Закон і Бізнес


Заложники рекомендаций

Из-за институциональной несостоятельности государство перестало воспринимать банки как бизнес-единицы


№49 (1503) 05.12—11.12.2020
Диана БЕРЕЗОВСКАЯ
1792

Законодательство о финмониторинге заставляет банки жертвовать бизнес-аппетитами. Для того чтобы избежать санкций, они вынуждены устанавливать барьеры для некоторых клиентов, лишь бы не платить штраф. О реальных результатах борьбы с отмыванием средств говорить рано.


Європейський дороговказ

Майже рік у нашій країні діє закон «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Тож комітет з банківського, фінансового та страхового права Асоціації правників України обговорив практичні проблеми виконання вимог документа.

Законодавство про боротьбу із «брудними» грошима з’явилося в Україні не рік тому, а набагато раніше. Зараз ця сфера невпинно розвивається та вдосконалюється, як сказав начальник одного із відділів у складі департаменту розслідувань Державної служби фінансового моніторингу Максим Власюк.

Дороговказом еволюції законодавства про фінмоніторинг є численні рекомендації FATF «EU Global Facility Pilot Regional Event on FATF Rec». На прийняття чинного закону вплинув приїзд до України експертів комітету Ради Європи з оцінки заходів протидії відмиванню коштів «MONEYVAL». Закордонні експерти надають нам низку рекомендацій, а потім приїжджають та оцінюють дотримання країною стандартів і вимог.

Як зазначив М.Власюк, така співпраця для нас не нова, адже колеги з Європи навідуються з певною періодичністю. Востаннє оцінювання проводилось у 2018 році. Пильна увага міжнародних експертів викликана тим, що ми займаємо лідерські позиції серед країн, в яких відмиваються віртуальні активи. Хоча у ДСФМ є деякі механізми для відстежування цих операцій, все ж у службі чекають кроків від законодавця. Зміни мають врегулювати порядок та способи моніторингу віртуальних транзакцій, зокрема із криптовалютою.

За час дії нового закону в службі зосередили свою увагу на моніторингу операцій, пов’язаних із державним бюджетом, тобто це тендери, закупівлі тощо. Слабкою ланкою, за словами спікера, в нас залишається реєстр із кінцевими бенефіціарними власниками, оскільки державні реєстри містять некоректну інформацію. Найбільш розвиненою є сфера так званого банківського моніторингу, адже в них є велика кількість інструментів для того, щоб відстежувати всі фінансові операції суб’єктів моніторингу.

«Чорна мітка» банку

Продовжуючи тему банківського регулювання, начальник служби комплаєнсу одного з українських банків Ярослав Омельчук розповів, що з прийняттям закону особливих змін у банківському секторі не відбулося. Хоча певні неприємності цей закон таки створив.

На думку спікера, держава через свою інституційну неспроможність перестала сприймати банки як бізнес-одиниці. Це виявляється в першу чергу в тому, що держава фактично накладає на комерційні банки функцію державного агента. Зокрема, банки зобов’язані інформувати регулятора про невідповідність чи некоректність даних про кінцевих бенефіціарних власників або ж інформувати державу про публічних осіб. До слова, хоча цей обов’язок передбачений у рекомендаціях FATF у всьому світі, такий підхід використовують у небагатьох країнах.

Зі слів доповідача зрозуміло, що між державою та банками немає єдиного бачення та розуміння. Зокрема, як зазначив Я.Омельчук, представники фінустанов довго вимагали від регулятора запровадження чітких індикаторів ризиковості співпраці з деякими клієнтами. Втім, надані рекомендації ситуації не покращили.

Національний банк застосував доволі формалізований підхід та не врахував особливостей всіх банків. Адже єдині критерії для всіх банків призводять до того, що вони починають втрачати клієнтів. До того ж, як сказав Я.Омельчук, недолуго виглядають такі критерії, як надмірна схвильованість клієнта чи занадто велика кількість питань про моніторинг. Використання таких критеріїв зводиться лише до професійного переконання працівника банку.

Однак переконання банку може не збігатися з переконанням регулятора і тоді починаються судові спори. Тож банки зараз просто перестраховуються та відмовляють у співпраці деяким категоріям осіб. Такі процеси — це результат того, що регулятор не зміг визначити «бізнес-апетитів» різних банків. Адже ризикоорієнтований підхід до клієнтів у маленькому банку та банку-мільйоннику різниться.

За словами Я.Омельчука, нині існує ідея-проект, так званий світлофор. Її суть полягає в такому: якщо один банк відмовляє клієнту, то ця інформація стає доступною для всіх інших. Тож якщо така політика буде впроваджуватися, то відмова для клієнта фактично буде означати, що він не зможе обслуговуватися і в інших банках. У сучасному світі жоден бізнес не може існувати без банків, отже, така «чорна мітка» від банку спричинить бізнес-смерть клієнта. Чи готові банківський сектор та клієнти до таких нововведень? Мабуть, ні. Принаймні такої думки дотримується спікер.

Попри окреслені складнощі, спікер все ж закликав сприймати новий закон про фінмоніторинг не як проблему, а як нові можливості. Втім, ефективна комунікація із законодавцем не завадить.

Люди «РЕР» — хто вони?

Наступним пунктом дискусії стала необхідність створення реєстру публічних осіб. Закон про фінмоніторинг визначив цих осіб як категорію високоризикових клієнтів, або Politically Exposed Persons. Раніше закон визначав таких громадян як таких, хто виконує або виконував протягом останніх 3-х років певні публічні функції. Зараз же PEP — це особи, які виконують або виконували суттєві публічні функції.

При виявленні «пепа» чи члена його сім’ї банк зобов’язаний встановити джерело походження коштів. Проте, як говорить М.Власюк, головною проблемою у цій системі є відсутність повного і достовірного списку таких осіб. Дискусійним залишається питання щодо того, скільки років особа може вважатися «пепом», адже позиція Нацбанку тяжіє до того, що цей статус довічний, зауважив юрист Максим Глотов. Утім, під час обговорення цього аспекту спікери так і не дійшли спільної думки щодо цього питання. Зрозуміло, що 3 роки — це дуже мало, але ж довічно — також неправильно.

Тому спікери погодилися, що законодавство про фінмоніторинг, безперечно, необхідне, хоча зміни та доповнення йому не завадять.