Контролируй меня полностью
Генпрокуратура стремится надзирать за судебным процессом вопреки гарантиям независимости Фемиды
Приказ об организации деятельности прокуроров наделал шума в юридических кругах. Документ фактически обязывает государственных обвинителей надзирать за судьями. И это несмотря на то, что прокуратура больше 4 лет назад утратила подобную функцию.
Амбітний наказ
Банальна недбалість чи спроба нового тиску на суддів через інститут прокуратури? Таку неоднозначну оцінку отримав наказ Генерального прокурора Ірини Венедіктової, який вона недавно підписала.
На перший погляд, це суто технічний документ, який нагадує про основні принципи взаємодії прокурорів різних рівнів. Та й назва в наказу від 27.08.2020 №389 досить обтічна: «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді».
Подібні накази підписують з року в рік, і жодної сенсації не виникає. Бо це така собі внутрішня інструкція, якою столиця нібито контролює регіональні структури, а останні її нібито виконують.
Утім, українське законодавство постійно змінюється. Так, після внесенням змін до ст.1311 Конституції прокуратура втратила функцію загального нагляду. Проте підписаний І.Венедіктовою наказ фактично зобов’язує прокурорів усіх рівнів повернутися до нечинної норми про загальний нагляд та змішує дві функції: обвинувачення та нагляду за судовим процесом. Та ще й робить це під виглядом «представництва в суді».
У документі йдеться про своєчасне та принципове реагування на виявлені під час реалізації представницьких повноважень факти незаконних дій (бездіяльності) суддів, постановлення ними неправосудних рішень, безпідставного затягування розгляду справ, істотного порушення норм процесуального права, зволікання з виготовленням умотивованого рішення. На це необхідно реагувати одним способом — скаржитися до Вищої ради правосуддя.
Як зазначив юрист Андрій Портнов, «в Офісі Генерального прокурора затвердили наказ по нагляду і контролю за суддями. Востаннє така практика використовувалася ще в радянські часи. Такі дії є непрофесійними та недалекоглядними».
Недоречний нагляд
І тут судді мають ще раз «незлим тихим словом» згадати Конституційний Суд, який хоч і визнав одіозну ст.375 Кримінального кодексу такою, що не відповідає Основному Закону, але залишив її в силі до січня наступного року.
Особливо цинічним з огляду на реалії судових процесів за участю прокурорів є пункт про «безпідставне затягування розгляду справ» та «зволікання з виготовленням умотивованого рішення». З одного боку, за умов шаленого браку кадрів у судах подібне — не дивина. А з другого — хто, як не самі прокурори, не з’являються на судові засідання, особливо коли йдеться про резонансні справи? То чи будуть прокурори скаржитися до ВРП на суддівську тяганину, якщо самі цьому сприятимуть?
Голова Ради суддів, суддя Сьомого апеляційного адміністративного суду Богдан Моніч у коментарі для «ЗіБ» зауважив, що аналогічні накази видавали й попередні генпрокурори. «Зокрема, я переглянув ті, що видавалися ще Олександром Медведьком та його наступниками. Аналогічні фрази в них присутні. Проте змінилося конституційне регулювання функцій прокуратури, і наразі в неї відсутні повноваження щодо нагляду за законністю. Натомість у згаданому наказі фактично доручається підлеглим здійснення такого нагляду за суддями та їхніми рішеннями», — зауважив він.
Також Б.Моніч повідомив, що на черговому засіданні РСУ, що призначене на 24 вересня, планується обговорити цей наказ. Зокрема, і тому, що в ньому «немає згадки про необхідність жорсткого реагування на неявку в суд самих прокурорів та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності».
«Тобто маємо такий собі односторонній нагляд за судовим процесом, усупереч гарантіям незалежності суддів», — зауважив Б.Моніч.
До речі, як зазначають експерти, цей наказ деякі працівники прокуратури можуть сприйняти як керівництво до дій, а його виконання — як показник ефективності своєї роботи. Тим більше що, за наявною інформацією, у статистичній звітності окремим рядком обліковується кількість поданих скарг на суддів. Тобто що більше скарг подаєш, то краще працюєш.
Та й за відсутності такого улюбленого важеля тиску, як ст.375 КК, скарги до ВРП можуть стати новим інструментом впливу на законників. Урешті-решт у Раді теж працюють люди, які можуть сприйняти кількість за якість, точніше неякість, суддівської роботи.
Тож зачекаємо реакції суддівської спільноти. Може, РСУ ухвалить контррішення й зобов’яже суддів звітувати про кожен випадок неявки прокурорів та адвокатів, подання безпідставних клопотань тощо. Щоправда, у цій війні скарг точно буде один переможений — правосуддя.
Коментар для «ЗіБ»
Член ВРП Павло Гречківський:
- Питання дисциплінарної відповідальності суддів врегульоване у профільних законах «Про Вищу раду правосуддя», «Про судоустрій і статус суддів», в регламенті ВРП.
Право на подання скарги на судді має кожен – громадяни, юридичні особи, органи влади через своїх представників. Очевидно, що таке право є і у прокурорів, і воно обмежене лише положенням закону, яке забороняє зловживання, у тому числі ініціювання питання відповідальності судді без достатніх підстав, використання такого права, як засобу тиску на суддю у зв’язку зі здійсненням ним правосуддя.
Наказом Офісу Генерального прокурора вибудовується система, яка не просто відновлює прокурорський нагляд за додержанням законів (скасований змінами до Конституції та змінами до закону про прокуратуру), але розширює цей нагляд на судову владу.
З одного боку, передбачається, що прокурор може вступити у будь-яку справу в будь-якій юрисдикції, навіть якщо провадження відкрито за позовами інших осіб; може ініціювати перегляд судових рішень, при цьому він самостійно, без жодних критеріїв та навіть законних підстав визначає, які рішення судів підлягають перегляду.
З іншого боку, прокурор отримує додаткові важелі тиску на суддю - дисциплінарні скарги. І підстави для звернення з такими скаргами не відповідають чинному закону, насамперед, я маю на увазі постановлення неправосудного рішення. Ця стаття Кримінального кодексу визнана неконституційною, і в рішенні КСУ прямо сказано, що вона була запозичена радянського кодексу і не відповідає Конституції України як демократичної держави. По духу наказ відновлює ті самі радянські практики, які послідовно виключаються з українського законодавства, і робиться це з подачі людей, які пам’ятають добрі старі часи і діють за гаслом «Зробимо прокуратуру величною знову»