Закон і Бізнес


Досрочное окончание


№50 (1504) 12.12—18.12.2020
9106

Обращение в правоохранительные органы не свидетельствует о том, что государственным исполнителем приняты все возможные меры и установлена невозможность исполнения решения суда. Такое заключение сделал ВС в постановлении №554/10283/18, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

25 листопада 2020 року                                м.Київ                              №554/10283/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді — МАРТИНЮК Н.М.,
суддів: ЖУКА А.В., МЕЛЬНИК-ТОМЕНКО Ж.М. —

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу за позовом Особи 1 до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Полтавській області, Управління ДВС ГТУЮ в Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору — Полтавське об’єднане управління Пенсійного фонду, про визнання протиправною і скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, за касаційною скаргою Особи 1 на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 21.08.2019 і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019.

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року Особа 1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною і скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Полтавській області про закінчення виконавчого провадження від 13.06.2018 №52937951.

На обґрунтування позовних вимог Особа 1 зазначила, що нездійснення боржником дій з виконання рішення зобов’язального характеру не звільняє державного виконавця від покладеного на нього обов’язку вживати всіх передбачених законом заходів для примусового виконання такого рішення. Водночас накладення штрафів і винесення подання (повідомлення) правоохоронним органам є лише заходами відповідальності боржника за невиконання без поважних причин рішення суду.

Разом з тим позивачка вказала, що перед прийняттям рішення про винесення постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець мав здійснити дії, передбачені законом «Про виконавче провадження», а саме — здійснити заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим законом.

Однак, на думку позивачки, виконавчий лист №554/6774/16, виданий 11.11.2016 Октябрським райсудом м.Полтави, виконаний не в повному обсязі, оскільки боржник під час перерахунку пенсії позивачки зменшив розмір заробітної плати (встановлений рішенням суду).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Октябрського райсуду м.Полтави від 21.08.2019, залишеним без змін постановою Другого ААС від 15.10.2019, у задоволенні адміністративного позову Особи 1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що винесення державним виконавцем постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про скоєння злочину є належними і достатніми заходами виконання судового рішення відповідно до вимог закону «Про виконавче провадження», а тому підстави для визнання протиправною і скасування оскаржуваної постанови відсутні.

Крім того, суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що на виконання постанови Октябрського райсуду м.Полтави від 30.08.2016 Полтавське ОУ ПФУ провело перерахунок пенсії позивачці за період з 1.01.2016 до 30.06.2018. Нарахована сума була виплачена (зарахована на рахунок позивачки) 20.07.2018.

Разом з тим рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.08.2018, залишеним без змін постановою Другого ААС від 5.02.2019 у справі №1640/2851/18, Полтавське ОУ ПФУ зобов’язано здійснити розрахунок, нарахування і виплату Особі 1 компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів виплати пенсії, нарахованої на підставі постанови Октябрського райсуду м.Полтави від 30.08.2016 у справі №554/6774/16а за період з 1.01.2016 до 30.06.2018.

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки постанову Октябрського райсуду м.Полтави від 30.08.2016 у справі №554/6774/16-а виконано 20.07.2018, також судом ухвалено рішення про стягнення на користь позивачки компенсації втрати частини доходів, що передбачає можливість відкриття іншого виконавчого провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі Особа 1 просить скасувати рішення Октябрського райсуду м.Полтави від 21.08.2019 і постанову Другого ААС від 15.10.2019 та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

Зокрема, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з’ясування обставин справи. На обґрунтування касаційної скарги позивачка посилається на те, що третя особа виконала постанову Октябрського райсуду м.Полтави від 30.08.2016 не в повному обсязі.

Цією постановою було зобов’язано Полтавське ОУ ПФУ перерахувати і виплатити позивачці пенсію, призначену відповідно до стст.37, 371 закону «Про державну службу» (в редакції, що була чинна на момент призначення пенсії), не змінюючи базовий місяць індексації пенсії, у зв’язку з підвищенням посадових окладів працюючих державних службовців згідно з постановою Кабінету Міністрів «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 9.12.2015 №1013, зі збереженням відсотка нарахування пенсії на момент її початкового призначення в розмірі 90% заробітної плати державного службовця відповідної посади з розміру 15344,74 грн. з 1.01.2016, з якої сплачені страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування на підставі довідки від 4.07.2016 №66/21-132 управління Служби безпеки в Полтавській області, і з урахуванням розмірів виплат, включених до розміру середньої заробітної плати на підставі постанови Октябрського райсуду м.Полтави від 5.05.2016 у справі №554/2055/16-а без обмеження граничного розміру пенсії.

Третя особа здійснила зазначений перерахунок, однак розмір заробітної плати, з якого робиться перерахунок і нарахування пенсії, Полтавське ОУ ПФУ застосувало інший, ніж визначено постановою Октябрського райсуду м.Полтави від 30.08.2016. А саме — замість заробітної плати у розмірі 15344,74 грн. третя особа застосувала заробітну плату у розмірі 7753,48 грн.

Отже, на думку скаржниці, оскільки боржник виконав рішення суду не у повному обсязі, оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження винесена з порушенням вимог закону «Про виконавче провадження», а тому є протиправною.

Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не надали.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Октябрського райсуду м.Полтави від 30.08.2016 у справі №554/6774/16-а зобов’язано Полтавське ОУ ПФУ перерахувати і виплатити позивачці пенсію, призначену відповідно до стст.37, 371 закону «Про державну службу» (в редакції, що була чинна на момент призначення пенсії), не змінюючи базовий місяць індексації пенсії, у зв’язку з підвищенням посадових окладів працюючих державних службовців згідно з постановою Кабінету Міністрів від «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 9.12.2015 №1013, зі збереженням відсотка нарахування пенсії на момент її початкового призначення в розмірі 90% заробітної плати державного службовця відповідної посади з розміру 15344,74 грн з 1.01.2016, з якої сплачені страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування на підставі довідки від 4.07.2016 №66/21-132 управління СБУ в Полтавській області, і з урахуванням розмірів виплат, включених до розміру середньої заробітної плати на підставі постанови Октябрського райсуду м.Полтави від 5.05.2016 у справі №554/2055/16-а, без обмеження граничного розміру пенсії.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Полтавській області від 22.11.2016 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 11.11.2016 №554/6774/16-а.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Полтавській області від 24.03.2017 на боржника накладено штраф у розмірі 5100,00 грн. за невиконання рішення суду у встановлені законом строки. Зобов’язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів і попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.

Постановою головного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Полтавській області від 12.06.2018 за невиконання в повному обсязі рішення суду на боржника повторно накладено штраф у розмірі 10200,00 грн.

Крім того, начальником відділу і головним державним виконавцем направлено до Головного управління Національної поліції в Полтавській області 12.06.2018 повідомлення №3802 про вчинення посадовими особами боржника кримінального правопорушення.

Постановою головного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Полтавській області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 13.06.2018 №52937951 на підставі п.11 ч.1 ст.39 закону «Про виконавче провадження».

ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1, 2 ст.1291 Конституції визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку <…>.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Статтею 17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

§1 ст.6 конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов’язків цивільного характеру.

ЄСПЛ у рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив, що право на суд, захищене ст.6 конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов’язкового для виконання судового рішення може становити порушення конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов’язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід’ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.

З аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин випливає, що закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст.39 закону «Про виконавче провадження» можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:

— накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);

— накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);

— звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

Водночас ВС зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.

Касаційний адміністративний суд у постанові від 18.06.2019 у справі №826/14580/16 (пп.40—43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов’язкового рішення суду.

Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що законом «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов’язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені законом заходи в межах встановлених повноважень.

Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не тільки залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Частиною 3 ст.18 закону «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема:

— проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього закону (п.1);

— звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз’яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим законом, до суду, який видав виконавчий документ, ǿ із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (п.10);

— здійснювати інші повноваження, передбачені цим законом (п.22).

Разом з тим матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди, відмовляючи в задоволенні позову, дійшли висновку, що державним виконавцем здійснено належні заходи в межах наявних у нього повноважень для повного та своєчасного виконання судового рішення.

Водночас слід зауважити про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій про те, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів щодо його виконання.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах ВС від 27.03.2019 у справі №750/9782/16-а, від 7.08.2019 у справі №378/1033/17, від 4.08.2019 у справі №286/1810/17, від 7.10.2020 у справі №461/6978/19.

Також ВС звертає увагу на те, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження була прийнята державним виконавцем 13.06.2018, а постанова Октябрського райсуду м.Полтави від 30.08.2016 у справі №554/6774/16-а виконана боржником 20.07.2018. Тобто постанова про закінчення виконавчого провадження прийнята до моменту виконання вказаного рішення суду.

Окрім цього, відповідно до доводів скаржниці зазначене рішення виконано не у повному обсязі, отже, відповідно до вимог закону «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний здійснити всі необхідні заходи для перевірки виконання постанови Октябрського райсуду м.Полтави від 30.08.2016 у справі №554/6774/16-а у повному обсязі.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про законність оскаржуваної постанови.

З огляду на викладене, враховуючи, що суди першої й апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень про відмову в задоволенні адміністративного позову Особи 1, ВС вважає за необхідне рішення Октябрського райсуду м.Полтави від 21.08.2019 і постанову Другого ААС від 15.10.2019 скасувати, ухваливши нову постанову, якою задовольнити цей позов.

Отже, доводи касаційної скарги спростовують висновки судів першої й апеляційної інстанцій і приймаються ВС як обґрунтовані.

Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

V. Судові витрати

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ураховуючи, що суд касаційної інстанції ухвалює рішення на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, а також зважаючи на документальне підтвердження понесених позивачем витрат, а саме: у суді першої інстанції 704,80 грн. судового збору; у суді апеляційної інстанції 1057,20 грн. судового збору; у суді касаційної інстанції 1409,60 грн. судового збору — наявні підстави для їх стягнення з відповідача.

Керуючись стст.341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.

Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 21.08.2019 і постанову Другого ААС від 15.10.2019 скасувати, ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги Особи 1 задовольнити.

Визнати протиправною і скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Полтавській області про закінчення виконавчого провадження від 13.06.2018 №52937951.

Стягнути на користь Особи 1 за рахунок бюджетних асигнувань управління ДВС ГТУЮ в Полтавській області суму судового збору у розмірі 3171 грн. 60 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.