В очереди за счастьем

Какую роль играет феномен «права ожидания» в сфере имущественных прав?

Сколько времени мы проводим в ожиданиях? Ждем, пока освободится кассир, пока закончится срок кредита, ждем решения суда ... А как насчет законных ожиданий и ожидания как зародыша права, его легитимности и применимости в юридической практике?

«Недозріле» право

Громадська організація «Цивілістична платформа», кафедра цивільного права Київського національного університету ім. Т.Шевченка та Верховний Суд провели спільні науково-практичні диспути у формі онлайн. Поштовхом до для тематичної дискусії слугував допис у «Фейсбуку» судді Михайла Слободіна з посиланням на судову справу №922/1319/18.

Професор Інна Спасибо-Фатєєва дала загальний огляд розуміння поняття «право очікування» та його значення для захисту майнових прав осіб. Воно з’явилось у лексиконі юристів-теоретиків та практиків ще минулого десятиріччя. Хоча «право очікування» — явище доволі нове та незвичне для нашої свідомості, над ним стали розмірковувати українські дослідники та судді, розуміючи, що ми все більше й більше стикаємось із цим феноменом.

Рухаючись від безспірного до спірного, І.Спасибо-Фатєєва зазначила: абсолютно безспірним є те, що право очікування «родом» із практики Європейського суду з прав людини. Також беззаперечним професор уважає той факт, що право очікування розуміють як «недозріле» майнове право або як законний інтерес. Це явище помітне лише на етапі захисту майнових прав, адже саме по собі як звичайне суб’єктивне право воно не існує.

Цікаво, що Суд Європейського Союзу вжив поняття «право очікування» у «справі Salumi» ще в 1981 р., але тоді воно взагалі не мало такого значення, яким його стали наділяти в подальшому. Так, указуючи на принцип правової визначеності, Суд наголошував на проблемі прав у контексті набрання чинності законодавством ЄС до моменту його публікації.

Переважно в такому ж контексті ЄСПЛ уживав термін «право очікування» до 1991 року. А потім розширив його зміст. До прикладу, у поняття «майно» стало включати не лише «наявне майно», а й активи (фонди), одним з яких є право вимоги, а відтак — законні очікування ефективного здійснення права власності (справа «Maltxan and others v. Germany», 2005 р.).

Отже, від «законних очікувань» практично перейшли до «права очікування». На думку доповідача, законні очікування можна проілюструвати дуже болісним для багатьох наших співвітчизників питанням про отримання пенсії. Адже громадяни живуть і працюють у певних очікуваннях при одному законодавстві, а потім держава змінює правила гри й у результаті всі, хто на щось розраховував, залишаються біля розбитих ночов.

Жінка також спробувала синтезувати такі поняття, як «інтерес» і «право очікування» та дати їм залежну одне від одного характеристику. Так, інтерес є формою ненабутого права й поштовхом до набуття суб’єктивного цивільного права, точкою, з якої розпочинається процедура його набуття. А право очікування практично є «зародковим» правом.

До форм законного інтересу І.Спасибо-Фатєєва відносить також інтерес спадкоємця, який полягає в очікуванні набуття майна у власність після смерті спадкодавця. На думку науковця, про право очікування можна говорити в контексті захисту, якщо це зумовлено тим, що захист інтересу стає неефективним і не дає можливостей досягнення особою правового результату, які дає захист права очікування.

Юридичний оксюморон

Суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат назвав свою доповідь «Право очікування: pro et contra» й зауважив, що тематика дискусії є щонайменше провокативною. «Для себе я називаю право очікування юридичним оксюмороном», — додав законник.

Доповідач умовно ділить даний феномен на дві сфери. Законні очікування та право очікування чи очікування узагалі в загальній сфері, зокрема передбачуваність тих чи інших норм, як матеріальних так і процесуальних. Це, по суті, те, про що пише ЄСПЛ у контексті принципу правової визначеності, коли говорить про передбачуваність. У цій сфері можна говорити про прогнозованість у застосуванні, прогнозованість щодо вирішення тієї чи іншої справи. То така собі складова правового порядку.

Наприклад, якщо на користь особи є судове рішення, а держава його не виконала, то чи є тут право очікувати? На думку судді КЦС, вочевидь, тут немає ні самого права, ні очікування, оскільки особа дістала захист свого права шляхом судового рішення. Тому говорити, що є ще щось, яке дозволяє це рішення виконати, хоч держава його не виконує, не доводиться.

Друга сфера — це сфера цивілістики, яка допускає або, навпаки, не допускає цієї конструкції — «права очікування». Звісно, тільки-но ми вникаємо в цю матерію, починаємо розуміти, що це дуже глобальна тематика, яка охоплює величезну кількість питань, у тому числі як захищати, яка сфера застосування цього поняття, які політико-правові мотиви є саме для застосування такої конструкції.

В.Крат вирішив проаналізувати, яким чином цей концепт розвивався в німецькій цивілістиці. Під час реформування конструкцій речового та зобов’язального договору німці визначили, яким чином буде захищатися володіння, та перевернули конструкцію, що існувала в римському приватному праві. Далі почали говорити про наявність такого собі стану очікування й обговорювати засади для його існування і про те, чому право очікування потрібно застосовувати в цивільному обороті та яким чином це слід робити. У практиці німецьких судів почав формуватися такий принцип.

В українських реаліях навіть при поверховому аналізі даного феномену в доктрині й судовій практиці можна виокремити 3 сфери. Перша, зазначив промовець, — сфера недійсності договору іпотеки, типова ситуація, коли забудовник передає в іпотеку майнові права, а після цього особа, яка частину цих прав придбала, каже: «Ви без мене вирішили передати майно в іпотеку, і тому давайте визнавати цей договір іпотеки в частині моїх майнових прав недійсним».

Друга конструкція — визнання майнових прав на незавершене будівництво. І третя — подвійний продаж немайнових прав. По суті, право очікування виступає як вид обмеженого речового права.

Легітимність інтересів

М.Слободін зі Східного апеляційного господарського суду зазначив, що безумовно наявним у правовому полі є феномен законних очікувань. За концепцією Рудольфа фон Єринга, цей феномен виступає як законний інтерес, який отримує законний захист у судах, і його навіть можна називати правом.

На думку судді, феномен отримує юридичний переклад без констатації того, є він «автохтонним» чи має генезис із інших правових систем або практики ЄСПЛ. Саме в цьому М.Слободін убачає проблеми щодо класифікації права, визначення його обсягу й характеристик.

Законні очікування, уважає спікер, є українським винаходом — явищем «автохтонним». Тому що законні очікування, на його думку, існували ще до ЄСПЛ — в англосаксонській системі права. Наприклад, була така справа щодо японця, який після Другої світової війни придбав землю на Філіппінах. Але йому відмовили в реєстрації права власності в США, тому що він був японець. Відбулася дискримінація, за ним не визнали права власності на землю. Проте, спираючись на те, що його очікування були законними, а дії — спрямовані на легітимну мету, був застосований цей інститут і право власності на землю все ж визнали.

Інститут законних очікувань, звісно, має величезне значення для практики ЄСПЛ. Але кожного разу, запевняє володар мантії, коли говоримо про те, що український суд застосував ту практику в приватних спорах, ми повинні розуміти, що відбулося втручання іншої правової системи, де немає визначення самого поняття «майно».

Очевидно, тут практика української Феміди та страсбурзької не збігається. І виникає запитання: яким чином нашій суди взагалі можуть застосовувати у вітчизняній правовій системі практику ЄСПЛ і законних очікувань? Виключно субсидіарно, переконаний М.Слободін. Конвенція гарантує базові права, і коли держава не може їх забезпечити в приватно-правових спорах, тоді ми можемо звернутися до практики Євросуду.

Очікування інколи справджуються, але все ж часто залишаються примарними. Інакше як пояснити те, що відсоток виконаних судових рішень в Україні традиційно малий? І хіба очікування кожного громадянина, покладені на судову владу та державу, полягають не в тому, щоб рішення було не просто винесене, а й виконане? Уявними є й відшкодування або аліменти, які призначені, але не сплачені.

Вочевидь, поки більшість очікує та покладає сподівання на чергову владу, чергове рішення, чергову пенсію, ця черга за щастям не просувається вперед і без феномену, а не фантому «очікувань» нам не впоратись.