Закон і Бізнес


Своевольные требования

Злоупотребление правом со стороны общественных организаций: проблема теоретическая или практическая?


№32 (1486) 08.08—14.08.2020
7022

К сожалению, практика показывает, что в деятельности отдельных общественных организаций наблюдаются систематические случаи злоупотребления правом, нарушает права и законные интересы не только членов (участников) таких организаций, но и третьих физических и юридических лиц.


Це проявляється у шантажуванні бізнесових структур, прикриваючись начебто захистом прав та інтересів членів (учасників) таких організацій та боротьбою з корупцією, у реалізації різних форм рейдерства, включенні до установчих документів громадських організацій положень, що протирічать вимогам законодавства, тощо. Зазначені факти достатньо висвітлюються у засобах масової інформації.

Водночас, відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Як відомо, здійснення фізичними та юридичними особами своїх прав має певні межі. Так, відповідно до статті 13 Цивільного кодексу цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вищезазначених вимог, суд може зобов’язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Згідно з визначенням, що міститься в Юридичній енциклопедії, виданій Інститутом держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, зловживання правом – це свавільне використання права фізичною чи юридичною особою.

До окремих проблемних питань юридичного характеру у цій сфері можна віднести наступні:

1. Згідно із ст.1 закону «Про громадські об’єднання» громадське об’єднання - це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

При цьому статутами окремих громадських об’єднань передбачається можливість переходу (передачі) права вимоги щодо стягнення майнової (матеріальної) та моральної шкоди, завданої члену (учаснику) громадської організації третіми особами, до цієї громадської організації, що протирічить чинному законодавству України.

Так, відповідно до ст.15 Цивільного кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст.20 ЦК). Згідно із ст.237 ЦК представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч. 3 ст. 237 ЦК). Таким чином, установчі документи юридичних осіб не входять до переліку документів, на підставі яких може виникати представництво.

Крім того, ст. 515 ЦК визначає зобов’язання, в яких заміна кредитора не допускається, до яких відносяться зобов’язання, нерозривно пов’язані з особою кредитора.

Таким чином, законодавством України взагалі не передбачена можливість переходу (передачі) права вимоги щодо стягнення майнової (матеріальної) та моральної шкоди, завданої члену (учаснику) громадської організації третіми особами, до цієї громадської організації на підставі установчих документів, стягнення на рахунок громадської організації грошових коштів та майна в якості відшкодування майнової (матеріальної) та моральної шкоди, завданої її членам (учасникам), з подальшим розподілом серед них стягнених сум (майна), а подібні положення статутів громадських організацій просто вводять в оману членів (учасників) таких громадських організацій щодо можливих законних способів захисту їх порушених прав та інтересів.      

2. У статутах окремих громадських організацій містяться положення про стягнення на рахунок громадської організації коштів та майна в якості відшкодування майнової (матеріальної) та моральної шкоди, завданої її членам (учасникам), з подальшим розподілом серед них стягнених сум (майна). Однак розподіл коштів, отриманих громадською організацією в якості відшкодування майнової (матеріальної) та моральної шкоди, нанесеної її членам (учасникам) третіми особами, між членами (учасниками) такої громадської організації, прямо протирічить вимогам закону «Про громадські об’єднання» та Податкового кодексу та вводить в оману членів (учасників) таких громадських організацій щодо можливих законних способів захисту їх порушених прав та інтересів. Громадська організація, установчі документи якої містять подібні положення, не може і не має права передавати членам (учасникам) громадської організації кошти, стягнуті за рішенням суду в рахунок відшкодування майнової (матеріальної) чи моральної шкоди, завданої члену (учаснику) громадської організації третіми особами.

Так, згідно із ст.3 закону «Про громадські об’єднання» одним із принципів утворення і діяльності громадських об’єднань є принцип відсутності майнового інтересу їх членів (учасників), який передбачає, що члени (учасники) громадського об’єднання не мають права на частку майна громадського об’єднання та не відповідають за його зобов’язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об’єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об’єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).

Відповідно до підпункту 133.4.1. пункту 133.4. статті 133 ПК неприбутковим підприємством, установою та організацією для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є підприємство, установа та організація (неприбуткова організація), установчі документи якої містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників у розумінні ЦК), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб. Згідно із підпунктом 133.4.2. пункту 133.4. статті 133 Податкового кодексу України доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами. Встановлення контролюючим органом відповідно до норм цього кодексу факту використання неприбутковою організацією доходів (прибутків) для цілей інших, ніж передбачені підпунктом 133.4.2 пункту 133.4 статті 133, є підставою для виключення такої організації з Реєстру неприбуткових установ та організацій і нарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств, штрафних санкцій і пені відповідно до норм ПК.

3. Слід підвищити відповідальність державних реєстраторів за реєстрацію установчих документів громадських об’єднань, зміст яких не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема щодо правового статусу громадських об'єднань як неприбуткових організацій, оскільки такі установчі документи фактично є установчими документами суб'єкта підприємницької діяльності, що не відповідає неприбутковому правовому статусу громадського об'єднання.

Виникає питання: чи є правомірним проведення державної реєстрації громадських організацій та їх включення до Реєстру неприбуткових установ та організацій на підставі статутів, що містять вищенаведені та інші положення, що протирічать вимогам законодавства? Відповідь є очевидною – державна реєстрація таких громадських організацій є неправомірною та підлягає скасуванню (визнання недійсною) у порядку, передбаченому законом, адже діяльність подібних громадських організацій порушує суспільний правопорядок – суспільний порядок, заснований на праві та законності.

Таким чином, реалізація подібними громадськими організаціями прав та повноважень, наданих на підставі незаконно зареєстрованих статутів (в тому числі ініціювання судових розглядів за позовами таких громадських організацій та кримінальних проваджень) у свою чергу також є незаконною.

Короткий опис алгоритму дій осіб, зацікавлених у створенні і використанні таких громадських організацій, як інструменту у власних інтересах, а також перелік можливих порушень/посягань на порушення закону, прав та інтересів інших осіб, як у процесі створення, реєстрації таких громадських організацій так і подальшої їх діяльності, полягає у наступному:

виникнення і реалізація умислу засновників щодо створення незаконно діючої громадської організації;

підготовка та надання державному реєстратору установчих документів, що не відповідають вимогам закону (введення в оману державних реєстраторів);

використання недбалого відношення та некваліфікованих дій державних реєстраторів при перевірці наданих засновниками установчих документів та при проведенні правової експертизи статуту, та як наслідок - проведення незаконної державної реєстрації громадської організації;

введення в оману майбутніх членів (учасників) громадської організації щодо отримання відшкодування заподіяної їм майнової (матеріальної) та моральної шкоди у випадку вступу до громадської організації;

неправомірне присвоєння громадською організацією права вимоги її членів (учасників) до третіх осіб з приводу відшкодування шкоди будь-якого виду;

подальше ініціювання судових справ за позовами громадської організації до різних фізичних та юридичних осіб начебто з метою захисту прав та інтересів її членів (учасників), що має ознаки зловживання правами (як матеріальними, так і процесуальними правами);

незаконна діяльність громадської організації на підставі установчих документів, що не відповідають вимогам закону, яка порушує права та інтереси не лише членів (учасників) цієї громадської організації, але й суб’єктів інших правовідносин за участю такої громадської організації.

Залишається відкритим риторичне питання, а скільки ж громадських організацій здійснюють таку імітаційну правозахисну діяльність на підставі документів, що не відповідають закону.