Карантин — причина уважительная
Изменения в правилах течения процессуальных сроков: ляп или сознательный обман?
СЕРГЕЙ КОВАЛЕВ, старший партнер АО «Могильницкий и партнеры»Законом от 30.03.2020 №540-IX заключительные положения процессуальных кодексов дополнено похожими положениями о том, что практически все определенные ими процессуальные сроки продлеваются на срок действия карантина. На первый взгляд, все понятно. Однако при более внимательном изучении видна правовая неопределенность и несогласованность с базовыми положениями процессуальных кодексов о правилах течения процессуальных сроков.
Закон №540-IX набув чинності 2.04.2020, тоді як карантин запроваджено з 12.03.2020. Як наслідок, незрозуміло, з якої дати зупинявся перебіг строку позовної давності (на апеляційне оскарження тощо): з 12.03.2020 чи 2.04.2020. У випадках, коли цей строк на межі спливу, різниця у кількох тижнях може стати вирішальною. Через відсутність прямої відповіді краще брати за основу 2.04.2020.
У процесуальних кодексах термін «продовжуватися» використовується у двох випадках:
процесуальні строки продовжуються після відновлення провадження у справі, яке зупинялося;
судом продовжується процесуальний строк, якщо особа просить про це до його закінчення.
Однак процесуальними кодексами не передбачено можливості продовження процесуальних строків у силу закону. Тому, вбачається, є обґрунтованими заяви про продовження процесуальних строків з посиланням на закон №540-IX під час карантину, незважаючи на те, що суди відмовляли у задоволенні відповідних заяв з посиланням на те, що певний процесуальний строк є продовженим в силу прямої вказівки закону (наприклад, №90694940 в ЄДРСР).
Продовження процесуальних строків у силу закону в чистому вигляді не підходило під жоден з двох визначених випадків. Але за духом закону й з огляду на вимоги розумності та справедливості «продовження процесуальних строків у силу закону» мало б означати зупинення їх перебігу «на строк дії такого карантину» з продовження перебігу після завершення карантину.
На такі думки наводить і продовження строку позовної давності після його зупинення в силу ст.263 Цивільного кодексу. Строки звернення до суду продовжувалися законом №540-IX поряд з іншими строками, визначеними процесуальними кодексами. Згідно з п.1 ч.1 ст.263 ЦК перебіг позовної давності зупиняється, якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила). По суті законом №540-IX констатовано надзвичайну подію, яка є підставою для зупинення перебігу як строку позовної давності, так і за аналогією— інших процесуальних строків.
У той же час законом №540-IX відносно строків розгляду контролюючими органами скарг платників податків у порядку ст.56 Податкового кодексу чітко вказано, що вони зупиняються до конкретної дати (31.05.2020). І на всяк випадок зазначено, що таке зупинення не породжує будь-яких наслідків, передбачених ст.56 ПК. Тобто за спливом базових строків розгляду при відсутності рішення контролюючого органу скарги не будуть вважатися задоволеними.
Як бачимо в цьому випадку законодавець максимально уникнув правової невизначеності. З іншого боку формулювання про зупинення строків у контексті розгляду скарг у порядку ст.56 ПК давало можливість для системного розуміння загальної мети закону №540-IX – зупинити перебіг строків на період карантину.
Втім, у законі №540-IX виявилася прогалина, через яку строки звернення до господарського суду зупинено/продовжено не було. Адже у п.4 «Прикінцевих положень» Господарського процесуального кодексу забули зазначити «а також строки звернення до суду», як вказано у двох інших процесуальних кодексах. Утім саме в цій частині вбачається виключно грубий законодавчий ляп.
18 червня 2020 року було прийнято закон № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)». Він набув чинності 17.07.2020.
Попре очікуване еволюційне доповнення попереднього акту в частині перебігу процесуальних строків, новий закон повністю нівелював головну ідею закону №540-IX. Він замінив запроваджені законом №540-IX доповнення до прикінцевих положень процесуальних кодексів концептуально новою правовою конструкцією. Тим самим народні обранці нівелювали існуючий механізм продовження строків у силу закону, замінивши його на зовсім інший: лише за умови, якщо суд визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв’язку з карантином.
Це — шах і мат сумлінному учаснику справи та особі, яка збиралася ним стати, але добросовісно відтермінувала звернення до суду, уникаючи завантаження судів новими позовами у важкий для їх роботи період. І якщо донедавна така добросовісна особа могла розраховувати на автоматичне в силу закону віднімання від строку звернення до суду чи з апеляційною скаргою періоду часу щонайменше з 2.04.2020 до закінчення карантину (причому незалежно від того, чи пов’язано це із карантинними обмеженнями, як то ізоляція, зміна режиму роботи підприємства через карантин тощо), то з 17.07.2020 усіх поставили перед неприємним фатом. І байдуже, що тепер сотням українців і українським суб’єктам господарювання можуть не поновити строки звернення до суду чи з апеляційними скаргами.
Що це як не груба підніжка від Верховної Ради українському народові? Що тепер робити тим, хто постраждав від несподіваної зміни правил гри?
Перше питання риторичне. У відповідь на друге можна рекомендувати за відсутності реального впливу карантинних заходів на пропущення строків звернення до суду чи з апеляційною скаргою обґрунтовувати поважність пропуску створеною Верховною Радою правовою невизначеністю, яка перешкоджає доступу до правосуддя.