Закон і Бізнес


Мантия не по размеру

Как видят независимость системы правосудия в ЕСПЧ


Лекція Олександра Дроздова поєднала «живий» та «віддалений» формат спілкування.

№1-2 (1507-1508) 01.01—15.01.2021
Виктория ЯКУША
6123

Почему увольнять набожного судью справедливо, а раньше времени называть политика бандитом недальновидно? Во всем виноваты оттенки независимости, которые способны рассмотреть в Страсбурге.


Критерії незалежності

У Вищій школі адвокатури відбувся семінар, присвячений незалежності системи правосуддя. Адвокат, заслужений юрист України Олександр Дроздов розглянув цю тему під кутом аналітичного огляду практики Європейського суду з прав людини.

Насамперед він зауважив, що це тільки на перший погляд здається, що ця тема не повинна турбувати адвокатів. Але, на його думку, «саме нам — адвокатам, а не суддям, потрібна незалежна система правосуддя». О.Дроздов додав, що фактично ця лекція побудована на найцікавіших моментах, згаданих в інформаційному бюлетені ЄСПЛ з однойменною назвою.

Про право на справедливий суд та незалежність судових органів згадується у §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В аспекті поєднання незалежності із правом на справедливий судовий розгляд О.Дроздов навів приклад рішення ЄСПЛ від 23.04.96 у справі «Ремлі проти Франції».

Йшлося про відмову суду присяжних у задоволенні клопотання французького відповідача алжирського походження про складення акта щодо расистського висловлювання одним із присяжних за межами зали засідань. Суд постановив, що мало місце саме порушення §1 ст.6 конвенції.

У рішенні від 21.07.2009 у справі «Люка проти Румунії» Суд констатував порушення цієї ж конвенційної гарантії, встановивши, що сумніви заявника у незалежності та неупередженості суду були об’єктивно обґрунтованими.

Фабула справи полягала у такому. У 1999 році заявника було звільнено з компанії, де він працював одним із менеджерів та керівником ІТ-відділу. Заявник звернувся до суду з позовом про скасування цього рішення, вимагаючи також відшкодування шкоди. Національні суди задовольнили вимоги в обох аспектах. Згодом було розглянуто ще кілька проваджень, пов’язаних із визначенням збитків та виконанням вже прийнятого судового рішення. Стосовно цього заявник стверджував, що суд не був неупередженим та незалежним, оскільки народні засідателі («помічники суддів»), які брали участь у вказаних слуханнях, входили до складу судового органу, який попередньо розглядав його справу.

Виходячи із наведених прикладів, О.Дроздов сказав про критерії незалежності, які бере до уваги Суд, аби встановити, чи може орган вважатися «незалежним». До таких критеріїв належать:

• спосіб призначення членів судового органу;

• тривалість мандата його членів;

• існування захисту від зовнішнього тиску;

• з᾽ясування, чи існує зовнішня видимість незалежності.

Хоча призначення справи до розгляду тому чи іншому судді чи суду відноситься до можливості розсуду, яку в цьому питанні мають державні органи, ЄСПЛ має переконатись, що таке призначення є сумісним із §1 ст.6 конвенції. Зокрема, з вимогами незалежності і неупередженості (таку практику можна побачити у рішенні у справі «Моісеєв проти Росії»). Ці критерії є не формальною, а цілком реальною можливістю визначити, кому ж із суддів мантія не за розміром…

Для того щоб вирішити, чи може суд вважатися незалежним, як того вимагає згаданий параграф конвенції, слід зважити на зовнішню видимість незалежності судового органу. Вона полягає у довірі, яку в демократичному суспільстві суди мають викликати, перш за все у підсудних під час кримінального провадження.

Наприклад, як показав перебіг розгляду справи «Тіам проти Франції», ЄСПЛ не сприйняв побоювання заявника щодо відсутності незалежності та неупередженості суду, покликаного розглядати кримінальну справу проти нього за злочин, скоєний на шкоду президенту республіки. Останній був залучений як цивільна сторона, і заявник обґрунтував свої сумніви тим, що президент був причетний до призначення та підвищення суддів. Утім, у Страсбурзі дійшли висновку, що сам по собі факт залучення президента як сторони у справі жодним чином не впливає на незалежність судового органу.

Народ вірить на слово

А от принцип невтручання виконавчої або законодавчої влади у справу, що розглядається в судах, довелося завчити й Україні, в якій так люблять політизувати процеси довкола чиновників. У рішенні у справі «Корбан проти України» ЄСПЛ повторив усталений принцип зі своєї практики: §2 ст.6 конвенції забороняє посадовцям називати особу винною до винесення вироку суду.

Посадові особи можуть інформувати громадськість про розслідування у кримінальних справах, наприклад, розкриваючи інформацію про вручення повідомлень про підозру, затримання та зізнання, якщо вони роблять це розсудливо та обачно. Вибір слів є важливим (у цьому контексті лектор порадив переглянути рішення у справі «Тур’єв проти Росії»).

Повертаючись до цієї справи, О.Дроздов зауважив, що оскаржувані заяви зроблені не в межах самого кримінального провадження, а були частиною адресованих громадськості заяв у ЗМІ. І ЄСПЛ уважав, що ці твердження високопосадовців були далекими від розсудливих та обачних. Адже особа скаржника була відома громадськості, а його назвали лідером злочинного угрупування, яке вчинило низку тяжких кримінальних правопорушень. У результаті ці твердження не могли не сприяти формуванню думки громадськості про вину заявника до того, як її було б встановлено у законному порядку. Тож ЄСПЛ у цій справі дійшов висновку, що було порушено §2 ст.6 конвенції.

Бог вам суддя

Одним із цікавих аспектів, який, як виявилось, також має стосунок до незалежності правосуддя, є право на свободу віросповідання, яке поширюється і на суддів, але не завжди. Так, у судді під мантією може висіти і хрест із розп’яттям, і зірка Давида, і знак антихриста. Поки це ніяк не впливає на здійснення правосуддя, суддя не втратить свого статусу, але як тільки релігійні погляди та принципи будуть тісно вплітатись у робочі будні, держава має право поставити крапку на кар’єрі судді.

Так, у справі «Піткевич проти Росії» ЄСПЛ виніс ухвалу щодо неприйнятності скарги. Ця справа стосувалася звільнення судді, члена Церкви живої віри, яка належала до Російського союзу євангельських християнських церков, за те, що вона нібито зловживала своїм службовим становищем з метою прозелітизму. Натомість екс-суддя стверджувала, що законно використовувала свої релігійні та моральні принципи для сприяння вирішенню справ, які перебували на розгляді.

Однак Суд визнав скаргу заявниці неприйнятною як вочевидь (явно) необґрунтовану, встановивши, що в цілому очевидним є те, що заявниця порушила встановлені законом професійні обов᾽язки та поставила під загрозу суддівську неупередженість. ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що заявницю було звільнено у зв’язку із тим, що вона виражала свої релігійні переконання під час здійснення правосуддя. І це становило втручання з боку держави в її свободу вираження поглядів. Однак такий захід був передбачений законом і ставив законні цілі захисту прав інших осіб та збереження авторитету судової влади.

На підставі численних свідчень та скарг представників органів державної влади та фізичних осіб було встановлено, що заявниця серед іншого схиляла колег до свого віросповідання, публічно молилася під час судових засідань та обіцяла деяким учасникам сприяти у вирішенні їхніх справ у разі приєднання до її релігійної громади. Крім того, такі дії призводили до затягування розгляду справ, а також подання численних скарг на неї. Така поведінка була визнана несумісною із вимогами займаної посади, а отже, стала причиною її звільнення. Підстави для звільнення стосувалися виключно її службової діяльності, а не особистого вираження поглядів.

Окрім того, О.Дроздов звернув увагу на такі аспекти, пов’язані із незалежністю правосуддя, як право на повагу до приватного життя; право відреагувати на напади та захищати репутацію судової влади; неупередженість (безсторонність) та свобода вираження поглядів для представників судової влади; професійна етика правосуддя та ін.