Обоснована противоправность ограничения зарплаты из-за карантина

Шаблон иска подготовили судьи

26.08.2020 10:45

26851

Похоже, что даже судьи разуверились в справедливости и целесообразности ограничительных мер, введенных из-за карантина по поводу COVID-19, и стали активно судиться с неполным начислением судейского вознаграждения.

Шаблон иска, который распространяется в закрытых судейских группах мессенджеров и соцсетей, есть в распоряжении издания «Закон и Бизнес».

Известно, что по подобным искам сегодня уже есть несколько положительных решений окружных административных судов. Но в некоторых случаях производства останавливаются до решения соответствующего дела в Конституционном Суде Украины, очередное заседание которого запланировано на 27 августа.

Напомним, 13 апреля 2020 года Верховная Рада приняла закон № 553-IX, которым дополнила Закон «О Государственном бюджете Украины на 2020 год» статьей 29, а именно: «Установить, что в апреле 2020 года и на период до завершения месяца, в котором отменяется карантин, установленный Кабинетом Министров Украины с целью предотвращения распространения на территории Украины острой респираторной болезни COVID-19, вызванной коронавирусом SARS-CoV-2, заработная плата, денежное обеспечение работников, служебных и должностных лиц бюджетных учреждений (включая органы государственной власти и другие государственные органы, органы местного самоуправления) начисляются в размере, не превышающем 10 размеров минимальной заработной платы, установленной на 1 января 2020 года.

В шаблоне иска последовательно, со ссылкой на соответствующие решения Конституционного Суда и Европейского суда по правам человека доказывается, что Закон № 553-IX в части уменьшения размера выплаты судейского вознаграждения не соответствует нормам Конституции Украины, а потому не может быть применен к определению размера выплаты судейской вознаграждения.

Изложенная в документе аргументация может быть применена и для обжалования ограничений всеми другими государственными служащими.

***

________ окружний

адміністративний суд

_____________

Позивач: ПІБ,

суддя ____ суду ____

РНОКПП _________

зареєстроване місце проживання:

_________

адреса для листування

(є адресою місця роботи):

_________

моб.тел. ______

адреса електронної пошти відсутня

Відповідач:

Теруправління ДСАУ

в _____ області

код ЄДРПОУ __________

місцезнаходження:

___________

тел. __________

E-mail: ___________

Третя особа:

Головне управління

Державної казначейської

служби України

в ____ області

код ЄДРПОУ ______

місцезнаходження:

_____________

тел./факс ________

E-mail: ____________

Позивач звільнений

від сплати судового збору

відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5

Закону «Про судовий збір»

Ціна позову ________ грн

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ

про визнання дій протиправними
та зобов’язання вчинити певні дії

1. Обставини, за яких було порушено право позивача та розрахунок стягуваної суми

1.1. Указом Президента України «Про призначення суддів» позивача призначено на посаду судді ____ суду строком на 5 років.

Наказом голови ____ суду ___ № ___ від ___ позивача зараховано на посаду судді вказаного суду.

Указом Президента України «Про призначення суддів» № __ від __ позивача призначено на посаду судді __ суду ___ (безстроково).

1.2. У __ 2020 року відповідач нараховував і сплачував щомісяця позивачеві суддівську винагороду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

1.2.1. При цьому відповідачем безпідставно і протиправно не застосовано і не сплачено суддівську винагороду позивачеві щомісяця:

- у розмірі посадового окладу 30 прожиткових мінімумів доходів громадян (63060,00 грн);

- доплати за вислугу років за наявності стажу більше ___ років – ___ відсотків посадового окладу;

- доплати за обіймання посади ___ – ____ відсотків посадового окладу.

1.3. Недоплачені позивачеві суми складових суддівської винагороди та їх види відображено у відповідних розрахункових листах, що складені відповідачем:

- у квітні 2020 року: ___ грн окладу, ___ грн вислуги судді, __ грн доплати за обіймання адміністративної посади;

- у травні 2020 року: __ грн окладу, __ грн вислуги судді, __ грн доплати за обіймання адміністративної посади;

___

1.3.1. Разом за ___ 2020 року відповідач протиправно не нарахував і не сплатив позивачеві суддівську винагороду у розмірі ___ грн, що є арифметичною сумою вказаних у п. 1.3 сум.

Неповне нарахування і виплата відповідачем позивачеві суддівської винагороди порушує право позивача на належне матеріальне забезпечення щодо отримання належної суддівської винагороди з огляду на таке.

2. Обґрунтування факту порушеного права та позовних вимог

2.1. Правовідносини, які виникли між сторонами щодо суддівської винагороди врегульовано нормами Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно із статтею130 Конституції України та частиною 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі – Закон № 1402), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

2.2. Водночас 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято закон № 553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, а саме: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об’єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».

Зазначений Закон набрав чинності 18 квітня 2020 року, після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 — № 68, тобто саме з цього часу відбувається порушення відповідачем мого права на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

2.3. Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8 та 55 Конституції України.

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. (ст.126)

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

2.4. 11 березня 2020 року Конституційним Судом України було розглянуто конституційне поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402–VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193–IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798–VIII у п. 4.1. рішення вчергове зазначив, що:

«Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України

від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002,

від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005,

від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008,

від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018,

від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв’язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід’ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 рок у№ 969/2019 (далі – Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу».

2.4.1. Крім того Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України:

«Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.»(абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007);

«Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.»(абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007);

«Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.» (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007);

«законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.» (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008);

«словосполучення „держава прагне“, на думку Конституційного Суду України, означає намагання i обов’язок держави спрямовувати свою дiяльнiсть на виконання певного, визначеного Конституцiєю України завдання.

Аналіз термінів „баланс“, „збалансувати“, „бюджет збалансований“ свiдчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливостi прийняття бюджету з перевищенням видаткiв над доходами i навпаки (з дефiцитом або профiцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фiнансово-економiчною складовою. Бюджет – це план формування та використання фінансових ресурсiв для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходiв та видаткiв на загальносуспiльнi потреби), створює належнi умови для реалізації законiв України, iнших нормативно-правових актiв, ухвалених до його прийняття, якi передбачають фінансові зобов’язання держави перед громадянами i територіальними громадами. Саме у виконаннi цих зобов’язань утверджується сутнiсть держави як соціальної i правової.» (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008).

2.5. Отже, зазначений Закон України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто будь-яке порушення процедури, незалежно від того чи нанесло воно прямі збитки особи, є порушенням права особи на встановлений процес та забезпечення принципу визначеності права, який дозволяє особі передбачити наслідки існування та застосування певної норми.

Однак відповідач діючи всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України порушив приписи діючого законодавства України та виплатив суддівську винагороду у розмірі, значно меншому аніж це визначено спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а саме у сумі 47230 грн з урахуванням утримання з цих сум передбачених законом податків та обов’язкових платежів при їх виплаті.

2.5.1. Вважаю вказані дії відповідача протиправними та такими, що порушують моє право, як працюючого професійного судді, на отримання суддівської винагороди у розмірі визначеному спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів», який незважаючи на неодноразові за останні роки внесення до нього змін, однак у будь-який редакції містив та містить таку норму, згідно приписів якої чітко визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Аналогічну за змістом норму містить стаття 130 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу та якій повинні відповідати всі без винятку Закони України.

З наведеного очевидним є висновок для будь-якого пересічного громадянина, що і Конституція України і профільний Закон про судоустрій містять заборону щодо можливості визначення розміру суддівської винагороди будь-якими іншими нормативно правовими актами, аніж спеціальним Законом, яким в даному випадку є Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

В свою чергу відповідач тлумачить норми діючого законодавства на власний розсуд, тим самим порушує мої законні права.

2.6. Згідно із частинами 3, 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Отже, в адміністративному судочинстві на суд покладено обов’язок застосувати норми Конституції України, якщо закон чи інший правовий акт їй суперечить. В даному випадку, частина 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року, прямо суперечить не тільки нормам Конституції України, а і нормам спеціального Закону «Про судоустрій і статус суддів».

2.6.1. Вказаний висновок відповідає правовий позиції Верховного Суду, зазначеної у конституційному поданні Верховного Суду до Конституційного Суду України, поданого на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду № 7 від 29.05.2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів“, положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу 11 „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“ .

2.7. З урахуванням наведеного вважаю, що наявні всі підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати мені за період з 18 квітня по 31 липня 2020 року суддівської винагороди із застосуванням обмеження 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

2.8. Крім того, норми Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в аспекті з’ясування можливості їх застосування до спірних відносин, що розглядаються судом, не відповідають неодноразово описаному ЄСПЛ принципу якості закону.

Так відповідно до п.51 рішення ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та №37943/06) суд висловився – говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачекs.r.о.» проти Чеської Республіки» (<…>), № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], №33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).

Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами, не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені:

- ч. 2 ст.135 Закону №1402 (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами);

- ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій).

Норми права, які містяться в перелічених статтях законів є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.

Відтак неможливо розглядати положення Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік, як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.

Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов’язком Відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом та Конституцією порядку, оскільки є невід’ємним елементом гарантій незалежності суддів.

Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов’язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.

3. Щодо способу захисту порушеного права

3.1. Відповідно до ч. 1 ст. 148 Закону № 1402 фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Абзацом 2 пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі – Порядок № 845) передбачено, що у разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду, безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Згідно з додатком №3 «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2018 рік» до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», Державній судовій адміністрації України за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» передбачені кошти для виконання рішень судів ухвалених на користь суддів.

За таких обставин, вважаю за необхідне визначити третьою особою Державу Україну в особі Головного управління Державної казначейської служби України в ___ області.

Виходячи зі змісту вимог ст.9 КАС України, вважаю належними та дієвими способами захисту мого порушеного права – визнання протиправними дій відповідача та зобов’язання його виплатити мені суддівську винагороду у розмірі передбаченому спеціальним Законом.

3.2. Відповідно до п.2 ч.1 ст.371 КАС негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби – у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи наведені приписи, у випадку задоволення цього позову, прошу звернути його до негайного виконання в межах суми стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Зважаючи на те, що у позові ставиться вимога про негайне виконання рішення, з метою захисту прав позивача, прошу встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в порядку ст. 382 КАС України.

Повідомляю, що позивачем не вживалися заходи досудового врегулювання спору.

Позивачем не вживалися заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви.

Позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору позивач звільнений.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст.4, 6, 8, 9, 122, 160, 245, 371, 382 КАС України,

П Р О Ш У :

1. Визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в __ області щодо нарахування та виплати судді ___ суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по __ 2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 47320 грн.

2. Зобов’язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в _____ області провести нарахування та виплату судді _____ суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по ___ 2020 року на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов’язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по ___ 2020 року у загальній сумі ___ грн.

3. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

4. Зобов’язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в ____ області як суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

Додаток у копіях:

___