Закон і Бізнес


Оправдывай меня полностью

Если судья считает лицо виновным, но дело все же закрывает, то нарушает принцип презумпции невиновности


Найвищим судовим органом у Сан-Марино є Рада дванадцяти — апеляціна інстанція третього рівня.

№49 (1503) 05.12—11.12.2020
Ева ЗОРИНА
4441

В Страсбурге сказали, что, закрывая дело о финансовом преступлении из-за истечения срока давности, вы должны быть осторожными с формулировками в процессуальных документах. Иначе государство рискует нарушить конвенционные гарантии.


Невинний та ще й потерпілий

До Європейського суду з прав людини вже вдруге потрапила справа відомого італійського інвестора та акціонера компанії San Marino Invest Енріке-Марії Паскіні. У Страсбург чоловік поскаржився на порушення відносно нього принципу презумпції невинуватості.

Справа розпочалася з обвинувачення акціонерів компанії SMI у фідуціарній діяльності без ліцензії, наданні недостовірної інформації акціонерам і наглядовій раді та розтраті майна за обтяжуючих обставин.

Прокуратура стверджувала, що Е.-М.Паскіні приблизно за рік зняв з фідуціарного рахунку, який відкрила компанія S, €2,6 млн. За даними правоохоронців, бенефіціарним власником цієї компанії був саме італієць, водночас фірма перебувала під управлінням SMI. Кошти були зняті для оплати умовно наданих послуг.

У цей період SMI в особі ліквідаторів приєдналася до кримінального провадження як цивільний позивач. Після пред’явлених обвинувачень суд першої інстанції визнав Е.-М.Паскіні винним у скоєнні всіх зазначених злочинів і засудив його до 4 років позбавлення волі, а також зобов’язав компенсувати компанії SMI суму, яка буде визначена в окремому цивільному процесі. Водночас суддя виніс постанову про тимчасову компенсацію в розмірі €2,6 млн на користь цивільного позивача.

Таке рішення, звісно, не задовольнило чоловіка. Він вирішив оскаржити його до апеляційного кримінального суду. У цій скарзі Е.-М.Паскіні стверджував, що строк давності інкримінованих йому діянь уже сплив. Суд теж це встановив. Утім, суддя за власною ініціативою звернувся до Конституційного суду. Він уважав, що норма кримінального процесуального кодексу, яка вказувала на сплив строку давності, є колізійною та суперечить деяким пунктам Хартії основних прав людини та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У законодавстві Сан-Марино не передбачено, що в разі спливу строку давності суддя не може винести рішення щодо цивільного позову про реституцію чи компенсації.

Поки тривав судовий процес, чинності набрала норма, яка дійсно давала судді право, попри сплив строку давності в кримінальному провадженні, усе ж виносити рішення щодо цивільного позову. Тому КС повернув подання та постановив, щоб суд вирішив справу на власний розсуд, урахувавши нещодавні зміни, унесені до закону.

Закриття без виправдання

Тож в апеляційній інстанції вирішили покластися на принцип «tempus regit actum», тобто нова норма повинна застосовуватися до всіх судових спорів, які незавершені на момент набрання нею чинності.

Апеляційний суд закрив справу, керуючись тим, що сплив строк давності. Разом з тим Е.-М.Паскіні та його партнера не виправдали. Такий розвиток подій не влаштував акціонера, який вважав себе невинним, а тепер ще й потерпілим.

Не погодившись із рішеннями Феміди, чоловік звернувся до ЄСПЛ. Він стверджував, що закриття справи на підставі спливу строків давності можна, по суті, порівняти з виправдувальним вироком. Також заявник наполягав, що ні одне рішення не може містити заяви про кримінальну відповідальність підсудного абстрактно чи реально.

Уряд на це відповів, що виправдувальний вирок міг мати місце лише у випадку встановлення цього факту. Утім, суд першої інстанції встановив протилежне. Із цією позицію погодився апеляційний суд, хоча й змушений був закрити справу через сплив строку давності. Оскільки Е.-М.Паскіні вже був визнаний винним, його невинуватість виключалася.

Вивчивши доводи сторін, Суд з’ясував, що головне питання цієї справи — чи потрібно тлумачити формулювання, ужиті суддею апеляційної інстанції, як такі, що говорять про кримінальну відповідальність? З метою встановити, чи є порушення §2 ст.6 конвенції, у Страсбурзі справу заявника вивчали як у цілому, так і в деталях.

За межами апеляції

По-перше, цивільний позов все ж розглядався в рамках кримінального провадження. Суддя апеляційної інстанції мав виокремити цивільний позов і відкрити інше провадження, відмінне від кримінального. Проте служитель Феміди так не вчинив.

По-друге, факт присвоєння коштів і заподіяння шкоди компанії SMI розглядались у межах кримінального провадження без будь-якого розрізнення юридичних характеристик відповідних дій. В апеляційній інстанції, хоч і дали власну оцінку діям заявника, у результаті просто погодилися з висновками суду першої інстанції. До того ж суддя визнав постанову про тимчасову компенсацію законною. Хоча це питання від самого початку мало вирішуватися в окремому провадженні.

Суддя апеляційної інстанції обґрунтовував своє рішення стосовно цивільних позивачів, керуючись висновками, що компанія SMI понесла збитки через розкрадання, а дії Е.-М.Паскіні та його партнера повністю вписуються у висунуті їм обвинувачення. Таким чином, суддя визнав, що дії акціонерів рівносильні злочинам, в яких їх обвинувачували.

Утім, цього апеляційному суду було мало, і він пішов ще далі. Суддя вирішив установити не тільки actus reus, а й mens rea, тобто вийшов за межі апеляційних вимог.

Важливо, що в цій справі заявника вже визнали винним у суді першої інстанції. Тому ЄСПЛ зазначив, що немає різниці між справами, в яких кримінальне переслідування припиняється через сплив строків давності до винесення якого-небудь рішення, та справами, які закриваються після визнання винуватості особи. Звідси випливає, що висновок суду першої інстанції, який не є остаточним, не може впливати на інші рішення.

У Страсбурзі наголосили, що судді мають виявляти особливу увагу при формулювання мотивів цивільного рішення після припинення кримінального процесу.

Двозначні заяви

Після детального дослідження формулювань у рішенні апеляційної інстанції Суд з’ясував таке. Вирішуючи питання про присудження компенсації, апеляційний суд визнав поведінку та дії Е.-М.Паскіні та його партнера рівносильними незаконному привласненню коштів. Розглядаючи в межах кримінального провадження цивільний позов, суд установив наявність умислу. А подібні формулювання виходять за межі юридичних характеристик цивільної відповідальності. Такі висновки суду створили двозначні заяви відносно кримінального правопорушення.

Апеляційний суд, вирішуючи питання щодо компенсації, зайшов занадто далеко й у результаті за власною ініціативою встановив наявність умислу заявника та те, що його дії рівносильні тим, у вчиненні яких він був обвинувачений. Отже, виникла невідповідність між строками давності для обвинувачення та висновками суду апеляційної інстанції.

Тож мало місце порушення ст.6 конвенції. А тому ЄСПЛ у рішенні від 20.10.2020 у справі «Pasquini v. San Marino (№2)» визнав державу винною в порушенні конвенційних гарантій та постановив виплатити заявникові €10 тис. як компенсацію за моральну шкоду та €5 тис. — на покриття судових витрат.