Глава Комитета ВР по вопросам правовой политики Андрей Костин:

«Украинскому правосудию нужна не реформа, а стабильная концепция развития»

Проблему с запуском Высшей квалификационной комиссии судей и правовую коллизию с существованием двух верховных судов сможет решить президентский законопроект. Уже скоро у парламентариев на руках будет заключение Венецианской комиссии, которое станет неким путеводителем для голосования. О виновных в «куцости» работы ЕСИТС и тех, кому по силам перезагрузить эту систему, а также о причинах неэффективности работы некоторых антикоррупционных органов в эксклюзивном интервью «ЗиБ» рассказал председатель Комитета Верховной Рады по вопросам правовой политики Андрей КОСТИН.

«Якщо парламент схвалить законопроект №3711, ВККС зможе розпочати роботу вже на початку року»

— Уже скоро буде рік, як новий парламент спробував поглибити судову реформу, але наразився на червону картку від Конституційного Суду й частина ідей була перекреслена. Першим кроком до виконання рішення КС названий президентський проект №3711. Але і з його прийняттям ви чомусь не квапитесь. У чому проблема? У коаліції не вистачає голосів для його ухвалення?

— З приводу голосів, то ніхто не робив подібних замірів, тому я не буду прогнозувати. Крім проекту №3711, є ще два альтернативні, в яких запропоновано інші підходи. Водночас вони є значно ширшими за обсягом правового регулювання, а це говорить про наявність інших позицій в парламенті. Варто розуміти, що цей проект не є судовою реформою. Він лише вирішує гострі проблеми судоустрою, які гальмують нормальну роботу правосуддя в цілому: запуск ВККС і виконання рішення КС від 11.03.2020 №4-р\2020, яке виправило помилки попередньої реформи.

Проект №3711 направлений до Венеційської комісії, тому що за 30 років яких тільки ідей щодо концепції судової реформи ми не бачили. Висновок ВК у цьому випадку відіграє роль арбітра та стане сильним аргументом у діалозі з народними депутатами. Ми маємо надію, що 8—10 жовтня висновок буде готовий. Імовірно, закон буде винесений на голосування десь у середині або кінці листопада, бо ж Верховна Рада змінила календарний план через місцеві вибори.

— Очевидно, що судова система продовжує летіти під укіс, бо судді звільняються, а відсутність ВККС унеможливлює заповнення вакансій. Що комітет планує із цим робити? Ще рік дискутуватимете, як виправити ситуацію, чи будуть бодай якісь кроки, щоб зупинити цей рух у прірву?

— Недавно ми обговорили проблеми кадрового голоду, отримали актуальну інформацію про кількість вакантних посад у судах. Звичайно, найгірша ситуація в апеляційній інстанції загальної юрисдикції. У судах господарської та адміністративної юрисдикції картина більш сприятлива. Зауважу, що суди першої інстанції поступово починають поповнюватися суддями. Президент продовжить приводити до присяги суддів.

Зареєстровані законодавчі ініціативи (наприклад проект №4055) не зможуть вирішити проблему повністю. Ситуація така: є конкурси, які розпочаті ВККС, але не завершені, є ситуації, коли лише не перевірені письмові завдання тощо. У принципі, технічно можна передати деякі функції ВККС Вищій раді правосуддя, тимчасово. До прикладу, якщо йдеться про суддів, які пройшли всі конкурсні процедури й, так би мовити, зависли, або про переведення з одного суду до іншого, то такі функції дійсно можна передати у відання ВРП.

Утім, є другий аспект. Це дисциплінарний орган. Нині його члени завантажені розглядом скарг, і кількість тих, що надходять, та тих, що розглянуті, далеко не збігається. Якщо ВРП передати ще й суддівські конкурси, то ефективність її роботи опиниться під загрозою.

Кількість вакантних посад наразі коливається десь на рівні 2000. Імовірно, що охочих узяти участь у конкурсі буде у кілька разів більше. Тож ідея повністю передати функції ВККС до ВРП не розглядається.

Розв’язання проблеми дефіциту кадрів закладено в проекті №3711. Якщо парламент його схвалить, то комісія зможе розпочати роботу вже на початку нового року.

— Один з ваших товаришів по фракції заявив, що 18 листопада на парламентських слуханнях буде обговорюватися питання концепції судової реформи. Чи відповідають заяви дійсності? Ви можете назвати головні ідеї концепції?

— Дійсно, на 18 листопада заплановано проведення парламентських слухань. Це рішення одноголосно підтримав комітет. Тема слухань називається «На шляху до справедливого судочинства». Я не вважаю концепцію реформою. Наша система потребує уваги, поваги та ресурсів, у першу чергу професіоналів. Українському правосуддю потрібна стратегія сталого та зрозумілого розвитку.

Безумовно, слід провести деяку реорганізацію в органах суддівського врядування. Існує потреба посилити самоврядування, додавши повноважень Раді суддів. До реформи РСУ відігравали більш значну роль, а в цьому є великий позитив.

Для того щоб судді та громадяни розуміли, куди ми йдемо, і потрібна стратегія, про яку я говорю. Щодо майданчика, на якому ми б хотіли це зробити, то найкращим місцем, на мій погляд, може бути Комісія з питань правових реформ при Президентові. Обговорення стратегічних питань розвитку в комітеті часто-густо перетворюється в політичне шоу, а дискусія інколи заходить не в те русло.

Найближчим часом очікуємо, що Володимир Зеленський підпише указ і комісія розпочне свою роботу. До дискусії плануємо долучити всіх стейкхолдерів судової системи. Перше завдання — ухвалення стратегії розвитку судоустрою на наступні 3 роки.

«ДСАУ — не той орган, який може відбудувати сучасну модель інформаційно-телекомунікаційного забезпечення судів»

— Як ви вважаєте, децентралізацією та укрупненням судів буде розв’язано проблему завантаженості суддів?

— Подібну модель організації судів я побачив у Канаді. Децентралізація пришвидшує процес укрупнення, перш за все судів загальної юрисдикції. Перший етап пов’язаний зі створенням одного районного суду, тобто однієї юридичної особи та її «відділів». У цьому суді працюватимуть усі ті судді, які й до цього працювали в місцевих судах. Тобто ми отримаємо не 5 судів із 3 суддями, а один із 15. При цьому судді залишаться на своїх робочих місцях.

Важливим є те, що ми зберігаємо всі точки доступу для громадян. Люди будуть звертатися фактично в ті ж самі суди, їм не потрібно буде їхати 200 км до районного суду. Ця система випробувана країнами Скандинавії та Балтії. Утім, варто розуміти, що перший етап може тривати кілька років.

Із цією ідеєю укрупнення тісно пов’язане питання роботи Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Люди повинні дістати можливість приходити в суд і брати участь у судовому засіданні онлайн. Ми хочемо впровадити нову та прогресивну систему, але це не означає, що припинимо роботу із ЄСІТС. Головна мета — система має функціонувати на більш сучасній моделі, принципи якої ми відпрацьовуємо.

Скажу відверто: Державна судова адміністрація — не той орган, який може відбудувати сучасну модель інформаційно-телекомунікаційного забезпечення судів. Ми бачили сумний досвід попередніх років, коли дуже багато державних коштів витрачено, а результату ніякого. Думаю, що це під силу Міністерству цифрової трансформації, яке зробить софт, а потім відправить його на озброєння в суди. Потрібні лише деякі законодавчі зміни.

Трапляється, що суддя не може розглядати справу по суті, бо вже брав участь у справі як слідчий суддя. Передавати справу через апеляційну інстанцію до іншого суду — це все час. Укрупнення ж дає нам змогу уникати таких ситуацій. Бо коли в суді 15 суддів, то навіть якщо людина мешкає далеко, вона спокійно може прийти у свій місцевий суд та в режимі онлайн вирішити свої проблеми.

«Стандарти РЄ говорять нам про формування ВККС за квотним принципом»

— Автори альтернативного проекту №3711-1 та їхні прибічники продовжують наполягати на необхідності участі громадської ради доброчесності як під час добору суддів, так і при обранні ВРП. Як ви ставитеся до таких рад і чи взагалі потрібні нам міжнародні експерти при формуванні будь-якого органу? Невже Президент, ВР чи з’їзд суддів не можуть визначити, хто доброчесний, а хто ні?

— По-перше, ВРП — це конституційний орган, який має квотний принцип формування. Ідея створення ради міжнародних експертів, завданням якої буде відсіювання та формування списку відповідних кандидатів, викликає дискусію. Обрання членів ВРП не з-поміж усіх, хто відповідає вимогам закону, а лише з числа попередньо відібраних — викликає в багатьох депутатів питання щодо конституційності. Між іншим, варто пам’ятати, що ідея про участь міжнародних експертів відображена в меморандумі з Міжнародним валютним фондом та в недавно ратифікованій кредитній угоді між Україною і Європейським Союзом щодо макрофінансової допомоги в сумі €1,2 млрд.

Така модель передбачає, наприклад, якщо особа скаржиться стосовно етичності поведінки деяких членів ВРП, то саме рада міжнародних експертів має розглядати таку скаргу, а потім спрямовувати пропозицію про відкликання члена ВРП до суб’єкта обрання чи призначення. Утім, може так статися, що суб’єкт обрання й не погодиться із цією думкою, і ідея не спрацює. Тому така модель є дискусійною.

Що стосується проекту №3711-1, то, на мій погляд, під нього немає голосів. На комітеті його підтримало тільки кілька нардепів.

— Як співвідносяться дві події: вимога посилити доброчесність, що передбачена в кредитній угоді, та наявність рішення КС, в якому прямо сказано, що участь рад доброчесності та міжнародних експертів у формуванні державних органів влади порушує норми Основного Закону?

— Діалог з міжнародними партнерами має бути постійним і відповідати вимогам часу та Конституції. Утім, у питаннях судоустрою дороговказом є не тільки Основний Закон, а й стандарти Ради Європи, рекомендації ВК. На даний момент у жодній європейській країні немає системи, щоб будь-яка міжнародна установа обмежувала діяльність органу держави. Тому є запитання: чи відповідає ця вимога стандартам РЄ та висновку ВК?

Тут потрібно відштовхуватися від природи проблеми. Якщо є критика щодо поведінки та доброчесності членів ради, то таку проблему можна вирішити і на національному рівні, без сторонньої допомоги.

Уже вдруге ми будемо намагатися запустити роботу кадрового органу — ВККС. Запропонована в проекті №3711 процедура формування комісії передбачає, що до конкурсної комісії входитимуть 3 особи з числа суддівської спільноти та 3 міжнародні експерти, яких пропонують міжнародні організації. Можливо, саме ці норми між читаннями будуть піддаватися змінам у контексті конкретизації призначень, бо ж нині цей порядок сформований більш загальними нормами, які потребують певної деталізації.

Якщо ідея створення ВККС такою конкурсною комісію на паритетних засадах не буде підтримана парламентом, то виникає запитання, як розраховувати на позицію ради щодо участі міжнародних експертів у процесі формування ВРП. Тобто якщо ВР підтримає ідею, то це свідчитиме, що ми відкриті перед міжнародними партнерами та суспільством.

Якщо чесно, то доволі експериментальна модель формування ВККС із точки зору стандартів РЄ. Все ж таки стандарти РЄ говорять про формування такого органу за квотним принципом. Це їхня модель. Ми відходимо від стандарту, вони про це знають і не заперечують.

«Судді ВСУ мають бути переведені до ВС без конкурсу, просто за фактом того, що вони залишилися суддями»

— На цю мить в Україні фактично працює два суди: Верховний Суд та Верховний Суд України. Коли вже буде вирішена ця правова колізія? На вашу думку, який суд сьогодні «верховніший»?

— Я вважаю, що ВС повинен виконувати чітко й послідовно свою функцію та забезпечувати сталу судову практику. Створення позитивних умов, щоб ВС виконував таку функцію, є пріоритетним.

Це важливо для судової системи в цілому, бо інколи відносно однієї категорії справ є 3 й більше рішень ВС. Виникає ситуація правової невизначеності. Сторони починають такі ситуації використовувати на власний розсуд, обираючи одне із запропонованих ВС рішень. У результаті це збільшує кількість справ і призводить до правового хаосу. Це може спричиняти недовіру до правосуддя. Питання довіри та недовіри доволі маніпулятивне та потребує ретельного дослідження.

КС своїм рішенням від 18.02.2020 №2-р/2020 розв’язав кілька питань щодо ВС. Водночас залишив багато інших, зокрема про те, як реалізовувати це рішення. У проекті №3711 передбачена одна модель реалізації, а в №3711-2 — зовсім інша. Важливо, що у своєму рішенні конституціоналісти не поставили під сумнів питання створення нового ВС. Отже, цей Суд законно провадить свою діяльність, тобто є конституційним. У рішенні КС визнано, що не могла відбутися ліквідація вищого судового органу без правонаступництва.

Утім, залишилися судді ВСУ, які вже багато років не мають повноважень, і це величезна помилка судової реформи попередніх років. Модель, запропонована в проекті №3711, вирішує відразу 2 питання.

Перше — відновлення справедливості стосовно суддів ВСУ, тобто вони мають просто бути переведеними до ВС без жодного конкурсу, просто за фактом того, що залишаються суддями. Друге — реорганізація ВСУ шляхом його приєднання до нового суду. Таким чином буде вирішена проблема існування двох верховних судів. Після широкого обговорення рішення КС ми зрозуміли, що модель, запропонована в президентському проекті, є найбільш компромісною.

Говорити про те, який із судів «верховніший», немає сенсу. Хоча в нас і існують дві юридичні особи, але функція здійснення правосуддя зосереджена у ВС.

Повернемося до рішення КС. У тексті з одного боку зазначено, що фактично відбулося перейменування. Юристи відразу зрозуміють, що перейменування — це не реорганізація, бо ж юридична особа залишилася. Інша позиція, що судді ВСУ мають бути переведені до ВС. А переведення, як відомо, відбувається з одної юридичної особи до іншої. Тобто є внутрішні протиріччя в позиціях. Вирішити це питання під силу ВРУ, безумовно, з урахуванням позицій КС.

«Нашим правоохоронним антикорупційним органам не вистачає доказової чистоти»

— Нині предметом конституційного контролю в КС стала законність створення Вищого антикорупційного суду, бо ж Основний Закон забороняє створення особливих судів, а антикорупційний суд, на перший погляд, таким і є. Яка ваша позиція стосовно доцільності такого суду та що будете робити, якщо КС усе ж визнає утворення установи неконституційним: спробуєте відновити її діяльність знову чи відмовитеся від цієї нав’язаної ззовні рекомендації?

— По-перше, я не вважаю, що факт створення ВАКС є таким, що порушує норми Основного Закону, бо це якийсь особливий суд. Не хочу робити жодних прогнозів щодо того, яке рішення ухвалить КС. У нас є й Вищий суд з питань інтелектуальної власності, обговорюються створення й інших спеціалізованих судів. Адже це дасть можливість деякі категорії спорів передавати до нового спеціалізованого органу та прибрати деякі проблемні питання нашої судової системи. Критикувати суд у цілому як юридичну особу, а не діяльність конкретного судді як мінімум непрофесійно.

Час від часу виникає ідея передати певну категорію справ на розгляд ВС, щоб він розглядав їх як суд першої інстанції. Я цього не підтримую, адже саме такі пропозиції будуть ламати нам модель правосуддя.

— Як ви вважаєте, чи виправдали антикорупційні органи в цілому головну мету, заради якої їх створили?

— Розпочну з ВАКС як найбільш «свіжого» органу. Не можу сказати, що в мене є принципові зауваження або розчарування. Натомість стосовно інших судів ми маємо нарікання на недотримання процесуальних норм, які виливаються в численні рішення Європейського суду з прав людини проти України. Виходячи з тієї інформації, якою я володію, судді ВАКС намагаються працювати швидко та в рамках процесу.

Питання справедливості — це питання рівного ставлення суду до кожної сторони. Що стосується Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, то є зауваження. Мені хотілося б, аби справи були підготовлені таким чином, щоб докази виявлялися беззаперечними. Особливо якщо мова йде про високопосадовців, котрі уособлюють владу.

Якщо якась особа отримала хабар, то це удар по всій державній владі в цілому. Не важливо, з якої політичної сили особа, яку посаду вона обіймає. Це удар по авторитету влади. Тому якщо НАБУ підозрює когось у вчиненні корупційного злочину, то докази повинні бути 100-процентними. А нашим правоохоронним і антикорупційним органам іноді не вистачає доказової чистоти.

Якщо суд справедливий та незалежний і він об’єктивно бачить, що доказової бази не вистачає, то винесе виправдувальний вирок, попри суспільний резонанс. Якщо докази зібрані в спосіб, що не відповідає процесуальному закону, якщо докази втрачені, то про яке покарання може йти мова?

Моя порада антикорупційним органам, утім, як і всім інших правоохоронцям: будьте дуже ретельними в зібранні доказів, щоб винна особа понесла покарання.

На запитання, чи задоволений я роботою цих органів, відповім так: хотів би, щоб ця робота була більш ефективною.

— Про судову реформу в Україні можна вже писати підручники з історії. За вашими прогнозами, коли вона закінчиться? Тобто коли можна буде сказати, що держава зробила все можливе для забезпечення незалежного та справедливого судочинства?

— Я не хотів би, щоб мова йшла про судову реформу, бо це словосполучення викликає в наших громадян недовіру. Нам не потрібна докорінна реформа, нам потрібна постійна робота над удосконаленням судової системи, процесуальних кодексів, упровадження системи врегулювання спорів за допомогою різних інструментів.

Пріоритетними для нашого комітету є напрями, пов’язані з альтернативними способами врегулювання спорів. Ми активно працюємо в напрямку розвитку та впровадження інституту мирових суддів, медіаторів і третейських суддів. «Медіабельні» справи існують там, де є намагання врегулювати конфлікт.

Інститут мирових суддів зосереджений навколо ідеї того, що вони не будуть частиною судової системи. Таких суддів обиратиме громада, можливо, вони працюватимуть за підтримки професійних юристів. Головна ідея полягає в тому, що мирові судді будуть розв’язувати дрібні побутові конфлікти, якими завалені суди. Таким чином, ми хочемо, щоб люди почали відчувати відповідальність за вирішення власних конфліктних ситуацій.

Надавши громадянам додаткові інструменти, ми розвантажимо суди, які будуть розглядати по-справжньому складні справи. Комітет активно працює над ідеєю впровадження інституту присяжних, бо це знову про відповідальність громадян і безпосередню участь суспільства в здійсненні правосуддя. Це лише деякі напрями, які ми будемо активно обговорювати та впроваджувати разом із головними та дотичними «стейкхолдерами» правосуддя.