Груз чужой бездеятельности
Какие последствия будет иметь разрешение КС на апелляционное обжалование отказов во внесении сведений в ЕРДР?
Суддя-доповідач Василь Лемак (крайній ліворуч) мав нагоду застосувати у цій справі свій науковий досвід у теорії держави і права.
Артур КАРВАЦКИЙ, юрист, специалист по вопросам правоохранительных органовВторой сенат Конституционного Суда признал неконституционными положения ч.3 ст.307 Уголовного процессуального кодекса относительно запрета на апелляционное обжалование определенных постановлений следственного судьи. Даное решение достойно большего внимания, в первую очередь — в части его последствий.
Обсяг судового захисту
Нагадаємо, що згідно з імперативним приписом ч.1 ст.214 КПК слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше від 24 год. після подання заяви, повідомлення або після самостійного виявлення з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Крім того, через 24 год. з моменту внесення таких відомостей він має надати заявнику витяг з ЄРДР.
Інакше кажучи, якщо відповідне повідомлення стосується вчинення кримінального правопорушення (наприклад, особа стверджує, що у неї викрали паспорт, завдали тілесних ушкоджень або вона стала свідком хуліганських дій), слідчий, прокурор без будь-якої перевірки викладених у повідомленні обставин зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, тобто відкрити кримінальне провадження. Відмова у вчиненні таких дій є порушенням КПК.
Бездіяльність слідчого чи прокурора, що полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, може бути оскаржена до слідчого судді. Водночас, якщо останній відмовить у задоволенні такої скарги, то, за ч.3 ст.307 КПК, подання апеляції неможливе. Відповідно до ч.3 ст.З09 кодексу скарги на такі ухвали слідчого судді і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
У рішенні від 17.06.2020 №4-р(ІІ)/2020 КС зауважив, що встановлений обсяг судового захисту стосовно оцінки бездіяльності уповноважених державних органів має бути забезпечено під час розгляду відповідних питань хоча б у двох судових інстанціях (повний текст рішення див. «ЗіБ» — Прим. ред.). Відповідно, заборона на оскарження такої ухвали слідчого судді визнана неконституційною і втратила чинність.
Обов’язок, що ігнорується
Разом з тим сучасна правозастосовна практика тяжіє до норм старого КПК, в якому вимагалося здійснювати перевірку та шукати достатні підстави для реєстрації. Це пов’язано, по-перше, зі зростанням навантаження на слідчих унаслідок великої кількості кримінальних проваджень (подекуди один слідчий веде одночасно понад 400 проваджень), а по-друге, із намаганням приховати повідомлення про злочини з метою покращити статистику, а також із низьким рівнем кваліфікації та правової культури.
Попри імперативність вимоги ч.1 ст.214 КПК, правоохоронні органи та прокуратура вигадують шляхи її обходу. Наприклад, намагаються розглянути таке повідомлення в порядку закону «Про звернення громадян» (що прямо заборонено самим цим законом), подати його як «іншу інформацію», кваліфікувати за іншими, «легшими» статтями КК або ж узагалі банально переконати заявника у недоцільності подання заяви про кримінальне правопорушення. Загалом експерти у сфері кримінальної юстиції виділяють понад 10 різних способів порушення цієї вимоги.
Таким чином, ми стикаємося із бездіяльністю слідчих, прокурорів, унаслідок чого ідея захисту прав потерпілих, закладена у КПК, практично нівелюється. У листі від 9.11.2012 Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ тлумачив термін «бездіяльність у невнесенні до ЄРДР» та пояснював порядок обчислення строків. У цьому листі бездіяльність розумілася як невнесення відомостей до ЄРДР упродовж 24 год. після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення (п.2).
При цьому заява чи повідомлення повинні вважатися поданими з моменту попередження особи про кримінальну відповідальність (за винятком випадків, коли таке попередження неможливо зробити з об᾽єктивних причин: надходження заяви, повідомлення поштою, іншим засобом зв'язку, непритомний стан заявника, відрядження тощо), а у випадку надходження заяви, повідомлення поштою, іншим засобом зв'язку строк обчислюється з моменту надходження заяви слідчому, прокурору.
Що ж до строків оскарження, то ч.1 ст.304 КПК встановлено 10-денний строк, упродовж якого особа має право звернутися зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора. Цей строк обчислюється з моменту прийняття рішення, вчинення відповідної дії. При оскарженні бездіяльності обчислення строку починається із дня, що настає після останнього дня, який відведено КПК для вчинення слідчим або прокурором відповідної дії.
Ефективним способом було оскарження бездіяльності слідчого, прокурора до слідчого судді (до речі, це цікавий приклад того, як до початку провадження особа фактично стає учасником кримінальних процесуальних відносин).
Корегування замість виконання
Проблема, порушена у конституційній скарзі, яка стала підставою для згаданого рішення КС, стосується випадків, коли суд відмовляє у задоволенні скарги на невнесення слідчим, прокурором відомостей до ЄРДР. У такому разі особа позбавлена можливості подати апеляцію.
На цьому етапі виникає двояка ситуація. Дійсно, слідчий суддя не завжди стає на бік заявника і зобов’язує слідчого, прокурора почати кримінальне провадження (що видається досить дивним з огляду на вже згадану ч.1 ст.214 КПК). Утім, обмеження на апеляційне оскарження мало лише одну мету — запобігти навантаженню суддів апеляційної інстанції вирішенням питань щодо реєстрації проваджень в ЄРДР.
Проте таку ситуацію ми і матимемо внаслідок цього рішення КС. Адже знайдеться чимало охочих «перевірити», як запрацює вказаний інструмент (особливо якщо йдеться про так званих професійних заявників — осіб, які пишуть десятки заяв з будь-якого приводу).
Загалом же така ситуація свідчить про тенденцію у вітчизняній кримінальній юстиції, а саме — намагання вирішити проблеми шляхом унесення змін до КПК, замість того щоб змінити правозастосовну практику. Вкотре матиме місце зміна «правил гри».
Що стосується питання правової культури і кваліфікації уповноважених на реєстрацію відомостей у ЄРДР осіб (слідчих, прокурорів), то доцільно було б орієнтувати їх на виконання приписів та зміну підходів до оцінки роботи правоохоронних органів (вочевидь не на підставі статистичних даних про зареєстровані провадження). Ігноруючи цю проблему, КС вкотре піддає змінам кримінальний процес та фактично покладає тягар на суди апеляційної інстанції.
Таким чином, ми отримуємо кримінальні процесуальні відносини із заявником та двома судовими інстанціями до внесення відомостей до ЄРДР (а саме таке внесення відповідно до КПК є початком кримінального провадження). Тобто — кримінальний процес до початку кримінального провадження.