Закон і Бізнес


Подаренная усадьба


№49 (1503) 05.12—11.12.2020
3373

Собственник, определяя юридическую судьбу зданий и сооружений, одновременно определяет и судьбу земельного участка, на котором они размещены. Такое заключение сделал ВС в постановлении №554/4964/19, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

11 листопада 2020 року                               м.Київ                                               №554/4964/19

Верховний Суд у складі колегії суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ВИСОЦЬКОЇ В. С. (суддя-доповідач),
суддів: ГРУШИЦЬКОГО А.І., КАЛАРАША А.А., ЛИТВИНЕНКО І.В., ФАЛОВСЬКОЇ І. М. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Особи 1 до Особи 2, третя особа — Особа 3, про визнання права власності на частину земельних ділянок за касаційною скаргою Особи 1 на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 9.09.2019 та постанову Полтавського апеляційного суду від 3.12.2019.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2019 року Особа 1 звернулась до Особи 2 з позовом, у якому просила змінити частку у праві власності Особи 2 на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер* з 1/2 частини на 7/20 частин; змінити частку у праві власності Особи 2 на земельну ділянку для ведення садівництва, кадастровий номер** з 1/2 частини на 7/20 частин; визнати за Особою 1 право власності на 3/20 частини ділянки кадастровий номер*; визнати за Особою 1 право власності на 3/20 частини з ділянки кадастровий номер**.

2. Позовна заява мотивована тим, що 7.09.2016 між покійним чоловіком Особи 1 — Особою 4 та Особою 2 був укладений договір дарування, за яким остання подарувала, а Особа 4 прийняв в дар 3/20 частини житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що знаходиться за Адресою 1. Відповідно до вказаного договору об’єкт дарування складається з житлового будинку загальною площею 130,4 м2, житловою площею 66,3 м2, з господарськими будівлями та спорудами. У п.1.3 договору дарування вказано, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами розташований на ділянці, кадастровий номер*, ділянка житлової та громадської забудови (для ведення садівництва) кадастровий номер** перебуває у спільній сумісній власності.

3. Інформація 1 Особа 4 помер. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину, за законом від 16.01.2019, позивач Особа 1 прийняла у спадок 3/20 часток вказаного житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на ділянці приватної власності, що належала спадкодавцю Особі 4 на підставі нотаріально посвідченого дублікату договору дарування від 7.09.2016.

4. Позивач указувала, що їй не відомо, чому під час оформлення у 2016 році договору дарування 3/20 часток вказаного будинку з надвірними будівлями не було оформлено договору дарування відповідних часток ділянок, на яких розташоване це домоволодіння.

5. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 28.02.2014 визначено частки у праві спільної сумісної власності на земельні ділянки за Адресою 1 для будівництва та обслуговування житлового будинку 1000 м2 та для ведення садівництва 500 м2 між співвласниками будинку, а саме — між Особою 3 та Особою 2, та визначено порядок користування цими ділянками. Цим рішенням суду визначено Особі 3 та Особі 2 частки у праві спільної сумісної власності на земельні ділянки за Адресою 1 для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 1000 м2 та для ведення садівництва площею 500 м2, а саме — по 1/2 частині кожній.

6. Посилаючись на те, що позивач жодним чином не може відчужити належну їй на праві приватної часткової власності 3/20 частини житлового будинку, господарських будівель і споруд, користуватися відповідними частинами ділянок на законних підставах, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 9.09.2019 у задоволенні позову відмовлено.

8. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено, що 3/20 частини земельної ділянки, на якій розташоване домоволодіння за Адресою 1, належали на праві власності Особі 4 та що вона входила до спадкової маси і передавалась в порядку спадкування, а тому відсутні дані про те, що саме ця частка ділянки належить на праві власності Особі 2. Після смерті свого чоловіка Особи 4 позивач Особа 1 у порядку спадкування отримала у спадщину те спадкове майно, яке за життя належало йому.

9. Суд першої інстанції також указав, що позивач як спадкоємець померлого Особи 4 не довела, що за життя останній мав право на 3/20 частини ділянок, оскільки згідно з державними актами у власності Особи 2 перебувають ділянки площею 1000 м2 та 207 м2, а згідно з рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 28.02.2014 частки у праві спільної сумісної власності на ділянки за Адресою 1 Особи 5 та Особи 2 (1000 м2 та 500 м2) визначені по 1/2 частині кожній, а тому вимоги позивача про те, що з набуттям права власності на 3/20 частин домоволодіння, розташоване на спірній земельній ділянці, до набувача перейшло право власності на 3/20 частин цієї ділянки, а у відповідача це право припинилося (змінилася частка), є недоведеними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

10. Постановою Полтавського АС від 3.12.2019 апеляційну скаргу Особи 1 залишено без задоволення. Рішення Октябрського райсуду м.Полтави від 9.09.2019 залишено без змін.

11. Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року, Особа 1 просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове — про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не визначилися із характером спірних правовідносин та дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на частину земельної ділянки пропорційно до її частки у праві власності на будівлю, оскільки спадкодавець Особа 4 не оформив у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, помилково вважає: якщо спадкодавець не оформив право на ділянку, то і у спадкоємця відсутнє вказане право.

14. Касаційна скарга також містить посилання на те, що суди не застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, а саме — положення стст.377, 1225 Цивільного кодексу.

Доводи інших учасників справи

15. 7.02.2020 надійшов відзив Особи 2 на касаційну скаргу Особи 1.

16. Цей відзив колегія суддів не бере до уваги, оскільки він не відповідає вимогам ч.4 ст.395 Цивільного процесуального кодексу, бо не містить доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

17. Особа 3 відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направила <…>.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права

35. Відповідно до ст.41 Конституції кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

36. За змістом ч.1 ст.316 ЦК, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

37. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (чч.1—3 ст.319 ЦК).

38. Частиною 1 ст.321 ЦК встановлено, що право власності є непорушним.

39. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК в редакції, чинній на момент укладення договору дарування).

40. За ст.373 ЦК, земельні ділянки є об’єктами права власності. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об’єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Власник ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

41. Право власності Особи 2 на 1/2 частину ділянок площею 1000 та 500 м2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за Адресою 1 визначено рішенням Октябрського райсуду м.Полтави від 28.02.2014.

42. Позов про визнання права власності на частину належної на праві власності Особі 2 земельної ділянки Особа 1 мотивувала тим, що в порядку спадкування вона набула у власність частину домоволодіння, розташовану на цій ділянці. Також зазначала, що під час оформлення у 2016 році договору дарування 3/20 часток вказаного житлового будинку з надвірними будівлями не було оформлено договору дарування відповідних часток земельних ділянок, на яких розташоване це домоволодіння.

43. Відповідно до ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

44. Частиною 1 ст.377 ЦК встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

45. Відповідно до чч.1 та 3 ст.120 Земельного кодексу в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

46. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).

47. Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об’єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об’єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою, визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

48. Вказані норми встановлюють єдність юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель і споруд. Власник, визначаючи юридичну долю збудованих будівель та споруд, одночасно визначає і долю земельної ділянки, на якій вони розташовані.

49. Тобто, за загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.120 ЗК, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

50. Наведене спростовує висновок суду про те, що до набувача за договором дарування від 7.09.2016 перейшло право власності на частину земельної ділянки, необхідну для розміщення й обслуговування об’єкту дарування, а у відповідача (дарувальника) це право припинилося (змінилася частка).

51. Статтею 381 ЦК визначено, що садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

52. Відповідно до ст.1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

53. За змістом ст.1218 ЦК, до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

54. Відповідно до чч.2 та 3 ст.1225 ЦК до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування ділянкою, на якій вони розміщені.

55. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

56. Виходячи зі змісту вказаних норм, до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка з урахуванням нормативів була виділена спадкодавцю для будівництва та обслуговування житлового будинку, інших будівель та споруд.

57 . Укладаючи у 2016 році договір, спрямований на відчуження частини домоволодіння, сторони не могли не розуміти, що користування частиною будинку неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування цієї частини.

58. Оскільки сторони за договором дарування від 7.09.2016 не обумовили розміру земельної ділянки, яка переходить у власність обдарованого, суд зобов’язаний був встановити, який розмір земельної ділянки, призначений для розміщення і обслуговування подарованої частини домоволодіння, та визначення тієї частини земельної, яка необхідна для обслуговування цієї частини будинку, слід з’ясувати, чи використовує відповідач відповідну земельну ділянку, яку саме її частину та для якої мети.

59. Проте суди не виконали свого процесуального обов’язку, фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, не встановили.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. У силу положень ст.400 ЦПК в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги, касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

61. Відповідно до п.1 ч.3 та ч.4 ст.411 ЦПК в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

62. За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи судами не встановлені, ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст.411 ЦПК підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись стст.400, 411, 416 ЦПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

2. Рішення Октябрського райсуду м.Полтави від 9.09.2019 та постанову Полтавського АС від 3.12.2019 скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.