Противоречивые установки

Различное толкование закона может привести к нарушению права на справедливое судопроизводство

Государство ограничило право человека на доступ к правосудию, вынеся ошибочное решение. Ошибочный способ защиты имущественного права в акте суда привел к пропуску сроков обжалования. В результате и права не защищены, и возможности жаловаться нет.

Арбітраж — не суд

Змагання, великі гроші та скандали — це 3 кити, на яких стоїть будь-яке видовище.

Після двох років виступу за одну з місцевих команд Іван Гогич звернувся до Хорватської федерації баскетболу з вимогою розірвати його контракт із клубом та зобов’язати останній виплатити €14,5 тис.

Федерація задовольнила клопотання, але керівництво клубу не поспішало виконувати вказівки та звернулося до арбітражу. Проте й там спіймало облизня. Маючи на руках арбітражне рішення, клуб відмовився від його виконання.

Баскетболіст не полишив спроб одержати гроші, а тому подав позовну заяву до місцевого суду. Вимоги були ті самі — розірвати контракт і виплатити те, що він недоотримав.

Місцевий суд дійшов висновку, що заява І.Гогича, по суті, є клопотанням про виконання рішення арбітражу, а тому в задоволенні позову було відмовлено. В апеляційній інстанції також дійшли висновку, що спортсмен мав звертатися не із цивільним позовом, а відкривати виконавче провадження. Дослухавшись до «слушної» поради, баскетболіст подав заяву про примусове виконання рішення спортивного арбітражу. Проте, коли справа дійшла до Верховного суду Хорватії, на чоловіка чекали неприємності.

Судді визнали виконавчий лист виданим неправомірно, а клопотання про примусове виконання рішення арбітражу — недопустимим. ВС установив, що арбітраж не є судом з погляду національного права. Тож його рішення не можуть виконуватися безпосередньо. Не допомогли спортсмену й у Конституційному суді.

Наплутали зі способами

У Страсбург І.Гогич поскаржився на порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого протоколу до неї.

У рішенні від 8.10.2020 у справі «Gogić v. Croatia» Європейський суд з прав людини погодився із заявником відносно того, що в акті окружного суду чітко було сказано: примусове виконання рішення арбітражу дозволить отримати зароблене. Ця настанова не викликала в заявника жодних сумнівів щодо можливості такого шляху досягнення бажаного, оскільки подана до Верховного суду скарга стосувалася не виконання рішення арбітражного суду, а питання доступу до правосуддя.

ЄСПЛ нагадав, що ст.6 конвенції гарантує не тільки право на відкриття справи, а й охоплює право на «дозвіл» розпочати судовий спір. Заявник мав право подати позов, але суди вважали, що І.Гогичу варто було відкрити виконавче провадження. Прикметно, що після того, як баскетболіст звернувся до виконавчої служби з клопотанням виконати рішення арбітражу, ВС зайняв іншу позицію. Фактично правова невизначеність і неоднакове тлумачення закону судами різних інстанцій призвели до грубого порушення прав людини.

Тож в ЄСПЛ дійшли висновку, що заявник не зміг отримати кінцеве рішення щодо його спору з клубом, бо місцеві суди втрутились і не забезпечили належного доступу до правосуддя, тобто порушили ст.6 конвенції. До того ж матеріали справи та аргументи уряду не дали змоги з’ясувати: було таке втручання обґрунтованим чи ні.

Важливо, що громадянин використав усі доступні йому юридичні способи захисту. У Страсбурзі зауважили, що суди помилково відхилили заяву І.Гогича про відкриття справи в порядку цивільного провадження, неправильно застосувавши принцип res judicata.

Євросуд також дійшов висновку, що нарікання на порушення ст.1 Першого протоколу до конвенції (утручання в право безперешкодно користуватися майном) тісно пов’язане зі скаргою на недотримання ст.6 конвенції. Тому немає потреби розглядати це питання окремо.

Урешті-решт за митарства в судах ЄСПЛ постановив виплатити І.Гогичу загалом близько €29 тис. — удвічі більше, ніж чоловік мав намір стягнути зі свого клубу.