Закон і Бізнес


Признание грабителя


№40 (1494) 03.10—09.10.2020
5921

Отказ от защитника, в частности во время следственного эксперимента, не является основанием для признания протокола недопустимым доказательством. Такое заключение сделал ВС в постановлении №127/9211/17, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

3 вересня 2020 року                         м.Київ                               №127/9211/17

Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — НАСТАВНОГО В.В.,
суддів: МАТІЄК Т.В., МОГИЛЬНОГО О.П. —

розглянув у судовому засіданні об’єднане кримінальне провадження, унесене до ЄРДР за №12017020020000413, від 9.02.2017 щодо Особи 1, Інформація 1, уродженця м.Вінниці, громадянина України, який зареєстрований та проживає за Адресою 1, раніше неодноразово судимого, останній раз — вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 20.02.2013, за ч.3 ст.15, ч.2 ст.289, ч.2 ст.289, ч.2 ст.185, ст.395, ч.1 ст.70, ст.71 Кримінального кодексу до покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років 4 місяці, звільненого 8.04.2016 по відбуттю строку покарання, за ч.2 ст.190, ч.2 ст.186, ст.395 КК, за касаційною скаргою прокурора Кузьміна С.В., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 7.02.2020 щодо Особи 1.

Зміст судових рішень і встановлені обставини

Вироком Вінницького міського суду від 14.03.2019 Особу 1 засуджено:

за ч.2 ст.190 КК — до покарання у вигляді позбавлення волі на 2 роки;

за ст.395 КК — до покарання у вигляді арешту на 4 місяці.

На підставі ч.1 ст.70, ст.72 КК за сукупністю злочинів шляхом повного складання призначених покарань Особі 1 призначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на 2 роки 4 місяці.

Цим же вироком Особу 1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК, та виправдано за недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.

На підставі ч.5 ст.72 КК (у редакції закону від 26.11.2015 №838-VIII) Особі 1 зараховано у строк покарання попереднє ув’язнення з 29.11.2017 до 14.03.2019 з розрахунку один день попереднього ув’язнення за 2 дні позбавлення волі.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою скасовано та звільнено Особу 1 з-під варти в залі суду у зв’язку з повним відбуттям призначеного покарання.

Ухвалено стягнути з Особи 1 на користь держави 198 грн. процесуальних витрат за проведення судово-товарознавчої експертизи від 29.03.2017. Процесуальні витрати за проведення інших судово-товарознавчих експертиз на загальну суму 693 грн. віднесено на рахунок держави.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду Особу 1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.

12.01.2017 Особа 1 у приміщенні квартири за Адресою 1, діючи повторно, скориставшись дружніми відносинами з Особою 2, під приводом телефонного дзвінка попросив у нього мобільний телефон марки Nokia, та, удаючи здійснення дзвінка, вийшов із приміщення квартири, заволодівши зазначеним телефоном, чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на суму 421,80 грн.

Крім того, Особа 1, достовірно знаючи, що відносно нього постановою Вінницького міськсуду від 8.06.2017 встановлено адміністративний нагляд на строк 1 рік із застосуванням відповідних обмежень, з метою ухилення від адміністративного нагляду, самовільно, без поважних причин та без повідомлення керівництва Лівобережного відділення поліції Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області залишив місце свого проживання за Адресою 1, а також без поважних причин не з’явився на реєстрацію до Лівобережного ВП Вінницького ВП ГУНП.

Органом досудового розслідування Особа 1 також обвинувачувався в тому, що він 25.12.2016, приблизно о 21:20, на перехресті вул. Баженова та вул. Ватутіна у Вінниці, діючи повторно, шляхом ривка відкрито викрав у Особи 3 жіночу сумочку з особистими речами, після чого з місця злочину зник, чим заподіяв потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 5899,75 грн.

Ухвалою Вінницького АС від 7.02.2020 вирок суду першої інстанції щодо Особи 1 залишено без зміни, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Лащук О.С. — без задоволення.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м’якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо Особи 1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Уважає, що суд першої інстанції безпідставно виправдав Особу 1 за ч.2 ст.186 КК, що призвело до призначення йому покарання, яке не відповідає вимогам стст.50, 65 КК, а суд апеляційної інстанції не виправив зазначеного порушення та, на порушення вимог ст.419 Кримінального процесуального кодексу, не дав вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги прокурора, серед яких — безпідставне неврахування судом першої інстанції показань потерпілої Особи 3 про відкрите викрадення її сумочки шляхом ривка, протоколу пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 6.10.2017, протоколу слідчого експерименту від 6.11.2017, у ході якого Особа 1 продемонстрував обставини, за яких він відкрито викрав сумочку Особи 3, неправильне врахування показань свідка Особи 4 та м’якість призначеного покарання як за ч.2 ст.190, ст.395 КК, так і за сукупністю злочинів, не зазначив при цьому підстав визнання таких доводів необґрунтованими. Зазначає, що при призначенні покарання Особі 1 суд безпідставно врахував щире каяття як обставину, яка пом’якшує покарання, та не врахував скоєння злочину повторно як обставину, яка обтяжує покарання.

Заперечень на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження не надходило <…>.

Мотиви Суду

Висновок суду про доведеність винуватості Особи 1 у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою, учиненому повторно, і порушенні правил адміністративного нагляду та кваліфікація вчиненого за ч.2 ст.190, ст.395 КК в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ст.65 КК особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та запобігання новим злочинам. Суд, призначаючи покарання, зобов’язаний враховувати ступінь тяжкості скоєного злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом’якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання скоєнню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити гідність.

Як убачається зі змісту вироку, суд першої інстанції при призначенні покарання за ч.2 ст.190, ст.395 КК врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК є злочинами середньої та невеликої тяжкості, дані про Особу 1, який раніше судимий, посередньо характеризується за місцем проживання, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває. Обставинами, які пом’якшують покарання, суд визнав визнання вини та щире каяття, а обставиною, яка обтяжує покарання, — рецидив злочинів.

Урахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано призначив Особі 1 покарання за ч.2 ст.190 КК у вигляді позбавлення волі на 2 роки та за ст.395 КК — у вигляді арешту на 4 місяці, мотивувавши таке рішення, а тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є безпідставними. Підстав уважати призначене Особі 1 за ч.2 ст.190 та ст.395 КК покарання м’яким з матеріалів кримінального провадження та доводів касаційної скарги не вбачається.

Разом з тим доводи касаційної скарги про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема вимог ст.419 КПК при розгляді апеляційної скарги прокурора в частині виправдання Особи 1, є обґрунтованими.

Відповідно до ст.370 КПК судове рішення повинне бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом, на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього кодексу, мають бути наведені належні й достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

Зі змісту положень ч.2 ст.418, ст.419 КПК вбачається, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому стст.368—380 цього кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення — підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні Лащук О.С. посилалася на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості, просила скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким визнати Особу 1 винуватим за ч.2 ст.190, ст.395, ч.2 ст.186 КК, призначити покарання: за ч.2 ст.190 КК — у вигляді позбавлення волі на 2 роки, за ст.395 КК — у вигляді арешту на 4 місяці, за ч.2 ст.186 КК — у вигляді позбавлення волі на 5 років та на підставі ч.1 ст.70, ст.72 КК за сукупністю злочинів призначити Особі 1 остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років.

Серед доводів апеляційної скарги прокурор указував на незаконність виправдання Особи 1 за ч.2 ст.186 КК.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу в цій частині, прокурор наголошував на неправильному визнанні показань потерпілої Особи 3 про відкрите викрадення її сумочки нещирими, а посилання при цьому на показання свідка Особи 4 вважав безпідставним, оскільки зазначений свідок не підтверджував учинення крадіжки речей Особи 3 під час спільного вживання алкогольних напоїв за місцем проживання Особи 1, бо він пішов раніше і йому не було відомо, що відбувалося далі.

Мотивуючи свої вимоги, прокурор писав про безпідставне визнання судом першої інстанції протоколу пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 6.10.2017 з потерпілою Особою 3 та протоколу слідчого експерименту від 6.11.2017 за участю Особи 1 недопустимими доказами.

Так, у ході проведення впізнання Особа 3 вказала на Особу 1 як на особу, яка шляхом ривка відкрито викрала її сумочку з особистими речами, упізнавши його за рисами обличчя, очима, носом, зачіскою, підборіддям та лобом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що в заяві про вчинення кримінального правопорушення та під час слідчого експерименту Особа 3 зазначала, що не бачила особи, яка вчинила грабіж, лише по статурі та одягу впізнала Особу 1, при цьому не врахувавши показань Особи 3, що перед подією вона бачила чотирьох чоловіків, серед яких був Особа 1, і вона бачила його обличчя й одяг, коли наблизилася до перехрестя вул. Баженова та вул. Ватутіна один з цих чоловіків підбіг до неї позаду та вирвав сумочку, обличчя нападника вона не бачила, а з одягу зрозуміла, що це Особа 1, якого вона бачила перед цим.

Щодо слідчого експерименту від 6.11.2017, у ході якого Особа 1 продемонстрував обставини, за яких він відкрито викрав сумочку Особи 3, прокурор в апеляційній скарзі посилався на те, що зазначену слідчу дій проведено з дотримання вимог та в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом. Суд першої інстанції, визнавши протокол слідчого експерименту за участю Особи 1 недопустимим доказом, послався на порушення права на захист та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однак не врахував при цьому того, що згідно з протоколом від 1.11.2017 Особі 1 були роз’яснені його права та він відмовився від правової допомоги адвоката, зазначивши, що буде представляти свої інтереси самостійно та що це не пов’язано з відсутністю коштів. 6.11.2017 з Особою 1 проведено слідчий експеримент без участі захисника.

Відповідно до ст.52 КПК участь захисника в кримінальному провадженні не є обов’язковою, а мати захисника та отримувати правову допомогу є правом підозрюваного, обвинуваченого.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не дав мотивованих відповідей на доводи апеляційної скарги прокурора про незаконність виправдання Особи 1 за ч.2 ст.186 КК, чим порушив вимоги ст.419 КПК, дійшовши передчасного висновку про законність у цій частині вироку суду першої інстанції.

Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість рішення, що відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.438 КПК є підставою для скасування такого рішення.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарги прокурора — задоволенню частково.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись стст.436, 438 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу прокурора Кузьміна С.В., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 7.02.2020 щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.