Из приговора признаний не выбросишь
Использование полученных под давлением показаний обусловливает необходимость повторного исследования и оценки имеющихся в материалах дела доказательств. Такое заключение сделал ВС в постановлении №1-305/2009, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
29 квітня 2020 року м.Київ №1-305/2009
Велика палата Верховного Суду у складі:
головуючого — судді КНЯЗЄВА В.С.,
суддів: АНЦУПОВОЇ Т.О., БРИТАНЧУКА В.В., ВЛАСОВА Ю.Л., ГРИЦІВА М.І., ГУДИМИ Д.А., ДАНІШЕВСЬКОЇ В.І., ЗОЛОТНІКОВА О.С., ЛОБОЙКА Л.М., ПРОКОПЕНКА О.Б., ПРОРОКА В.В., РОГАЧ Л.І., ТКАЧУКА О.С., УРКЕВИЧА В.Ю. —
розглянула кримінальну справу за заявою Особи 1 про перегляд вироку Деснянського районного суду м.Києва від 16.07.2009, ухвали Апеляційного суду м.Києва від 11.11.2009 та постанови Верховного Суду України від 21.04.2010 з підстав установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом і
ВСТАНОВИЛА:
І. Обставини справи
Обставини, установлені рішенням суду першої інстанції, та короткий зміст рішень судів
1. Вироком Деснянського райсуду від 16.07.2009 Особу 1 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч.4 ст.187, ч.2 ст.289 Кримінального кодексу, та із застосуванням ст.70 КК призначено покарання у вигляді позбавлення волі на 10 років з конфіскацією всього належного йому майна.
2. Цим же вироком засуджено Особу 2, Особу 3 та Особу 4, щодо яких питання про перегляд судових рішень не ставиться.
3. За вироком суду Особу 1 визнано винним у тому, що він, діючи за попередньою змовою разом з Особою 2, Особою 3 та Особою 4, 8.01.2007 в м.Києві вчинив розбійний напад з метою заволодіння майном ТОВ «Лаура» із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров’я осіб, що зазнали нападу, і з погрозою застосування такого насильства, унаслідок чого заволодів майном на загальну суму 440754,71 грн., а також незаконно заволодів із проникненням у сховище транспортним засобом, належним ТОВ «Техномаркет Аладін» вартістю 50170,46 грн.
4. Ухвалою АСК від 11.11.2009 вирок суду першої інстанції залишено без змін.
5. Постановою ВСУ від 21.04.2010 відмовлено у витребуванні матеріалів кримінальної справи щодо Особи 1, Особи 2, Особи 4.
Короткий зміст рішення ЄСПЛ
6. Рішенням Європейського суду з прав людини від 21.11.2019 у справі «Мельник проти України» (заява №28412/10), яке набуло статусу остаточного, констатовано порушення щодо Особи 1 положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема ст.3 конвенції в її матеріальному аспекті у зв’язку з жорстоким поводженням працівників міліції із заявником; ст.3 конвенції в її процесуальному аспекті у зв’язку з непроведенням ефективного розслідування твердження заявника про жорстоке поводження працівників міліції на національному рівні; стст.3 та 13 конвенції у зв’язку з неналежними побутовими умовами тримання заявника під вартою в Коростенській виправній колонії №71, Райківській виправній колонії №73 та Білоцерківській виправній колонії №35 та відсутністю ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку із цим; ч.1 ст.6 конвенції у зв’язку використанням отриманих під тиском зізнавальних показань заявника (пп.88, 98, 128, 132, 140 рішення).
7. У решті вимог заява Особи 1 визнана неприйнятною та необґрунтованою відповідно до пп.«а» п.3 та п.4 ст.35 конвенції (пп.105, 142 рішення).
8. ЄСПЛ зазначив, що прийняття зізнань, отриманих з порушенням ст.3, автоматично призводить до несправедливості відповідного кримінального провадження в цілому, незалежно від того, чи було їх використання вирішальним для засудження підсудного.
9. Суд визнав, що заявник зазнав жорстокого поводження під час затримання, у результаті якого 11.01.2007 написав «явку з повинною». Ця явка була частиною доказів проти нього.
10. За таких обставин, незалежно від впливу зізнавальних показань заявника від 11.01.2007 на результат кримінального провадження щодо нього, ЄСПЛ дійшов висновку, що цей доказ призвів до несправедливості кримінального провадження, та констатував порушення §1 ст.6 конвенції (пп.137—140 рішення).
11. ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна виплатити Особі 1 €12000 на відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися <…>.
ІІ. Позиція заявника й інших учасників судового провадження
Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень та узагальнені доводи заявника
22. У заяві Особа 1 посилається на те, що встановлені порушення конвенції, зокрема використання доказів, отриманих під катуванням, для забезпечення його засудження зробило кримінальне провадження в цілому несправедливим.
23. Посилаючись на вимоги закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, Особа 1 просить скасувати вирок Деснянського райсуду від 16.07.2009 та постановити новий, яким його виправдати.
Узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження
24. Особа 1 у судове засідання не з’явився, хоча був належним чином повідомлений про дату та час його проведення. Клопотань про особисту участь у судовому розгляді його заяви не подавав.
25. Під час судового розгляду ВП ВС прокурор заперечував проти задоволення заяви засудженого в частині скасування судових рішень. Уважав, що порушення конвенції, установлені ЄСПЛ, дають підстави для застосування заходів індивідуального характеру щодо Особи 1 у вигляді зміни постановлених щодо нього судових рішень шляхом визнання доказів, отриманих із порушенням ст.3 конвенції, недопустимими. Прокурор Троян О.Л. зазначив, що вина Особи 1 доведена показаннями співучасників, потерпілих, свідків, протоколами відтворення обстановки та обставин події, огляду місця події та іншими доказами, сукупність яких є достатньою для доведення вини заявника в скоєнні інкримінованих йому злочинів.
ІІІ. Позиція ВП ВС та мотиви, якими керувався Суд при ухваленні постанови
Щодо правових наслідків констатованих ЄСПЛ порушень конвенції
26. Рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 21.11.2019 набуло статусу остаточного в день його винесення відповідно до §2 ст.28 конвенції.
27. ЄСПЛ зазначив, що стосовно особи, яка позбавлена свободи, або взагалі якій протистоять працівники правоохоронних органів, будь-яке застосування фізичної сили, яке не було викликано суворою необхідністю внаслідок поведінки особи, принижує гідність та є порушенням права, гарантованого ст.3 конвенції (п.83 рішення).
28. Суд акцентує увагу на тому, що через 5 днів після затримання заявника 16.01.2007 судово-медична експертиза встановила наявність у нього великих синців на голові та тулубі, а також саден на коліні та руці. Хоча експерт кваліфікував ушкодження як «легкі», він зазначив, що вони утворилися в результаті щонайменше 12 ударів тупими предметами. Він також підтвердив, що вони могли бути заподіяні 11 або 12.01.2007 у спосіб, описаний заявником (пп.10, 84 рішення).
29. На думку Суду, заявник надав достатньо послідовний та детальний опис обставин, за яких він зазнав тілесних ушкоджень. Згідно з його твердженнями він зазнав нападу двох працівників міліції, які намагались отримати від нього зізнавальні показання в скоєнні злочину. Хоча вони заперечили правдивість тверджень заявника, національні органи державної влади не дали жодного пояснення щодо походження тілесних ушкоджень (пп.8, 85 рішення ЄСПЛ).
30. У цій справі ЄСПЛ звертає увагу на те, що, як установлено національними органами державної влади, затримання заявника було офіційно задокументовано із затримкою в один день, і що саме в той день він написав «явку з повинною». На думку Суду, сам факт того, що заявник зізнався в скоєнні злочину під час незадокументованого затримання за відсутності таких процесуальних гарантій, як доступ до захисника, та відмовився від зізнавальних показань невдовзі після цього, створює враження, що його зізнавальні показання могли бути надані недобровільно (див. для порівняння рішення від 7.11.2013 у справі «Бєлоусов проти України», п.63). Цей факт, підтверджений доказами щодо тілесних ушкоджень, породжує обґрунтовану презумпцію застосування працівниками міліції жорсткого поводження, щоб зламати психологічний опір заявника з метою отримання зізнавальних показань (п.86 рішення).
31. За таких обставин та з огляду на обов’язок держави надати правдоподібне пояснення щодо тілесних ушкоджень, отриманих особою, яка перебуває під контролем міліції, ЄСПЛ дійшов висновку, що Уряд належним чином не встановив, що тілесні ушкодження заявника виникли за обставин, які виключають жорстоке поводження під час затримання, як стверджував заявник (див. mutatis mutandis, рішення від 27.11.2014 у справі «Аднаралов проти України», п.45), що, у свою чергу, свідчить про порушення матеріального аспекту ст.3 конвенції (пп.87—88 рішення).
32. Оскільки в цій справі міжнародна судова установа встановила, що держава-відповідач несе відповідальність за ст.3 конвенції у зв’язку із жорстоким поводженням із заявником, органи державної влади були зобов’язані провести його розслідування відповідно до визначених прецедентною практикою ЄСПЛ критеріїв ефективності (п.94 рішення).
33. Разом з тим 15.01.2007 заявник поскаржився органу державної влади на жорстоке поводження з ним після його затримання. Його твердження були підкріплені висновком судово-медичної експертизи від 16.01.2007. Проте 15.03.2007 прокуратура винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи із цього питання, установивши відсутність у діях працівників міліції складу злочину. Цю постанову було залишено без змін судами трьох інстанцій (пп.9, 10, 12, 16, 95 рішення).
34. ЄСПЛ уважає це достатнім для висновку, що заявнику було відмовлено в ефективному розслідуванні його небезпідставної скарги на жорстоке поводження працівників міліції, та для встановлення порушення процесуального аспекту ст.3 конвенції. Як Суд установив у рішенні від 15.03.2012 у справі «Каверзін проти України» (пп.169—182,), така ситуація є результатом проблем системного характеру на національному рівні, що дозволяє представникам держави, відповідальним за жорстоке поводження, залишатися безкарними (пп.97—98 рішення).
35. Оцінюючи вплив допущених під час досудового розслідування порушень конвенційних прав заявника на справедливість провадження, ЄСПЛ виходив з того, що визнання допустимими доказами показань, отриманих із порушенням ст.3 конвенції, автоматично призводить до несправедливості відповідного кримінального провадження в цілому, незалежно від того, чи було їх використання вирішальним для засудження підсудного. У зв’язку із цим Суд дійшов висновку, що незалежно від впливу зізнавальних показань заявника від 11.01.2007 на результат кримінального провадження щодо нього цей доказ призвів до несправедливості кримінального провадження (пп.137—140 рішення) <…>.
Спосіб виправлення констатованих ЄСПЛ порушень конвенції
40. За ст.10 закону №3477-IV, додатковими щодо виплати відшкодування (стст.7—9 цього закону) заходами індивідуального характеру є:
а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення конвенції (restitutio inintegrum);
б) інші заходи, передбачені в рішенні ЄСПЛ.
41. Звертаючись із заявою про скасування судових рішень щодо себе Особа 1 фактично порушує питання про забезпечення йому на підставі рішення ЄСПЛ права на такий захід індивідуального характеру, як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення конвенції.
42. Згідно із ч.3 ст.10 закону №3477-IV відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.
43. У рекомендації №R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження в певних справах на національному рівні після прийняття рішень ЄСПЛ від 19.01.2000 закликано договірні сторони до перегляду національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення конвенції, особливо:
і) коли потерпіла сторона й далі зазнає значних негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту та які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що a) оскаржене рішення національного суду суперечить конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
44. Очевидно, що засудження особи та відбуття нею покарання за вироком становить негативні наслідки констатованих міжнародною судовою установою порушень.
45. Крім того, рішення ЄСПЛ у справі заявника спонукає до висновку, що рішення національних судів суперечать конвенції по суті у зв’язку з констатацією порушення ч.1 ст.6 конвенції, зумовленого використанням отриманих під тиском зізнавальних показань заявника з метою його засудження.
46. Так, у п.62 рішення ЄСПЛ від 25.02.2016 у справі «Зякун проти України» Суд зазначив, що допустимість як доказів показань, отриманих у результаті катування або інших видів жорстокого поводження на порушення ст.3 конвенції, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні призводить до його несправедливості в цілому. Цей висновок застосовується незалежно від доказової цінності відповідних тверджень і від того, чи мало їх використання вирішальним для засудження підсудного (див. рішення у справі «Гефген проти Німеччини» (<…>), п.166).
47. Тож, оскільки право на справедливий судовий розгляд належить до загальновизнаних принципів міжнародного права й розглядається як необхідна складова принципу верховенства права, порушення цього права є однією з беззаперечних підстав для скасування вироку та інших рішень у провадженні.
48. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного судового розгляду з відновленням провадження у справі.
49. Згідно з ч.1 ст.467 Кримінального процесуального кодексу 2012 року при ухваленні за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції. Таким чином, приймаючи відповідне рішення, ВП вправі користуватися повноваженнями суду касаційної інстанції в частині способу виправлення помилок, допущених судами нижчого рівня, з урахуванням особливостей, установлених спеціальною нормою ст.467 КПК.
50. Відповідно до ст.433 КПК, якою визначаються межі перегляду судом касаційної інстанції, цей суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
51. Саме тому особливої уваги ВП має приділяти оцінці достатності сукупності доказів, що залишилися після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також тих доказів, що були здобуті завдяки інформації з таких джерел. Така позиція була висловлена і в постанові ВП від 13.11.2019 у справі №107/07.
52. Застосування доктрини плодів отруєного дерева вимагає здійснення логічних операцій щодо встановлення джерела походження інформації, завдяки якій було здобуто кожен доказ, яким обґрунтовується судове рішення. Відділяючи докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотних порушень прав і свобод людини, установлених рішенням ЄСПЛ, від доказів, отриманих із джерел, не пов’язаних ані прямо, ані опосередковано з такою інформацією, суд із повноваженнями касаційної інстанції здійснює перевірку правильності правової оцінки обставин і допустимості кожного окремого доказу.
53. Зазначені логічні операції не потребують дослідження доказів та не зумовлюють необхідність здійснення переоцінки достовірності доказів, які все ж були визначені як такі, що можуть бути покладені в основу рішення й використані на підтвердження доведеності вини заявника в інкримінованих йому правопорушеннях.
54. Загалом, аналізуючи аргументи, подані прокурором у судовому засіданні, щодо можливості зміни постановлених щодо Особи 1 рішень шляхом виключення з обсягу доказової бази недопустимих доказів, у тому числі отриманих із порушенням ст.3 конвенції, ВП зауважує таке.
55. До необхідних умов, при дотриманні яких видається за можливе зміна судового рішення при перегляді справи за виключними обставинами, зокрема на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, можна віднести такі:
— рішенням міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, установлено порушення державою міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом;
— установлені порушення вплинули на загальну справедливість розгляду;
— установлені порушення мали наслідком обмеження, звуження або позбавлення прав заявника, пов’язаних із процесом доказування (збором та оцінкою доказів, представленням та доведенням своєї правової позиції перед судом);
— виправлення встановлених порушень прав заявника під час перегляду за виключними обставинами не потребує здійснення дослідження доказів та не зумовлює необхідності переоцінки достовірності доказів;
— при застосуванні доктрини плодів отруєного дерева сукупність доказів, що залишилися після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також тих доказів, що були здобуті завдяки інформації з таких джерел, є достатньою для підтвердження доведеності вини заявника в інкримінованих йому правопорушеннях.
56. Лише при дотриманні зазначених вище умов суд при перегляді справи за виключними обставинами, зокрема на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов’язань, може змінити рішення, не застосовуючи додаткових заходів індивідуального характеру виправлення порушень конвенції у вигляді скасування постановлених рішень та не відновлюючи юридичного становища, яке заявник мав до визнання його судом винуватим у скоєнні злочину.
57. Водночас, ураховуючи констатоване ЄСПЛ порушення права Особи 1 на справедливий судовий розгляд у зв’язку з використанням отриманих під тиском зізнавальних показань, що зумовлює необхідність повторного дослідження та оцінки наявних у матеріалах справи доказів, ВП ВС, діючи в межах повноважень, визначених ч.5 ст.33, ст.467 КПК, ст.36 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII, позбавлена можливості постановити нове судове рішення в цій справі щодо заявника.
58. Однак зазначені вище порушення прав заявника, установлені рішенням ЄСПЛ, свідчать про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону національними судовими органами, що відповідно до п.1 ч.1 ст.398 КПК 1960 року є підставою для скасування судом касаційної інстанції рішень.
59. За таких обставин вирок Деснянського райсуду від 16.07.2009, ухвалу АСК від 11.11.2009 та постанову ВСУ від 21.04.2010 щодо Особи 1 належить скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
60. Під час нового розгляду суду необхідно дати належну оцінку всім зібраним у справі доказам з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності у своєму взаємозв’язку для висновку про винуватість чи невинуватість Особи 1 у скоєнні злочинів, передбачених ч.4 ст.187, ч.2 ст.289 КК.
61. Відповідно до змісту ст.33 КПК 1960 року (у редакції закону №2453-VI від 7.07.2010) судами першої інстанції, які розглядають кримінальні справи, є районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди. Тому після прийняття ВП ВС процесуального рішення дану кримінальну справу необхідно направити для розгляду за правилами інстанційної підсудності з урахуванням указаних змін до КПК 1960 року.
62. За правилами територіальної підсудності, передбаченими в ст.37 КПК 1960 року, кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого скоєно злочин.
63. З урахуванням цих обставин та змісту ст.38 КПК 1960 року кримінальну справу належить направити до Деснянського райсуду для здійснення нового судового розгляду.
Ураховуючи викладене та керуючись стст.40021, 40023, 40024 КПК 1960 року, стст.459, 467 та п.15 розд.ХІ «Перехідні положення» КПК, §3 розд.4 «Перехідні положення» закону від 3.10.2017 №2147-VIII, ВП ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 1 про перегляд вироку Деснянського районного суду м.Києва від 16.07.2009, ухвали Апеляційного суду м.Києва від 11.11.2009 та постанови Верховного Суду України від 21.04.2010 щодо нього з підстав установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом задовольнити частково.
Вирок Деснянського райсуду від 16.07.2009, ухвалу АСК від 11.11.2009 та постанову ВСУ від 21.04.2010 щодо Особи 1 скасувати й направити справу на новий розгляд.
Справу направити до Деснянського райсуду з метою забезпечення нового розгляду в суді першої інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.