Неопровергнутые презумпции
Разумно ли ссылаться на цитату ЕСПЧ о разумном сомнении?
Аркадий БУЩЕНКО, судья Кассационного уголовного суда в составе Верховного СудаЧасто в судебных документах, когда речь идет о доказанности обстоятельств дела, можно встретить упоминание о критерии «вне разумного сомнения» в контексте оценки доказательств. Но является ли релевантным использование такой цитаты Европейского суда по правам человека для обоснования собственных решений?
Стандарт для внутрішнього застосування
Отже, у різних варіаціях можна зустріти приблизно таке цитування:
«ЄСПЛ неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Втім, маю розчарувати: ніде й ніколи, у жодному рішенні ЄСПЛ не давав вказівок національним судам, яким стандартом доведення (або стандартом переконання) вони мають керуватися при винесенні своїх рішень. Якщо трохи критично помислити і згадати, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод об’єднує 47 країн, то кожен зможе знайти відповідь, чому таку вказівку ЄСПЛ ніколи не дасть.
Проте цей вислів трапляється в десятках тисяч судових документів: як в аргументах сторін, так і в мотивах суду. Його можна зустріти навіть у справах цивільної та господарської юрисдикції — феномен, який потребує окремого дослідження.
Дійсно, у багатьох рішеннях ЄСПЛ є таке висловлювання: «При оцінці доказів Суд керується стандартом доведення «поза розумним сумнівом». Таке переконання може випливати із сукупності достатньо суворих, ясних і узгоджених висновків або подібних неспростованих фактичних презумпцій».
Однак увага: це саме ЄСПЛ керується таким стандартом. Це його внутрішній стандарт, за яким він оцінює докази, надані сторонами під час розгляду справи. З цього зовсім не випливає, що суди країн-учасниць мають керуватися тими ж правилами. Це все одно, якби національні суди почали застосовувати шестимісячний строк, установлений для заяв до ЄСПЛ, лише тому, що його застосовує ЄСПЛ.
Для застосування стандарту «поза розумним сумнівом» у вітчизняному кримінальному процесі є набагато вагоміша причина — ст.17 Кримінального процесуального кодексу, яка діє в повну силу навіть без посилання на прецеденти ЄСПЛ.
Вирок — «кладовище» сумнівів
Але згадування першого речення наведеної цитати не так шкідливе, як другого: «Переконання [поза розумним сумнівом] може випливати із сукупності достатньо суворих, ясних і узгоджених висновків або подібних неспростованих фактичних презумпцій». Якщо це цитується як визначення стандарту доведення у кримінальній справі, то може стати проблемою.
Презумпція (praesumptio) — це припущення певного факту, яке вважається правильним, поки не спростовано доказами. Це важливо — припущення. Тепер згадаємо ч.3 ст.62 Конституції: «Обвинувачення не може ґрунтуватися... на припущеннях». Тобто посилання на це висловлювання ЄСПЛ про презумпції дещо суперечить конституційній забороні ґрунтувати висновок про винуватість особи на припущеннях.
Уже це мало б викликати обґрунтований сумнів у доречності цієї цитати у контексті кримінального процесу. Але зробимо невеликий екскурс в історію цієї цитати, щоб спробувати остаточно переконати в її недоречності.
Щит для слабшого
Цей вислів про презумпції з’явився в контексті розгляду заяв про катування і є певним послабленням стандарту «поза розумним сумнівом». Щоб зрозуміти, для чого ЄСПЛ знадобилося пом’якшити цей суворий стандарт, слід згадати, між ким відбувається спір у Євросуді. З одного боку — заявник, у якого може бути лише клаптик туалетного паперу (є такий легендарний випадок в історії ЄСПЛ) та якийсь нелегальний канал зв’язку, аби поскаржитися до Суду. З іншого — сучасний Левіафан, у якого в руках вся інформація. У такому випадку покласти на заявника тягар доведення, а державі дарувати перевагу «розумного сумніву» було б несправедливим.
Так вирішив ЄСПЛ і саме тому вважав допустимим при встановленні фактів, які можуть потягти за собою відповідальність держави, використовувати не лише прямі докази, але й презумпції. Більше того, ЄСПЛ пішов далі і сказав, що «у цьому контексті поведінка сторін під час отримання доказів також має братися до уваги». Тобто висновок про порушення конвенційних гарантій може бути зроблений навіть із того, що держава не надала певних документів, які за логікою мають у неї бути.
Пам’ятаємо, що презумпція послаблює стандарт «поза розумним сумнівом» і цей щит ЄСПЛ дарував заявнику, щоб він став сильнішим у протиборстві з державою.
Яка ситуація склалася у кримінальному процесі? Той самий Левіафан з одного боку, і обвинувачена особа — з іншого. Обвинуваченому надана пільга «розумного сумніву» через його вразливість. Але, розчиняючи стандарт розумного сумніву посиланням на презумпцію за допомогою цитати з рішень ЄСПЛ, ми тим самим посилюємо позиції сторони обвинувачення. Чи дійсно ця сторона така вразлива, щоб дарувати їй таку пільгу? Гадаю, відповідь очевидна: це повне спотворення підходу ЄСПЛ.
Тому ця цитата в контексті кримінального процесу — прекрасна арія, що накладена на звучання оркестру іншої, можливо, не менш прекрасної опери, і не створює нічого, крім какофонії.
До речі, подекуди у перекладі обговорюваного фрагменту може використовуватися вираз «неспростовні презумпції». Але «неспростовна презумпція» — це оксюморон. Якщо презумпцію неможливо спростувати, вона вже не презумпція (див. визначення вище).
Насправді у цій цитаті ЄСПЛ говорить про неспростовані презумпції (unrebutted presumptions), тобто такі, які стороні не вдалося спростувати. Якщо б він хотів сказати про неспростовні презумпції, він би використав слово unrebuttable. Але ЄСПЛ ніколи не використовує безглуздих виразів…