Гиппократ сомневается

Судебная экспертиза: когда врач оказывается на скамье подсудимых?

Лечение не всегда завершается долгожданным выздоровлением. Презумпция недоверия к врачам или заоблачные надежды, возложенные на медицинских работников, приводят к тому, что врач первым оказывается в списке виновных. Как отличить явную халатность от строгой статистики?

Допомога після допомоги

У Вищій школі адвокатури темі судово-медичної експертизи у справах щодо надання медичної допомоги присвятили вебінар. Спікер заходу — адвокат, к.ю.н., медіатор та член комітету Національної асоціації адвокатів України з медичного, фармацевтичного права та біоетики Тетяна Водоп’ян поділилась практикою захисту у зазначеній сфері права.

Щодо відповідальності медичних працівників доказова база збирається не так легко, зазначила Т.Водоп’ян. Саме тому варто звернути особливу увагу на деталі судово-медичної експертизи. Згідно зі статистикою за 2017—2019 роки кількість вироків медичним працівникам значно зросла. За ст.320 Кримінального кодексу («Порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів») лідерство, щоправда, у 2017 році кількість таких вироків становила 15, а в 2019-му — вже 34. Менш «популярними» є вироки за ст.137 («Невиконання чи неналежне виконання професійних чи службових обов’язків щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило істотну шкоду потерпілому») та ст.140 («Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для неповнолітнього») КК.

А от якщо поглянути на міжнародну статистику за 2007—2016 роки із рубрикацією за спеціалізацією медичного працівника, то можна помітити, що найбільше притягують до відповідальності акушерів-гінекологів (їхня частка як обвинувачуваних — 29,6%) та хірургів (22,2%).

Експертизи бувають п’ятьох видів: первинні, додаткові, повторні, комісійні та комплексні. Але при цьому вони не є взаємовиключними, а тому для встановлення обставин справи може бути проведено кілька експертиз.

Відповідно до ч.2 ст.101 Кримінального процесуального кодексу кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях. При цьому згідно з ст.7¹ закону «Про судову експертизу» підставою для проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування або договір з експертом чи експертною установою, якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.

Відповідно до інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень керівник провідного підрозділу за погодженням з керівниками інших підрозділів має сформувати комісію експертів та призначити голову експертної комісії. До питань, що ставляться експерту під час проведення судово-медичної експертизи, належать питання про причину смерті чи несприятливого результату та про наявність чи відсутність недоліків у діяльності лікаря. Зокрема, з’ясовуються конкретні причини неправильних дій медичного працівника та наявність або відсутність можливості передбачити несприятливі наслідки своїх дій. Визначаються можливі причини несприятливого результату у разі правильного лікування, а також з’ясовується, чи є порушення в організації медичної допомоги в певній лікувальній установі.

Право на помилку

При цьому судово-експертна діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз, провадиться виключно державними спеціалізованими установами, що закріплено у ч.3 ст.7 закону «Про судову експертизу».

Атестовані відповідно до цього закону судові експерти включаються до Державного реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції.

Особа або орган, які призначили судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до згаданого реєстру, а у випадках, передбачених ч.4 ст.7 цього закону, іншим фахівцям з відповідних галузей знань.

Незалежно від виду судочинства судовий експерт має право подавати клопотання про надання додаткових матеріалів, якщо експертиза призначена судом або органом досудового розслідування, або ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової експертизи.

Результати судово-медичної експертизи оформлюються документом, який має назву «висновок експерта». Структура цього документа визначається правилами проведення окремих видів експертиз, що затверджені наказом МОЗ від 17.01.95 №6. Висновок експерта має свої обов’язкові логічні структурні частини, до яких входять вступна частина, обставини справи, дослідна частина та підсумки.

Наше суспільство нетерпиме до похибок у діяльності лікарів, яким відмовляють у праві на помилку. Але це просто фах, як політологія, юриспруденція чи економіка, із яких зазвичай «виростають» політичні діячі, народні депутати — куди більші вершителі людських доль, аніж ті, хто щодня одягає маски, рукавички, халати та бере до рук скальпель.

Це, звісно, страшно, коли у відповідальну професію лікаря приходить людина, якій не шкода пацієнтів. Але набагато страшніше, коли людина із такою свідомістю керує державою або приймає закони, бо щодо такого свавілля не проводять експертиз, хоча й каліками стають мільйони.

Пригадується, як Євген Лукашин з «Іронії долі», що теж давав клятву Гіппократа, сказав: «У нас мати власну думку особливо важко, а раптом вона помилкова? Помилки лікарів дорого обходяться». На що його співрозмовниця зауважила: «Помилки вчителів менш помітні, але в кінцевому підсумку обходяться не менш дорого».