Не пойман — не шпион

Намерения свидетелей покинуть страну не являются основанием для их задержания без решения суда

Сфабрикованные дела не помогли осудить оппозиционеров. Для задержания и предварительного заключения государство должно предъявить такие доказательства, которые могут объективно свидетельствовать о совершении лицом преступлений.

Підозрілі миротворці

Подружжя Юнусових — відомі в Азербайджані активісти та правозахисники. Серед іншого вони опікуються проблемами врегулювання азербайджансько-вірменського конфлікту, який виник на території Нагірного Карабаху. Юнусови створили недержавну організацію «Інститут миру та демократії», головна мета якої зводилася до захисту прав людей, які мешкають на спірній території, та участі в різних проектах для забезпечення миру й гендерної рівності.

Також подружжя разом з урядовою організацією «Регіональний дослідницький центр Вірменії» запустило перший неофіційний вірмено-азербайджанський вебсайт для прямого діалогу між громадянами двох держав.

Чоловік і жінка були викликані на допит як свідки у справі азербайджанського журналіста Рауфа Міргадирова, якого обвинуватили у шпигунстві. Отримавши повістки, Юнусови вирішили покинути Азербайджан, але були затримані в аеропорту Баку правоохоронцями. Навіть дипломатичні представники іншої країни, які їх супроводжували, не завадили арешту.

У поліцейській кімнаті аеропорту їх тримали 18 год., після чого відвезли в невідомому напрямку. Під час подорожі, за словами подружжя, до них застосовували насилля та погрожували зґвалтуванням.

Кінцевим пунктом призначення стала домівка Юнусових, де правоохоронці проводили обшук. У процесі слідчої дії чоловікові стало зле, унаслідок чого його ушпиталили з гіпертонією. Обшук тривав кілька годин. Невдовзі жінка попросила дати їй можливість відійти у вбиральню, але їй довелося справляти фізіологічні потреби в присутності поліцейського.

Після обшуку її відправили до Генеральної прокуратури, де протягом 9 год. проводили допит. Потім був обшук офісу, де вилучили всю техніку.

Арешт в аеропорту

Фактично два дні «ходіння по муках» мали своїм наслідком накладення арешту на всі банківські рахунки та оголошення підозр у шпигунстві на користь Вірменії, у державній зраді, незаконному веденні підприємницької діяльності та ухиленні від сплати податків, а також у шахрайстві.

Лейлу Юнусову відразу взяли під варту на 3 місяці, а над її чоловіком, який перебував у лікарні, встановили цілодобовий поліцейський нагляд. Оскарження інкримінованих їм статей та заяви про застосування насильства, погроз, незаконного позбавлення волі закінчилися невдачею. У задоволенні скарг відмовили всі судові інстанції. Тож останнім бастіоном став Європейський суд з прав людини.

На думку Юнусових, їхній арешт в аеропорту був незаконним, оскільки їм не пред’явили жодного рішення про дозвіл на затримання. Уряд Азербайджану стверджував, що дії влади були спрямовані на забезпечення допиту, оскільки пара намагалася покинути країну.

ЄСПЛ у рішенні від 16.07.2020 у справі «Yyunusova and Yunusov v. Azerbaijan» констатував: уряд не заперечував, що, хоч ужиті щодо заявників заходи формально не вважалися затриманням, останні дійсно перебували під контролем силовиків і не могли вільно пересуватися. Стосовно вилучення паспортів та інших речей уряд послався на постанову слідчого, де сказано, що такі дії були необхідними в контексті підозри Р.Міргадирову. У таких діях держави страсбурзький суд констатував порушення права на свободу та особисту недоторканність.

Без доказів справи не буде

Наступний пункт скарги стосувався підозр, які не були підтверджені належними та достатніми доказами. Також суди не змогли довести, на думку заявників, законність їх попереднього ув’язнення. На таке звинувачення уряд відповів лише формальними процесуальними рядками, що арешт був законним, бо ґрунтувався на повідомленні про підозру, яке відповідало всім нормам матеріального та процесуального права Азербайджану.

Аби з’ясувати, чи відповідали підозри принципу розумності, чи були докази обґрунтованими, ЄСПЛ самостійно дослідив факти, які стали підставою для згаданих обвинувачень. Суд зауважив, що в матеріалах справи немає доказів, на які посилається уряд. Також останні не фігурують у матеріалах органів прокуратури та в жодному з рішень судів країни.

Під час розгляду у Страсбурзі уряд також не надав жодних доказів, які би свідчили про причетність подружжя до інкримінованих йому правопорушень. Тому Суд дійшов висновку, що обвинувачення заявників у шпигунстві та державній зраді було незаконним через відсутність прямих доказів, що могли би це підтвердити.

Що стосується шахрайства, то жінку звинуватили в тому, що вона заволоділа коштами, наданими в рамках грантових програм. З огляду на відсутність доказів, які могли б навести на подібний висновок, ЄСПЛ наголосив, що йому не зрозуміло, чому зняття коштів з банківських рахунків було розцінено як шахрайство, а не цільове використання грошей для забезпечення діяльності фонду.

На додачу ніяких скарг від самих донорів стосовно нецільового використання коштів не надходило. В Євросуді зробили висновок, що не тільки затримання заявників було незаконним, а й оголошені підозри не були обґрунтованими.

У зверненні, направленному в Страсбург, було ще близько 10 пунктів. Зокрема, ішлося також про порушення принципу презумпції невинуватості, неповагу до честі та гідності особи, відсутність захисту власності та ефективного захисту.

Дослідивши доводи сторін, Суд дійшов висновку, що стосовно заявників мало місце порушення низки статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також протоколів до неї.

Як наслідок, державу-порушницю зобов’язано виплатити кожному з подружжя по €20000 як компенсацію за матеріальну та моральну шкоду, а також покрити €11500 судових витрат.