Закон і Бізнес


Эксцесс неисполнителя

Кто способен разрубить «сытников узел» игнорирования решения КС?


№44 (1498) 31.10—06.11.2020
ЛЕВ СЕМИШОЦКИЙ
2167

На послевыборном информационном фоне не так громко прозвучал «взрыв» от решения Окружного административного суда г.Киева. Точнее — от определения, в котором дана оценка правомерности дальнейшего пребывания в должности директора НАБУ Артема Сытника. Несмотря на решение Конституционного Суда, что подзабылось...


Ухвала гучніша за рішення

Інформація щодо ухвалення такого рішення ОАСК виглядала певною мірю неймовірною. Тим паче за відсутності повного тексту рішення. Та суддя-спікер ОАСК Богдан Санін підтвердив «ЗіБ», що це не фейк, який поширюють недоброзичливці А.Ситника. Невдовзі з’явилося й більш розлоге повідомлення на сайті суду, з якого стало зрозуміло правове обґрунтування такого рішення.

Так, з’ясувалося, що ОАСК розглядав позов екс-керівника підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Олександра Карєєва. У мотивувальній частині рішення зазначається, що в листопаді 2019 року проти О.Карєєва почали службове розслідування. Воно було пов'язане з одним з кримінальних проваджень, які вів детектив. У травні наказом А.Ситника О.Карєєва звільнили з НАБУ. Окружний адмінсуд визнав незаконним і саме службове розслідування, і два накази А.Ситника — про накладення дисциплінарного стягнення на детектива та його звільнення.

Також за клопотанням О.Карєєва щодо встановлення способу та порядку виконання судового рішення була прийнята окрема ухвала, яка й спричинила такий резонанс. Адже суд вирішив: аби уникнути подальших правопорушень з боку директора НАБУ, необхідно виконати рішення КС від 28.08.2020 №9-р/2020, яким визнано неконституційним указ Президента про призначення А.Ситника на посаду.

Ба більше, суд констатував, що з боку А.Ситника має місце порушення стст.19 та 151-2 Конституції, оскільки він ігнорує рішення КС. Адже «незалежно від того, визначено в рішеннях КС порядок і строки їх виконання чи ні, вони є обов’язковими до виконання на всій території України, мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади». А обов'язок виконання рішення КС є вимогою Конституції.

Тож у порядку ч.1 ст.249 Кодексу адміністративного судочинства ОАСК постановив направити до Державного бюро розслідувань вказівку відкрити кримінальне провадження щодо А.Ситника за виявленими фактами триваючого порушення закону. Йдеться про невиконання рішення КС, спробу незаконного захоплення влади, а також незаконне присвоєння владних повноважень (ст.109, ч.4 ст.382, чч.1 та 2 ст.353 Кримінального кодексу).

Водночас заступникам директора НАБУ направлено вказівку «вжити відповідних заходів реагування» через невиконання рішення КС. А Міністерству юстиції — викреслити А.Ситника з єдиного реєстру як керівника НАБУ.

Своєю чергою, Кабінет Міністрів має визначити міністра для координації діяльності НАБУ. Таку ж вказівку буде направлено і до Ради національної безпеки і оборони.

До речі, експерти «ЗіБ» одразу після появи рішення КС №9-р/2020 зазначали, що першим кроком на його виконання має бути саме скасування запису в реєстрі про А.Ситника як керівника НАБУ, оскільки тепер відсутня підстава для внесення такого запису (див. «Ненаситний директор», №36 «ЗіБ»). Проте за два місяці цього ніхто не наважився зробити.

Володар «суперімунітету»

Щоправда, і в Мін’юсті, і в самому НАБУ, схоже, продовжують вважати, що для окремих осіб існує якийсь «суперімунітет» як від судових рішень, так і від вимог Конституції.

Так, очільник Мін’юсту Денис Малюська, який навряд чи бачив повний текст ухвали, поквапився заявити, що при його відомстві немає реєстраційної служби, яка б могла виконати припис ОАСК. Тому «статус-кво щодо НАБУ і його керівника не змінився».

Втім, тут міністр або забув власні повноваження, або неоковирно намагається стати на бік керівника НАБУ. Адже відповідно до ст.34 закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань» рішення про скасування реєстраційної дії приймається виключно Мін’юстом.

Реакція НАБУ була більш емоційною, ніж правовою. Там уважають, що рішення ОАСК є «заангажованим і абсурдним у правовому сенсі». Мовляв, його справжня мета — заблокувати роботу установи та усунути від посади «гаранта інституційної незалежності» бюро. І обіцяють оскаржити це рішення. Бо інакше будуть заблоковані розслідування «багатомільярдних корупційних зловживань в українській владі».

Останнє твердження виглядає доволі сумнівним з огляду на попередні результати роботи антикорупційного органу. До того ж детективи НАБУ, за словами самого А.Ситника, повністю незалежні, а процесуальні повноваження директора бюро — незначні й не дозволяють впливати на перебіг розслідувань. Тож вони навряд чи помітять вакансію, що утворилася за цією посадою.

Звісно, якщо у НАБУ не мають на увазі якісь позапроцесуальні функції А.Ситника. Зокрема, як зв’язкову ланку з іншими центрами впливу на антикорупційне відомство — ті, які безцеремонно наполягали на збереженні на цій посаді своєї креатури. Але ці аргументи точно не мають правового навантаження для жодного суду.

Не залишили поза увагою рішення ОАСК і на вул.Банковій, але обмежилися заявою Офісу Президента, яка з’явилася тільки ввечері 27 жовтня. В ній знову задеклароване прагнення влади до незалежності антикорупційних органів та доволі обтічно, із посиланням на позиції НАБУ та міністра юстиції, констатовано, що «НАБУ як було, так і залишається повноцінно функціонуючим правоохоронним органом».

Водночас в ОПУ «перевели стрілки» на парламент, який має привести закон про НАБУ у відповідність із рішеннями КС, і висловили сподівання, що народні депутати не затягуватимуть цей процес. Зрозуміло, що на вул.Банковій не наважуються діяти всупереч думці наших міжнародних партнерів. Проте побічно підказали доволі простий спосіб розв’язання цього «ситникова вузла»…

Була б воля, шляхи знайдуться

Пригадаємо, як у лютому 2014-го парламент проголосував постанову про відновлення дії Конституції зразка 2004 року. Дотепер конституційність такого шляху виконання рішення КС від 30.09.2010 №20-рп/2010 ніким не ставилася під сумнів, у тому числі нашими міжнародними партнерами.

Тож пропрезидентська більшість, якщо матиме таку волю (чи вказівку із вул.Банкової), може вчинити так само і прийняти постанову про виконання рішення КС №9-р/2020 шляхом звільнення А.Ситника з посади. І можна бути впевненим, що в цьому її підтримає частина опозиції, а КС не знайде підстав для визнання такого акта індивідуальної дії неконституційним.

Другий варіант — змусити міністра юстиції уважніше прочитати закон. Наприклад, зареєструвати постанову про відставку за публічну відмову виконувати рішення суду, не оскаржуючи його по суті. Щоправда, у Д.Малюськи є ще місяць, аби зважити, чи вартує гра на боці А.Ситника майбутніх «свічок».

Що стосується перспектив оскарження, то чимало залежатиме від позиції суддів апеляційної інстанції. Зокрема, щодо визнання статусу А.Ситника у цій справі. Нагадаємо, що не так давно КС, наприклад, не запросив його на слухання як очільника бюро, тим самим підтвердивши, що рішення №9-р/2020 не потребує додаткового визнання або схвалення з боку інших органів.

Відповідно, якщо він спробує оскаржити вказівки ОАСК у статусі директора НАБУ, то суд може не прийняти таку апеляцію як подану неповноважною особою. Натомість саме відомство не уповноважено подавати скарги в інтересах свого керівника, оскільки прав бюро в цілому окрема ухвала не стосується. Адже у законі не вказано, що саме на А.Ситника покладені функції «гаранта інституційної незалежності» НАБУ. Буде інший директор — буде і новий «гарант».

Урешті-решт, якщо апеляційна інстанція і візьметься за перегляд, то їй буде дуже складно дійти протилежних висновків, ніж ОАСК. Адже у такому разі доведеться обґрунтувати, яка норма Конституції допускає винятки з обов’язковості рішень КС. Але це вже буде зовсім інший прецедент, що призведе до подальшого поширення ексцесу невиконавця.

І наостанок. Голова ОАСК Павло Вовк, коментуючи цю окрему ухвалу, написав: «ОАСК приймає рішення відповідно до закону. Опоненти держави Україна завжди підміняють закон політичною доцільністю. Саме з цієї причини вони завжди програють і будуть програвати».