Закон і Бізнес


Бандитский допрос

Показания, полученные частными лицами в результате пыток, не могут считаться приемлемыми доказательствами


№47 (1501) 21.11—27.11.2020
Александр ДРОЗДОВ, президент Союза адвокатов Украины; Елена ДРОЗДОВА, доцент кафедры уголовного права и правосудия Международного экономико-гуманитарного университета им. академика С.Демьянчука
2230

Показания, если они получены в результате пыток или жестокого обращения, не могут быть использованы в качестве доказательств. Это правило распространяется на действия не только государственных органов, но и частных лиц.


У жовтні 2003 року Прокуратура м.Кракова на основі матеріалів, отриманих від органів влади США, розпочала розслідування щодо міжнародної злочинної групи, причетної до торгівлі наркотиками.

У злочинному угрупованні, яке займалося незаконним промислом, виникли суперечки через те, що його члени Гжегож Цвік та K.G. вирішили вести власний «бізнес» і в них з’явилася значна кількість «неврахованих» наркотиків. Члени банди викрали K.G. та катували його, аби дізнатися, де сховані наркотики та гроші. Усі «показання» із цього приводу вони записували на аудіокасету.

Власник будинку, де тримали бранця, повідомив про це поліцію, яка звільнила заручника й вилучила аудіокасету.

У 2006-му Г.Цвік був визнаний винним за трьома епізодами збуту або спроби ввезення на територію Польщі загалом 73 кг кокаїну та засуджений до 12 років позбавлення волі. Суд покладався на заяви членів злочинного угруповання, які вирішили співпрацювати з правоохоронними органами, а також на протокол заяв K.G., зроблених на основі розшифровки записів на аудіокасеті.

Засуджений подав апеляційну скаргу, в якій твердив про неприпустимість використання протоколу, адже заяви були здобуті внаслідок катування (під примусом) і, таким чином, мали вважатися неприйнятними. Проте заперечення були відхилені на тій підставі, що відповідні норми мали застосовуватися виключно до органів влади, які проводять розслідування, і не стосувалися приватних осіб.

Касаційна скарга була відхилена як явно необґрунтована.

Тоді Г.Цвік звернувся до Європейського суду з прав людини. Посилаючись на §1 ст.6 («право на справедливий судовий розгляд») Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, він наголошував, що суди не повинні були приймати як доказ письмовий протокол заяв K.G. Адже останні здобуті внаслідок жорстокого поводження членів злочинного угруповання зі «свідком». Крім того, суди не мали можливості провести належну оцінку цих заяв, й існував великий ризик того, показання вони були неправдивими.

У рішенні від 5.11.2020 у справі «Ćwik v. Poland» ЄСПЛ повторив свою позицію, що заборона катування й такого, що принижує гідність, поводження або покарання відповідно до ст.3 конвенції є фундаментальною цінністю в демократичних державах. Така заборона була абсолютною без жодного відступу від неї. Ця гарантія захищає кожну особу незалежно від того, хто з нею жорстоко поводиться — державний службовець чи приватна особа.

Раніше Суд сформулював правило, згідно з яким прийняття як доказів заяв, зроблених унаслідок катування або жорстокого поводження, призводило до визнання несправедливим провадження в цілому. Проте дотепер ішлося про докази, здобуті правоохоронцями.

Тож питання полягало в тому, чи ця норма може бути перенесена на докази, отримані від третьої сторони та здобуті внаслідок жорстокого поводження приватних осіб. ЄСПЛ констатував, що зазначені принципи застосовуються не лише тоді, коли жертвою катування, яке суперечить ст.3 конвенції, є сам обвинувачений, а й тоді, коли докази здобуті внаслідок неприпустимого поводження з третіми особами.

Суди Польщі дозволили використання таких свідчень як доказів для визнання заявника винним, але при цьому порушили абсолютну заборону жорстокого поводження, гарантовану в ст.3 конвенції. Водночас не були враховані наслідки з точки зору права на справедливий судовий розгляд відповідно до §1 ст.6 конвенції.

Тому ЄСПЛ установив, що прийняття письмового протоколу як доказу в кримінальному провадженні проти заявника робило провадження в цілому несправедливим, що є порушенням конвенційних гарантій.

Страсбурзькі судді постановили, що Польща повинна виплатити заявникові €8000 як компенсацію за моральну шкоду.