Закон і Бізнес


Выселение разведчика


№52 (1506) 26.12—31.12.2020
10762

Реорганизация лица, которым предоставлено служебное жилье, не может быть отдельным и самостоятельным основанием для потери права на занятие последнего. Такое заключение сделал ВС в постановлении №127/25924/17-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

24 листопада 2020 року                               м.Київ                                                      №127/25924/17-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

суддів: ПОГРІБНОГО С. О. (суддя-доповідач), ОЛІЙНИК А.С., ЯРЕМКА В.В. —

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Служби безпеки у Вінницькій області на постанову Вінницького апеляційного суду від 24.01.2019 року,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У листопаді 2017 року УСБУ у Вінницькій області звернулося до суду з позовом до Особи 1, Особи 2, Особи 3, Особи 4, Особи 5, треті особи: Вінницька міська рада, служба у справах дітей ВМР, Служба зовнішньої розвідки, Особа 6, про виселення із службового житла без надання іншого житлового приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що з 25.04.2001 до 13.10.2004 на офіцерських посадах в СБУ проходив військову службу Особа 1. До складу його сім’ї входили: дружина Особа 2, син Особа 3 та син Особа 4. Відповідно до пп.7, 7.1, 7.1.19 рішення виконкому ВМР «Про заселення 62 до квартирного житлового будинку на Адресу 1» від 13.01.2004 №80 квартиру за Адресою 2 визнано службовою й надано УСБУ у Вінницькій області. Згідно з рішенням ВМР «Про перейменування площ, вулиць, провулків, проїздів, тупиків в місті Вінниця» від 25.12.2015 №71 Адресу 1 перейменовано на Адресу 2. Рішенням начальника УСБУ у Вінницькій області зазначену квартиру надано для тимчасового проживання на період проходження служби Особі 1 та членам його сім’ї: Особі 2, Особі 3, Особі 4. За клопотанням УСБУ у Вінницькій області виконкомом ВМР 19.01.2004 Особі 1 та членам його родини на вселення до службового жилого приміщення у квартиру за Адресою 2 виданий ордер.

Наказом СБУ від 13.10.2004 Особу 1 звільнено з військової служби в СБУ та направлено для подальшого проходження служби в розпорядження начальника іншого військового формування.

Згідно з довідкою ТОВ «ЖЕО» від 22.12.2017, починаючи з 20.12.2017 у спірній службовій квартирі також зареєстровано місце проживання неповнолітньої дитини — Особи 5, батьками якого є Особа 3 та Особа 6, яка проживає окремо та забезпечена житлом.

Наслідком настання юридичного факту, пов’язаного зі звільненням Особи 1 зі служби в СБУ, є втрата ним права на користування службовою квартирою за Адресою 2, яке є похідним для прав інших членів його сім’ї, що викликає виникнення обов’язку щодо її звільнення. Крім того, відповідачі підлягають виселенню зі спірного службового жилого приміщення як такі, що впродовж останніх 7 місяців не використовують спірне житло за призначенням, про що свідчать відповідні акти. У зв’язку з наведеним неодноразово вживалися відповідні заходи щодо досудового вирішення питання про вивільнення та повернення службової квартири. Зокрема, направлявся лист на адресу Служби зовнішньої розвідки, за результатами розгляду якого повідомлено про відсутність можливості вирішення питання в добровільному порядку. На адресу Особи 1 направлено рекомендований лист із вимогою про звільнення службового житла в добровільному порядку та її повернення, проте відповіді не отримано. Вирішення спору необхідне для використання цієї квартири за призначенням та забезпечення співробітників позивача та членів їхніх сімей, які не забезпечені житлом або потребують його поліпшення в першочерговому порядку.

Позивач просив виселити відповідачів із квартири за Адресою 2 без надання іншого житлового приміщення.

Стислий виклад заперечень відповідача

Представник відповідачів проти позову заперечував, зазначивши, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт звільнення Особи 1. Його переведено до іншого відомства у зв’язку з реорганізацією департаменту розвідки, розвідувальних підрозділів регіональних органів СБУ в новостворений державний орган, в якому він проходить військову службу до цього часу.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду від 23.10.2018 позов задоволено. Виселено Особу 1, Особу 2, Особу 3, Особу 4, Особу 5 з квартири за Адресою 2 без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення обґрунтовувалося тим, що наслідком настання юридичного факту, пов’язаного зі звільненням Особи 1 з СБУ, є втрата ним права користування службовою квартирою за Адресою 2, він є похідним для інших членів його сім’ї та трансформується в обов’язок щодо її звільнення.

У власності Особи 1 перебуває житловий будинок за Адресою 3 загальною площею 75,7 м2, житловою — 28,8 м2. Отже, наявні достатні підстави вважати, що Особа 1 та члени його родини, у тому числі неповнолітній Особа 4, забезпечені житлом. Також у власності Особи 6 перебуває 1/4 частини квартири за Адресою 4, а неповнолітній Особа 5 у силу ч.4 ст.29 Цивільного кодексу також забезпечений житлом за місцем проживання своєї матері Особи 6.

Постановою Вінницького АС від 24.01.2019 апеляційну скаргу Особи 1 задоволено. Рішення Вінницького міськсуду від 23.10.2018 скасовано та ухвалено нове. У задоволенні позову УСБУ у Вінницькій області відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова обґрунтовувалася тим, що Особа 1 змінив місце роботи у зв’язку з реорганізацією департаменту розвідки, розвідувальних підрозділів регіональних органів СБУ в новий державний орган, за новим місцем роботи іншим службовим житлом не забезпечений, а тому вимоги про виселення його та членів його сім’ї (неповнолітніх дітей) із службової квартири без надання іншого житла є безпідставними й такими, що порушують право відповідачів на житло.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій засобами поштового зв’язку в лютому 2019 року до ВС, УСБУ у Вінницькій області просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що наказом СБУ від 13.10.2004 Особу 1 звільнено з військової служби в СБУ та направлено для подальшого проходження служби в розпорядження начальника іншого військового формування. Службове житло управління не може вважатися єдиним місцем його проживання, оскільки надавалося для тимчасового проживання на період проходження служби у Вінниці з 25.04.2001 до 13.10.2004. Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не врахував законодавчо визначеного правового статусу службового житла, який виключає можливість передачі його у власність або постійне користування, а закріплює за державою в особі відповідних органів та установ можливість тимчасового забезпечення житлом її працівників виключно на період виконання трудових обов’язків (проходження військової служби) у певній місцевості.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Особа 1 просив касаційну скаргу УСБУ у Вінницькій області відхилити, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Зазначає, що доказів його звільнення з військової служби не надано. Його переведення до іншого відомства здійснено з незалежних від нього обставин у силу реорганізації департаменту розвідки, розвідувальних підрозділів регіональних органів СБУ в новий державний орган <…>.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Обставини, установлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до довідки УСБУ у Вінницькій області від 25.07.2016 Особа 1 з 26.06.95 до 6.06.96 проходив строкову військову службу в Збройних силах, з 25.04.2001 до 13.10.2004 — військову службу на офіцерських посадах в СБУ.

Наказом СБУ Особа 1 зарахований у розпорядження керівника іншого відомства. Станом на 13.10.2004 календарна вислуга Особи 1 становить 4 роки 4 місяці 28 днів.

Згідно з рішенням Виконкому ВМР ухвалено оформити право державної власності за державою в особі Верховної Ради на квартири, у тому числі на квартиру за Адресою 2. Цим рішенням квартиру за Адресою 2 визнано службовою для УСБУ у Вінницькій області.

Згідно зі списком розподілу житлової площі УСБУ у Вінницькій області в будинку за Адресою 2, затвердженим начальником УСБУ у Вінницькій області 24.12.2003, який також є додатком до рішення виконкому міської ради від 13.01.2004, Особі 1, а також членам його сім’ї — дружині та двом синам — надано в користування трикімнатну квартиру за Адресою 2.

19.01.2004 виконкомом ВМР Особі 1 із сім’єю з 4 осіб видано ордер на право зайняття службового жилого приміщення за Адресою 2.

Відповідно до довідок УСБУ у Вінницькій області та департаменту житлового господарства Вінницької міськради спірна квартира є службовим житлом УСБУ у Вінницькій області та розподілена на той час працівнику УСБУ у Вінницькій області Особі 1.

Листом УСБУ у Вінницькій області від 31.05.2016 встановлено, що колишні працівники СБУ, у тому числі Особа 1, достовірно знаючи, що надане їм житло є службовим і їм не належить, а також, усвідомлюючи особливості найму службового житла, умови проживання в ньому та поселення в займане приміщення інших осіб, 15.09.2005 шляхом обману оформили право приватної власності на ці квартири, у тому числі на квартиру за Адресою 2. Рішенням виконкому ВМР від 22.11.2012 задоволено протести Прокуратури м.Вінниці та скасовані рішення Виконкому ВМР «Про приватизацію державного житлового фонду м.Вінниці» від 15.09.2005 щодо оформлення права приватної власності та безоплатної передачі у власність квартир, у тому числі Особі 1. У судовому порядку 3.07.2013 скасовано свідоцтва про право власності на житло, видані, зокрема, й Особі 1.

Згідно з довідкою ТОВ «ЖЕО» від 22.12.2017 у спірній службовій квартирі зареєстровані: Особа 1, Особа 2, Особа 3, Особа 4, Особа 5.

Наказом СБУ від 13.10.2004 Особу 1 звільнено з військової служби в СБУ та зараховано в розпорядження керівника іншого відомства.

Згідно з довідками МКП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» від 27.02.2018 станом на 29.12.2012 за Особою 4, Особою 3, Особою 2, Особою 1 право власності на нерухоме майно не зареєстровано.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.02.2018 за Особою 4, Особою 3, Особою 2 право власності на нерухоме майно також не зареєстровано.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.02.2018 у власності Особи 1 перебуває житловий будинок за Адресою 3 загальною площею 75,7 м2, житловою — 28,8 м2<...>.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Згідно зі ст.47 Конституції кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до чч.4, 5 ст.9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

За правилом ст.121 ЖК УРСР, порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, цим кодексом та іншими актами законодавства УРСР. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Відповідно до ст.124 ЖК робітники та службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

У ст.9 закону «Про Службу безпеки України» визначено, що систему СБУ складають центральне управління, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади СБУ.

Установивши, що Особа 1 змінив місце роботи у зв’язку з реорганізацією департаменту розвідки, розвідувальних підрозділів регіональних органів СБУ в новостворений державний орган — Службу зовнішньої розвідки — шляхом зарахування до складу цієї служби наказом СБУ й за новим місцем роботи не забезпеченим іншим службовим житлом, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для виселення Особи 1 та членів його сім’ї зі службової квартири за Адресою 2 без надання іншого житла, оскільки такі вимоги позивача порушують право відповідачів на житло.

Розглядаючи справи цієї категорії, суди повинні враховувати інтереси сторін і вирішувати такі спори залежно від установлених обставин та на підставі вимог закону, а також ураховувати, що внаслідок виселення відповідачів без надання їм іншого жилого приміщення у зв’язку з переміщенням по службі, пов’язаним з переїздом в іншу місцевість, без забезпечення житлом, порушується право цих осіб і членів їхніх сімей на житло.

Суд апеляційної інстанції правильно врахував, що УСБУ на доведення своїх позовних вимог не надало судам доказів про те, що військовослужбовець Особа 1 звільнений з військової служби, а не зарахований (переведений) в інше новостворене відомство.

У п.5.19 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом СБУ від 6.11.2007 №792, передбачено, що співробітник, члени його сім’ї або інші особи, які проживають у службовому житловому приміщенні, можуть бути виселені без надання іншого службового житлового приміщення також у разі, якщо вони систематично руйнують або пошкоджують службове житлове приміщення, або використовують його не за призначенням (у тому числі шляхом передачі в оренду іншим громадянам чи організаціям), або створюють умови, які унеможливлюють проживання інших осіб в одній квартирі чи будинку.

Суд апеляційної інстанції, установивши, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту використання відповідачами спірної квартири не за призначенням, а також факту їх непроживання в зазначеній квартирі без поважних причин, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

З урахуванням наведеного ВС дійшов висновку про відповідність рішення суду апеляційної інстанції принципам справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (ст.3 Цивільного кодексу).

Оскільки зміст і спрямованість діяльності держави визначають права та свободи людини та їх гарантії, а утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ч.2 ст.3 Конституції), ВС погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для виселення Особи 1 та членів його сім’ї без надання іншого житла.

При цьому ВС звертає увагу на те, що лише припинення трудових правовідносин із роботодавцем має легітимну мету в розумінні ст.8 конвенції для виселення особи зі службового житла.

З урахуванням того що Особа 1 продовжує нести військову службу, оскільки протилежного під час судового розгляду не доведено, вимоги позивача про виселення зі службової квартири навіть за умов, що Служба зовнішньої розвідки є розвідувальним органом, який функціонує як окремий держорган, не належить до системи органів виконавчої влади та провадить свою діяльність під загальним керівництвом Президента та демократичним цивільним контролем відповідно до закону «Про розвідку», тобто є органом, що не входить до складу СБУ, є безпідставними, такими, що не мають легітимної мети та становлять непропорційне втручання в право на житло.

ВС у своїх висновках виходить із того, що реорганізація особи, якою надано відповідачу службове житло, не може бути окремою й самостійною підставою для втрати права на його зайняття відповідачем та членами його родини.

Суд ураховує, що переважно доводи заявника стосуються зміни оцінки тих доказів, оцінку яких здійснено судами першої та апеляційної інстанцій. Проте доводи касаційної скарги, що полягають у переоцінці доказів, не підлягають урахуванню, оскільки згідно з положеннями ст.400 Цивільного процесуального кодексу такі процесуальні дії не належать до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

ВС констатує, що доводи касаційної скарги УСБУ у Вінницькій області не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав уважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права чи неправильно застосовано норми матеріального права, що призвели до ухвалення у справі незаконного та необґрунтованого рішення.

Установивши фактичні обставини, суд апеляційної інстанції правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами. ВС, застосувавши правило ч.3 ст.401 ЦПК, уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Відповідно до ч.2 ст.410 ЦПК не може бути скасоване правильне по суті й законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись стст.400, 401, 410, 416 ЦПК, Верховний Суд

Постановив:

Касаційну скаргу УСБУ у Вінницькій області залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 24.01.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.