Доза справедливости

Чем вакцина против COVID-19 будет похожа на прививку против бешенства?

COVID-19 актуализировал тему здоровья и еще раз назрел вопрос вокруг прививок. Чудодейственной вакцины еще нет, но по каким правилам ее планируют ввести? Проведем обзор действующего законодательства о прививках.

Гарантії під мікроскопом

Адвокат, член комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики Національної асоціації адвокатів України Оксана Вітязь розповіла про актуальні в часи пандемії правові аспекти щеплення. Поки вакцина проти COVID-19 усе ще розробляється, але, за анонсами, уже має статус обов’язкової (чи то пак примусової) на кшталт носіння маски, більшість громадян вибудувала активну позицію за чи проти неї. Очевидно, слід очікувати суттєвих змін у законодавстві, адже навряд чи цю вакцину можна вважати типовою для традиційного календаря щеплень…

Нині всі медичні установи дотримуються календаря щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я «Про внесення змін до Календаря профілактичних щеплень в Україні» від 23.04.2019 №958. Які ж права при цьому мають пацієнти?

Насамперед право на згоду на проведення профілактичних щеплень (ч.3 ст.42 закону «Про основи законодавства України про охорону здоров’я»). Згода передбачає, що особа є поінформованою про можливі наслідки введення такої вакцини та побічну дію імунобіологічних препаратів.

Наступне й, мабуть, найважливіше — це право на відмову від проведення щеплення відповідно до ч.4 ст.284 Цивільного кодексу. Також пацієнт має право на отримання від лікаря повної, своєчасної та достовірної інформації в доступній формі. Для проведення профілактичного щеплення особа має право на вільний вибір лікаря та закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності (з 14 років). Крім того, законодавство дає право на вибір препарату (зареєстрованого в Україні), а також право на безоплатне проведення щеплень.

Важливо також відрізняти щеплення за видами вакцинації, оскільки вони можуть бути: добровільними, рекомендованими, обов’язковими, примусовими.

В окремих випадках вакцинація проводиться в примусовому порядку без усвідомленої згоди особи. Тут законодавством передбачено таке: медичне втручання, пов’язане з ризиком для здоров’я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від утручання, а усунення небезпеки для здоров’я пацієнта іншими методами неможливе.

Прикладом примусової вакцинації можуть бути щеплення, які проводяться для лікування сказу в разі звернення по медичну допомогу з приводу укусів, подряпин, ослинення хворими або підозрюваними в захворюванні на сказ тваринами. Цікаво, чи за цією аналогією збираються вакцинувати населення від COVID-19? Адже в такому разі примусовий характер вакцинування за небезпекою прирівняє пандемію коронавірусу до сказу.

На плечах пацієнта

Оглянемо судову практику щодо щеплень. У справі «Соломахін проти України» заявник (після смерті заявника — його мати) відстоював позицію, що внаслідок проведеного щеплення в нього виник ряд хронічних захворювань. Європейський суд з прав людини в рішенні від 15.03.2011 встановив, що в цій справі відсутнє порушення ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки обов’язкове щеплення було передбачено законом і мало визначену мету. ЄСПЛ не знайшов доказів того, що щеплення, про яке йдеться, зашкодило здоров’ю заявника. Тривалість провадження в цій справі становила 9 років.

А от у справі «Релігійна громада свідків Єгови проти Російської Федерації» (рішення від 10.06.2010) Євросуд дійшов висновку, що свобода вибору та самовизначення самі по собі є фундаментальними складовими життя й за відсутності будь-яких ознак необхідності забезпечення захисту третіх осіб (наприклад шляхом примусової вакцинації населення в період епідемії) держава повинна утримуватися від утручання у свободу вибору громадян у питаннях охорони здоров’я. Оскільки таке втручання може зменшити, а не збільшити життєві цінності.

У судовій практиці України щодо щеплень однозначної позиції не існує. У постанові від 17.04.2019 (справа №682/1692/17) Касаційний цивільний суд дійшов висновку, що вимога про обов’язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров’я, а також здоров’я зацікавлених осіб є виправданою.

Позов проти дошкільного навчального закладу порушила мати дитини через відмову приймати останню у зв’язку з відсутністю щеплень. Суд першої інстанції дійшов висновку, що дошкільний заклад не мав права на відмову в прийнятті на навчання дитини через непроведення профілактичного щеплення проти правця, оскільки «об’єктивно не доведено наявності складної чи неблагополучної епідеміологічної ситуації по правцю».

Судячи з усього, відповідальність пацієнтів у питаннях щодо щеплень покладена на їхні плечі. Навіть суди не в змозі гарантувати дозу справедливості в даній сфері. Результат відповідальності — 50:50, бо вакцина — як предмет із чорного ящика у грі «Що? Де? Коли?». Головне в цій грі з МОЗ — самому не зіграти в ящик.