Насильно ФЛП не будешь!

Отсутствие официального подтверждения у лица статуса предпринимателя путем прохождения регистрационных процедур исключает возможность его участия в системе государственного соцстрахования. Такое заключение сделал ВС в постановлении №160/3418/19, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

16 вересня 2020 року                       м.Київ                               №160/3418/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача — ЖЕЛТОБРЮХ І.Л.,
суддів: БІЛОУСА О.В., ГІМОНА М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 6.12.2019 у справі за позовом Особи 1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2019 р. Особа 1 звернувся до суду з позовом до ГУ ДФС у Дніпропетровській області, в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо винесення вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 12.11.2018 на суму 15819,54 грн., від 8.02.2019 на суму 18276,72 грн. та скасувати вказані вимоги.

На обґрунтування позову вказував на відсутність у нього зобов’язань щодо сплати будь-яких податків, зборів чи внесків, пов’язаних з веденням підприємницької діяльності, оскільки не здійснював підприємницької/господарської діяльності як ФОП. Також наголошував, що в період, за який відповідачем нараховано недоїмку з ЄСВ, перебував у трудових відносинах із підприємством, яке здійснювало відрахування ЄСВ з отриманої ним заробітної плати.

Рішенням ДнОАС від 31.07.2019, залишеним без змін постановою Третього ААС від 6.12.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, уважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені рішення й постановити нове, яким позов задовольнити. Касаційна скарга обґрунтована доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі.

Скаржник звертає увагу суду на те, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою обставини, які мають значення для вирішення цього спору, а саме: у спірні періоди позивач підприємницькою діяльністю не займався, працював за трудовим договором, а тому в нього не виникало обов’язку щодо сплати ЄСВ від підприємницької діяльності. Крім того, позивач наголошує, що станом на час прийняття оскаржуваних рішень контролюючого органу він досягнув пенсійного віку та вважається таким, що звільнений від сплати єдиного внеску.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Справа розглянута судами попередніх інстанцій за правилами спрощеного позовного провадження, а тому з огляду на приписи п.4 ч.1 ст.345 Кодексу адміністративного судочинства касаційний перегляд здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що 4.01.2019 позивач отримав поштою від ГУ ДФС у Дніпропетровській області податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 з ЄСВ у сумі 15819,54 грн. (за 2017 рік), а 8.04.2019 — вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 8.02.2019 з ЄСВ на суму 18276,72 грн. (за 2018 рік).

За встановленими судами обставинами справи, недоїмка утворилась у зв’язку з тим, що позивач зареєстрований як ФОП і зняття його з обліку не відбулось; податкову звітність позивач не подавав, доходів не отримував, а тому він повинен був сплачувати суму ЄСВ, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Довідавшись про факт перебування в статусі ФОП 4.03.2019, позивач звернувся до ДПІ в Новокодацькому районі м.Дніпра щодо з’ясування питання. За наслідками звернення позивача поінформовно, що він зареєстрований та перебуває на податковому обліку як ФОП із 14.08.2003 і є платником податків. Проте в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців відомості щодо позивача як підприємця відсутні.

6.03.2019 позивач звернувся до державного реєстратора одночасно з двома заявами, а саме: про реєстрацію ФОП та про припинення цієї діяльності. Цього ж дня державним реєстратором було внесено до ЄДР запис про проведення державної реєстрації та запис про припинення підприємницької діяльності.

Після цього позивач оскаржив спірні вимоги до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із законності оскаржуваних вимог про сплату ЄСВ, визнавши, що в спірні періоди позивач перебував у статусі платника ЄСВ як ФОП та, відповідно, мав обов’язок щодо сплати єдиного внеску.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС виходить із такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються законом «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 8.07.2010 №2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У пп.2 і 6 ч.1 ст.1 закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок — це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соцстрахування; недоїмка — сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, установлені законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є ФОПи, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

1.012017 набрав чинності закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6.12.2016 №1774-VIIІ, яким було внесено зміни до п.2 ч.1 ст.7 закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Відповідно до абз.1 та 2 п.2 ч.1 ст.7 закону №2464-VІ (у редакції закону №1774-VIII зі змінами, унесеними законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 3.10.2017 №2148-VIII) ЄСВ нараховується для платників, зазначених у пп.4 (крім ФОПів, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч.1 ст.4 цього закону, — на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізосіб. Якщо таким платником не отримано доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов’язаний визначити базу нарахування, але не більше від максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, установленої законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв’язку з унесеними до закону №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у ФОПів із 1.01.2017 виник обов’язок щодо нарахування та сплати ЄСВ незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до чч.2—4, 8 ст.9 закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього закону нараховується ЄСВ.

Обчислення внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати ЄСВ, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього закону нараховується внесок.

Обчислення ЄСВ за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з ч.5 ст.10 цього закону, здійснюється виходячи з розміру внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього закону нараховується ЄСВ.

У справі, що розглядається, спірним є питання наявності в позивача статусу платника ЄСВ відповідно до п.4 ч.1 ст.4 закону №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов’язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі у 2017—2018 рр.

Так, позивач стверджував, що у спірні періоди він не перебував у статусі ФОП. Податкова ж наполягає на тому, що до моменту винесення спірних вимог зняття з обліку позивача як ФОП не відбувалось.

Таке ж питання було предметом розгляду Великої палати ВС у справі за подібних фактичних обставин (№260/81/19). У постанові від 1.07.2020 за результатами її розгляду ВП ВС дійшла таких висновків.

1 липня 2004 р. набрав чинності закон №755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців (тут і далі — у первинній редакції).

Відповідно до ч.1 ст.42 закону №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації ФОП; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з п.2 розд.VIII «Прикінцеві положення» цього закону державний реєстратор протягом 2004—2005 рр. при надходженні від юридичних осіб та ФОП реєстраційної картки, відповідно до вимог ст.19 цього закону, зобов’язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб’єкта підприємницької діяльності до 1 липня 2004 р.) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР — абз.7 ч.1 ст.1 закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП — абз.9 ч.1 ст.1 закону №755-IV).

3.03.2011 набрав чинності закон №2390-VI, яким було внесено зміни до закону №755-IV.

Пунктами 2—4 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 р., завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим законом. Усі юрособи та ФОП, створені та зареєстровані до 1.07.2004, зобов’язані у встановлений п.2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 р., після настання встановленого п.2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас п.8 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого п.2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юросіб та ФОП, зареєстрованих до 1.07.2004, відомості про яких до строку, встановленого п.2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юросіб та ФОП, зареєстрованих до 1.07.2004, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1.07.2004, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про ФОП, державна реєстрація яких була проведена до 1 липня 2004 р., визначений п.2 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №2390-VI, закінчився 3.03.2012. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про ФОП, державна реєстрація яких проведена до 1 липня 2004 р., підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про ФОПів, які самостійно не звернулися з відповідною заявою у строк, установлений в п.2 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, уносячи відомості про цих ФОПів до ЄДР, зобов’язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

Як установили суди попередніх інстанцій, позивач був зареєстрований ФОПом 14.08.2003.

25.04.2014 набрав чинності закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 №1155-VII.

Цим законом п.2 розд.VIII «Прикінцеві положення» закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юрособи та ФОПи, створені та зареєстровані до 1.07.2004, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов’язані подати державному реєстратору відповідно до вимог ст.19 цього закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Держреєстратор після отримання реєстраційної картки зобов’язаний включити відомості про юросіб та ФОП і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж законом №1155-VII виключено пп.2—4 і 7—9 розд.II «Прикінцеві та перехідні положення» закону №2390-VI.

Основною метою проекту закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юросіб та ФОП, які зареєстровані до 1.07.2004 та до цього часу не подали держреєстратору про себе відомостей. Для досягнення цієї мети законом №1155-VII унесені зміни до розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №2390-VІ щодо спрощення механізму держреєстрації припинення суб’єктів господарювання, які дозволять проводити включення відомостей про діючих юросіб та ФОП до ЄДР.

У контексті викладеного ВП ВС зауважила, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, і відсутність підтвердженого у визначеній державою формі факту реалізації цього права в нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 р. виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1.07.2004 ознак суб’єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни в процедуру адміністрування системи держреєстрації ФОПів, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізосіб, які мають намір продовжувати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов’язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що, за змістом нормативних приписів, мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про держреєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх держреєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1.07.2004, уважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного провадження підприємницької діяльності, а отже, отримання доходу від такої діяльності.

З огляду на викладене ВП ВС дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному законом №755-IV, виключає можливість законної підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів та за відсутності фактичних доказів протилежного виключає й можливість формальної та фактичної участі особи в системі загальнообов’язкового держсоцстрахування з відповідним статусом.

Згідно з ч.3 ст.341 КАС суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги в разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові ВС після подання касаційної скарги (ідеться про постанову ВП ВС від 1.07.2020 у справі №260/81/19).

Як зазначалося вище, спірним питанням у цій справі є наявність у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 закону №2464-VI і, як наслідок, наявність обов’язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі у 2017—2018 рр. за відсутності доходу від підприємницької діяльності.

Отже, до предмета доказування в цій справі входять обставини щодо наявності можливості в осіб, які набули статусу суб’єктів підприємницької діяльності до набрання чинності законом №755-IV, здійснювати право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього закону.

Водночас суди попередніх інстанцій, уважаючи встановленим, що позивач мав статус ФОП протягом спірного періоду та був платником ЄСВ відповідно до п.4 ч.1 ст.4 закону № 2464-VІ, указаного питання не досліджували, натомість обмежилися лише аналізом приписів закону №2464-VI та висновком про наявність у позивача обов’язку сплачувати ЄСВ у 2017—2018 рр.

Поряд з тим, як зазначалося вище, суб’єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у нього статусу ФОП має значення для правильного вирішення цієї справи та прийняття обґрунтованого рішення.

З огляду на визначені процесуальним законом межі повноважень суду касаційної інстанції під час касаційного перегляду справ, КАС позбавлений можливості встановити наведені вище обставини й оцінити їх.

У статтею ст.353 КАС передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій з направленням справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані зібраних у справі доказидоказів.

Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій, на порушення стст.9, 242 КАС, не повною мірою з’ясовано обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, тому судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись стст.345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 6.12.2019 ДнОАС від 31.07.2019 та постанову Третього ААС від 6.12.2019 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.