Закон і Бізнес


Спор из-за благодарности

Лицо не обязано предоставлять информацию о себе по требованию различных субъектов


№45 (1499) 07.11—13.11.2020
Елена ДОВИДНАЯ
3865

После хорошего отдыха в санатории человек хотел написать письмо врачу и поблагодарить за оздоровление. Однако не знал домашнего адреса последнего, а потому обратился с запросом в санаторий. Здесь и возникли проблемы, переросшие в тяжбу.


Добрі наміри

Як повідомили в Одеському апеляційному суді, спір дійшов до установи, оскільки в першій інстанції відмовили в задоволенні позову проти головного лікаря медичного реабілітаційного центу П. про надання домашньої адреси лікаря та відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що у вересні 2013 року він проходив санаторно-курортне лікування в закладі, в якому працювала Г. Її методом лікування він залишився задоволеним, уважає її ерудитом. Тому захотів написати лист-подяку на її домашню адресу. Для цього звернувся до медичного реабілітаційного центру із запитом.

Натомість головлікар центру П. не перейнявся добрими намірами позивача. У відповіді, яку П. спрямував до департаменту охорони здоров’я Одеської обласної державної адміністрації, а також головного департаменту забезпечення доступу до публічної інформації Адміністрації Президента і власне до позивача, він повідомив, що не може надати персональні дані лікаря. Адже вона заборонила будь-кому надавати таку інформацію.

Утім, пацієнт вирішив, що зможе дізнатися адресу через суд. А принагідно ще й стягнути з головлікаря санаторію 25000 грн. як компенсацію за моральну шкоду.

Київський районний суд м.Одеси дійшов висновку, що такі позовні вимоги — поза законодавчим полем. Не погоджуючись із тим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, наполягаючи на задоволенні вимог у повному обсязі.

Головлікар санаторію у відзиві повторив, що Г. особисто заборонила надавати свою домашню адресу будь-кому. А відповідно до ст.32 Конституції та ст.11 закону «Про інформацію» ніхто не може втручатися в особисте та сімейне життя людини.

Гарантії конфіденційності

Суди обох інстанцій виходили з того, що згідно зі ст.21 закону «Про інформацію» інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов’язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Тобто особа надає інформацію про себе лише за своєю згодою. Вона має на те право, але не зобов’язана цього робити на вимогу інших суб’єктів.

До того ж відповідно до ст.32 Конституції не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У силу чч.1 та 2 ст.11 закону «Про інформацію» від 2.10.1992 №2657-XII інформація про фізособу (персональні дані) — це відомості чи сукупність відомостей про фізособу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. До конфіденційної інформації про фізособу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата й місце народження.

Щодо факту заподіяння моральних чи фізичних страждань для відшкодування не було надано доказів на підтвердження того, що саме головлікар санаторію заподіяв позивачеві моральну шкоду.

За таких обставин суд визнав доводи апеляційної скарги безпідставними, а тому не задовольнив її. Адже суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим воно залишене без змін.