будинок Уряду із комплексом допоміжних споруд та прибудов) є держава Україна в особі господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабміну. Окрім ДБР, за цією адресою зареєстровано чимало інших компаній, що вказує на масову реєстрацію фактично фіктивних юросіб.

З цього приводу довелося звернутись із запитом до секретаріату КМ, який листом від 28.10.2020 №17-20/2875 надав інформацію щодо відсутності у будівлі Уряду приміщень, які використовуються ДБР, та робочих місць працівників цього органу.

ДБР своїм листом надало інформацію щодо фактичної адреси розташування по вул.Симона Петлюри. Виходить, що неприбуткова організація не перебуває за адресою реєстрації, але податкова до неї не прийде із цим запитанням. Адже у грудні Державна податкова служба офіційно відповіла, що у 2017 році внаслідок внесення змін до порядку №1588 виключено розділ, яким визначались заходи, що проводились для встановлення місцезнаходження платника, і терміна «адреса масової реєстрації» у чинному законодавстві не існує.

— Чому ж ДБР не перереєструється?

— Не знаю, що заважає ДБР змінити адресу реєстрації, мабуть, лише одне —бажання отримувати «потрібні» рішення в Печерському райсуді м.Києва.

Якщо читач подумає, що ці доводи і сама практика Київського АС не залишають шансів для визначення підсудності за Шевченківським райсудом, то він помиляється: якщо хочеться і дуже потрібно, то можна і в Печерському.

— Уже четвертий рік поспіль вас підтримують українська та міжнародна адвокатські спільноти через політичні переслідування за виконання рішення Конституційного Суду. Які ваші очікування та сподівання на рік наступний?

— Безумовно, як юрист сподіваюся, що Україна повернеться на шлях законності, правопорядку і чіткої юридичної визначеності. Бажаю здоров’я, терпіння та наснаги українським юристам! Сподіваюсь, що держава нарешті надасть можливість українському бізнесу жити за справедливими законами.