Закон і Бізнес


Изъяны упрощенного расследования

Процедура дознания будет располагать к манипуляциям с квалификацией и задержаниям без санкции суда


За новими правилами, особу можна буде затримати на невизначений строк, якщо дізнавач вирішить, що вона від нього ухиляється.

№30 (1484) 25.07—31.07.2020
Василий ФАРИННИК, старший партнер АО «CREDENCE», доктор юридических наук, доцент, заслуженный юрист Украины
9798
9798

От введения института уголовных проступков ожидается существенное улучшение работы органов досудебного следствия. Вместо этого попытка подстроить новые правила под правоохранительные реалии может лишь ухудшить ситуацию.


Законодавча какофонія

Отже, 1.07.2020 набув чинності закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22.11.2018 №2617-VIII. А вже 3.07.2020 був опублікований закон від 17.06.2020 №720-IX, який уносить зміни до нього та деяких інших законодавчих актів.

Хоча практика внесення змін до законодавства, яке ще не набрало чинності, видається досить спірною, вже сьогодні виникає багато питань. Зокрема, і щодо моменту набрання чинності цими змінами.

Адже закон №2617-VIII вступив у силу 1.07.2020. З цієї ж дати мав набрати чинності і закон №720-IX, який опублікований лише 3 липня, що є нонсенсом. Адже відповідно до ст.94 Конституції «закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування».

І це є серйозною проблемою. Адже законом №720-IX вносяться суттєві зміни до закону №2617-VIII. Зокрема, це стосується виключення пп.171, яким доповнювалася ст.2861 Кримінального кодексу — «Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції». Також ідеться і про викладення у новій редакції стст.2981 — 2985 Кримінального процесуального кодексу. Хоча у пояснювальній записці до проекту №3314 було вказано, що його метою є приведення чинного законодавства у відповідність до закону №2617-VIII.

Утім, попри таку законодавчу какофонію, доцільність диференціації розслідування залежно від тяжкості кримінального правопорушення була визначена ще у Концепції реформування кримінальної юстиції 2008 року. Крім цього, ще у 2012-му, під час прийняття КПК, досудовому розслідуванню кримінальних проступків присвятили гл.25 «Особливості досудового розслідування кримінальних проступків». У «Прикінцевих положеннях» також було зазначено, що ці положення будуть уведені в дію одночасно з набранням чинності законом про кримінальні проступки. Тобто і в цьому випадку законодавець не дотримався логіки унормування суспільних відносин: спочатку мав прийняти матеріальну норму права, що визначає, яке діяння є кримінально караним, і лише потім — процесуальну, яка визначає порядок притягнення до відповідальності за таке діяння.

Враховуючи, що від прийняття КПК минуло майже 8 років, можна стверджувати, що цього часу було достатньо для розробки якісного законодавства щодо регулювання інституту досудового розслідування кримінальних проступків. Втім, аналіз закону №2617-VIII з його подальшими змінами та доповненнями свідчить про наявність окремих дискусійних та суперечливих положень, які потребують подальшого вдосконалення.

Зловживання від початку

Так, окремого аналізу заслуговує процесуальна форма початку досудового розслідування. Зокрема, відповідно до ч.3 ст.214 КПК здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Але у невідкладних випадках може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду). Для з’ясування обставин вчинення кримінального проступку до внесення відомостей до ЄРДР також можуть бути:

• відібрано пояснення;

• проведено медичний огляд;

• отримано висновок спеціаліста і знято показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису;

• вилучено знаряддя і засоби вчинення кримінального проступку, речі і документи, що є безпосереднім його предметом, або які виявлені під час затримання особи, особистого огляду або огляду речей.

З одного боку, така процесуальна регламентація початкового етапу досудового розслідування має позитивно вплинути на правозастосовну практику щодо прийняття обґрунтованого рішення про внесення відомостей до ЄРДР. Адже цьому передуватиме етап перевірки заяви чи повідомлення. Втім, як науковці, так і практики неодноразово звертали увагу на неврегульованість способів перевірки заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення до внесення відомостей до ЄРДР.

Однак у положеннях указаної норми закладені ризики зловживань, оскільки така диференціація встановлює нерівні можливості. Адже діяння, що будуть кваліфікуватися як злочини, перевіряються лише шляхом огляду місця події, а для діянь, які є проступками, передбачені додаткові можливості збирання доказів. Тому цілком імовірно, що більшість заяв чи повідомлень про вчинення кримінального правопорушення будуть перевірятися у порядку, як це передбачено для кримінальних проступків.

Такі побоювання обумовлені тим, що досить складно здійснити правильну кваліфікацію та визначитися із формою досудового розслідування лише на підставі заяви чи повідомлення до їх перевірки. Адже мета дослідчої перевірки і полягає в тому, щоб з’ясувати обставини вчинення кримінального правопорушення, визначитися з наявністю підстав для внесення відомостей до ЄРДР, здійснити кваліфікацію цих діянь і вже залежно від кваліфікації проводити розслідування у формі чи дізнання, чи досудового слідства.

Одним з варіантів вирішення цієї проблеми може бути запровадження уніфікованої процесуальної форми перевірки заяв чи повідомлень для всіх кримінальних правопорушень (як для злочинів, так і для кримінальних проступків). А тому визначену в ч.3 ст.214 КПК процесуальну форму з’ясування обставин вчинення кримінального проступку (з певними коригуваннями) слід поширити і на перевірку заяв чи повідомлень про злочини.

Відсилання до… злочину

Окремої уваги потребує і процедура затримання особи. Так, у ст.2982 КПК регламентуються підстави та процесуальний порядок затримання уповноваженою службовою особою особи, яка вчинила кримінальний проступок. Зокрема, у ч.1 вказаної норми визначено, що уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні кримінального проступку, у випадках, передбачених пп.1 і 2 ч.1 ст.208 КПК.

Утім, таке відсилання може викликати проблеми правозастосування. Адже у ст.208 КПК регламентується процесуальний порядок затримання особи, яку підозрюють у скоєнні злочину, а не кримінального проступку. Зокрема, в ч.1 ст.208 КПК указано, що уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у скоєнні злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі, лише у випадках:

• якщо цю особу піймали під час скоєння злочину або замаху на його скоєння;

• якщо безпосередньо після скоєння злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно скоїла злочин.

Тобто в такому разі в протоколі затримання особи, яка вчинила кримінальний проступок, мало б бути вказано, що її «піймали під час скоєння злочину», а не кримінального проступку.

Тому очевидно, що вищенаведені норми потребують змін з метою їх узгодження. Зокрема, сіл уточнити у ст.208 КПК, що вказані у ній правила стосуються затримання особи, яку підозрюють не лише у скоєнні злочину, а й у вчиненні кримінального проступку.

Безстрокове затримання

Під час досудового розслідування кримінальних проступків затримання особи має здійснюватися лише у виняткових випадках. А тому у ч.1 ст.2982 КПК визначено, що уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні кримінального проступку, у випадках, передбачених пп.1 і 2 ч.1 ст.208 цього кодексу, та лише за умови, що ця особа:

• відмовляється виконувати законну вимогу уповноваженої службової особи щодо припинення кримінального проступку або чинить опір;

• намагається залишити місце вчинення кримінального проступку;

• під час безпосереднього переслідування після вчинення кримінального проступку не виконує законних вимог уповноваженої службової особи;

• перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння та може завдати шкоди собі або оточуючим.

Цілком виправданою є необхідність визначення додаткових умов затримання особи під час досудового розслідування кримінальних проступків, які вказані у пп.1—4 ч.1 ст.2982 КПК. При цьому у ч.4 цієї норми диференціюються строки затримання залежно від наявності вказаних умов. Зокрема, особу може бути затримано: до 72 год. — за умов, передбачених пп.1—3 ч.1 ст.2982 КПК; до 24 год. — за умови, передбаченої п.4 ч.1 ст. 2982 КПК.

Утім, сумнівною є доцільність доповнення цієї норми додатковою підставою затримання — якщо особа ухиляється від органів досудового розслідування чи суду. Це викликає низку запитань щодо правової визначеності та узгодженості цього положення з іншими нормами КПК.

По-перше, як слід розуміти фразу «за умови, якщо вона ухиляється від органів досудового розслідування чи суду»? Адже ухиляються, як правило, не від органів досудового розслідування чи суду, а від виконання покладених обов’язків. Зокрема, від явки за викликом, від кримінальної відповідальності чи від заходів виховного характеру.

Можна припустити, що у цьому випадку йдеться про ухилення від явки за викликом до органів досудового розслідування чи суду. Але у такому разі є сумніви в необхідності цього положення та його узгодження зі ст.139 КПК, де визначені наслідки неявки за викликом, зокрема накладення грошового стягнення та привід.

По-друге, на який строк може бути затримана особа без ухвали слідчого судді, суду, якщо вона ухиляється від органів досудового розслідування чи суду? Адже законодавець диференціює строк затримання залежно від умов затримання. А в цьому випадку про строк затримання законодавець нічого не сказав.

Таким чином, законодавцеві слід ще раз звернути увагу на необхідність системного підходу до удосконалення процедури досудового розслідування кримінальних проступків у формі дізнання.