Дом на берегу водохранилища

Право собственности на имущество, которое было передано за соглашениями относительно его отчуждения вне воли владельца, не набуваеться, в том числе и добросовестным приобретателем. Такое заключение сделал ВС в постановлении №373/1810/16-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

15 квітня 2020 року м.Київ №373/1810/16-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СИНЕЛЬНИКОВА Є.В.,
суддів: БІЛОКОНЬ О.В., ОСІЯНА О.М. (суддя-доповідач), САКАРИ Н.Ю., ШИПОВИЧА В.В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 7 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду до Особи 1, третя особа — Особа 2, про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що Переяслав-Хмельницьким відділом Бориспільської місцевої прокуратури при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №* за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 29 травня 2006 року серії КВ №018412, виданого на підставі рішення Циблівської міської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області від 14 квітня 2006 року №5, Особа 2 був власником земельної ділянки з кадастровим номером*, загальною площею 0,12 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель в адміністративних межах Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

В подальшому Особа 2 на підставі договору купівлі-продажу від 24 вересня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №3908, продав належну йому земельну ділянку відповідачу Особі 1.

На підставі вказаного договору Особі 1 Управлінням земельних ресурсів у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області 29 жовтня 2008 року було видано державний акт серії ЯЖ №471080 на право власності на вказану земельну ділянку.

Проте, вказана земельна ділянка незаконно вибула з державної власності, у зв’язку з чим виданий державний акт на право власності підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка — витребуванню на користь держави.

Зазначав, що Особа 2 не набував права власності на земельну ділянку та не був її власником на момент укладення договору купівлі-продажу. Так, Циблівською сільською радою Переяслав-Хмельницького району Київської області від 14 квітня 2006 року було прийнято рішення №5 «Про погодження передачі у власність земельних ділянок для ведення садівництва» громадянам Особі 3 та Особі 4. Зазначене рішення не стосувалось передачі у власність Особі 2 земельної ділянки.

Крім того, відповідно до інформації, наданої управлінням Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі, у книзі записів реєстрації державний актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі, державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером* на ім’я Особи 2 не зареєстровано.

Під реєстраційним номером книги, що зазначений у державному акті на ім’я Особи 2, зареєстровано інший державний акт серії ЯА №599832 на земельну ділянку, площею 2,2941 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з іншими кадастровими номерами на ім’я Особи 5 .

Таким чином, державний акт на право власності на земельну ділянку у встановленому законом порядку Особою 2 не отримувався та його державна реєстрація не здійснювалась. Отже, Особа 2 не набував права власності на земельну ділянку, не був її власником на момент укладення договору купівлі-продажу та не мав права нею розпоряджатись.

Відповідно до вимог земельного законодавства землі водного фонду не можуть передаватися в приватну власність, крім випадків, визначених статтею 59 ЗК України. Оспорюваний державний акт на право власності підтверджує право відповідача саме на землі водного фонду, оскільки передана йому у власність ділянка розташована в межах прибережно-захисної смуги уздовж Канівського водосховища.

Вказував, що про порушення вимог земельного законодавства прокурору стало відомо лише у серпні 2016 року під час здійснення досудового розслідування у певному кримінальному провадженні, яке цей час не завершено, жодній особі у цьому провадженні про підозру не повідомлено. Тому строк позовної давності ним не пропущений.

Посилаючись на вищевикладене, а також на те, що при реалізації спірної земельної ділянки не було дотримано процедуру її відчуження, остання вибула від власника поза його волею, прокурор просив суд визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім’я Особи 1, загальною площею 0,12 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер *, що розташована у с.Циблі Переяслав-Хмельницького району Київської області, витребувати з незаконного володіння Особи 1 на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації вказану земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 7 листопада 2018 року у задоволенні позову заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правомірність отримання земельної ділянки первісним власником Особою 2 прокурором не оспорена; посилання прокурора на явні ознаки підробки рішення Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області від 14 квітня 2006 року №5, на підставі якого Особі 2 була надана спірна земельна ділянка, є недоведеними, будь-яке судове рішення з цього приводу відсутнє; Особа 1 придбав земельну ділянку за договором купівлі-продажу у Особи 2, а питання про недійсність цього договору купівлі-продажу не порушувалось; прокурором не доведено особу власника земельної ділянки до набуття на неї права власності Особи 2, а після нього — Особи 1; відсутність позовної вимоги про визнання недійсним правочину, на підставі якого власник майна вперше втратив своє майно, не дозволяє суду витребувати майно у відповідача Особи 1 з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог прокурора та відсутність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишено без задоволення.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 7 листопада 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що державний акт на право власності на землю серії КВ №018412, виданий Циблівською сільською радою Переяслав-Хмельницького району Київської області від 29 травня 2006 року, є підробленим документом, а тому відсутні правові підстави вважати, що Особа 2 не мав права відчужувати спірну земельну ділянку, у зв’язку із чим підстав для витребування цього майна від добросовісного набувача на підставі положення статті 388 ЦК України, немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року перший заступник прокурора Київської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову <…>.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог, безпідставно не застосувавши положення матеріального права, які регулюють питання захисту порушених інтересів за допомогою віндикації, а також безпідставно застосували норми матеріального права, що регулюють порядок визнання недійсними правовстановлюючих документів на земельні ділянки. Судами не враховано, що зазначене у державному акті серії КВ №018412 від 29 травня 2006 року як правова підстава набуття речового права Особи 2 рішення Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області від 14 квітня 2006 року №5 в дійсності не стосувалось прав та обов’язків Особи 2. Вказаний державний акт у передбаченому чинним земельним законодавством порядку Особі 2 не видавався, державну реєстрацію не проходив. Судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Овечко І.В. від 3 березня 2017 року №307/тдд, яким встановлено, що підписи в державному акті КВ №018412 від 29 травня 2006 року виконані не посадовими особами Циблівської сільської ради та Переяслав-Хмельницького відділу земельних ресурсів, а іншими особами, що також вказує на підробку зазначеного державного акту. Отже, Особа 2 не набув у встановленому законом порядку права власності на спірну земельну ділянку, у зв’язку з чим не мав достатнього обсягу повноважень на її відчуження на користь інших осіб. Зважаючи на такі обставини у судів попередніх інстанцій були відсутні підстави для відмови у задоволенні позову про витребування земельної ділянки від Особи 1. Крім того, прокурор вказував, що суди не звернули уваги на те, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, що підтверджується інформацією, наданою ДП «Київгеоінформатика» від 8 серпня 2016 року. Чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачалася можливість відведення земель водного фонду для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, більш того, взагалі заборонено розорювання земель водного фонду, які імперативно обмежені у цивільному обороті.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року адвокат Поліщук М.О, який діє в інтересах Особи 1, подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що державний акт від 29 травня 2006 року серії КВ №018412 виданий Особі 2 на підставі рішення №5 Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області 2 сесії 5 скликання від 14 квітня 2006 року, для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер*.

В державному акті також зазначено, що він зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010633200086, державний акт підписаний головою Циблівської сільської ради та начальником Переяслав-Хмельницького районного відділу земельних ресурсів 29 травня 2006 року.

Рішенням Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області «Про погодження передачі у власність земельних ділянок для ведення садівництва» від 14 квітня 2006 року №5 2 сесії 5 скликання надано згоду на передачу у власність земельних ділянок для ведення садівництва Особі 3 та Особі 4. Зазначене рішення не стосувалось передачі у власність Особі 2 земельної ділянки.

Відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького районного нотаріального округу Київської області Мусієнко М.М. 24 вересня 2008 року за реєстровим №3908, Особа 2 продав, а Особа 1 придбав у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розміром 0,12 га, яка розташована у с.Циблі Переяслав-Хмельницького району Київської області.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу Особа 1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №471080 від 29 жовтня 2008 року.

За інформацією Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району земельна ділянка з кадастровим номером* знаходиться за межами населеного пункту.

Згідно з листом ДП «Київгеоінформатика» від 8 серпня 2016 року та доданої до нього схеми спірна земельна ділянка з кадастровим номером * накладається (має перетин у просторі) на землі водного фонду, а саме — на 100-метрову прибережну захисну смугу річки Дніпро (Канівське водосховище) <…>.

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права

Статтями 13 та 14 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності українського народу, від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі на землі водного фонду, які визначаються на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до статті 1 Водного кодексу України водний об’єкт це — природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

Пунктами «а», «б» частини першої статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать земельні ділянки, зайняті водосховищами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Прибережна захисна смуга — частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, зокрема, для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари — 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 метрів (частина друга статті 88 ВК України, частина друга статті 60 ЗК України).

Чинним законодавством установлений особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Статтею 59 ЗК України передбачене обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Такі висновки містяться у постанові Великої палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року в справі №372/1387/13-ц.

Згідно з листом ДП «Київгеоінформатика» від 8 серпня 2016 року та доданої до нього схеми спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:015:0074 накладається (має перетин у просторі) на землі водного фонду, а саме — на 100-метрову прибережну захисну смугу річки Дніпро (Канівське водосховище).

Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 19 Конституції України гарантовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади і здійснюють від їх імені та у їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно із пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин.

Статтею 12 ЗК України (тут і надалі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що розпорядження землями територіальних громад відноситься до компетенції рад.

Відповідно до пунктів «а», «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян, зокрема, для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель, у межах граничного розміру, визначеного статтею 121 ЗК кодексу.

За змістом статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству — також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або орган місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Таким чином, законодавчо визначений порядок набуття права власності громадянами на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності потребує наявності, з одного боку, волевиявлення осіб до отримання земельної ділянки у формі подання заяви, з іншого — прийняття рішення про її передачу органом державної влади або місцевого самоврядування. Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів (частина перша статті 126 ЗК України).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, у порушення вимог статей 263-265, 367, 382 ЦПК України, не спростував доводи позивача про відсутність волевиявлення органу місцевого самоврядування на розпорядження спірною земельною ділянкою та про те, що Циблівська сільська рада Переяслав-Хмельницького району Київської області питання про передачу земельної ділянки у власність Особі 2 чи будь-якій особі не розглядала, рішень з приводу вилучення ділянки з водного фонду та передачу її у приватну власність не приймала.

При цьому вказуючи на державний акт як на правову підставу набуття Особи 2 права власності на спірну земельну ділянку, апеляційний суд не звернув уваги на те, що державний акт на право власності на земельну ділянку лише посвідчує право власності на землю, однак не є підставою для виникнення такого права у розумінні положення статті 116 ЗК України.

Судом апеляційної інстанції не перевірено інформацію, надану Циблівською сільською радою Переяслав-Хмельницького району Київської області від 19 вересня 2016 року про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:015:0074 знаходиться за межами населеного пункту с.Циблі Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Разом з тим, відповідно до державного акту від 29 травня 2006 року серії КВ №018412, підставою виникнення права власності Особи 2 на земельну ділянку площею 0,12 га, для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель господарства є рішення Циблівської міської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області від 14 квітня 2006 року 2 сесії 5 скликання №5.

Однак суд апеляційної інстанції не врахував, що рішенням Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області від 14 квітня 2006 року №5 «Про погодження передачі у власність земельних ділянок для ведення садівництва» надано згоду на передачу у власність земельних ділянок для ведення садівництва громадянам Особі 3 та Особі 4, та воно не стосувалось передачі у власність Особі 2 земельної ділянки. Рішення сільської ради, яке б підтверджувало правомірність набуття Особою 2 права власності на спірну земельну ділянку, матеріали справи не містять.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не звернув уваги та не навів відповідних мотивів щодо доводів прокурора про те, що у книзі записів реєстрації державний актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі, державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:015:0074 на ім’я Особи 2 не зареєстровано, не спростував наявні в матеріалах справи докази, зокрема, інформацію Держгеокадастру від 9 вересня 2016 року, відповідно до якої відсутній запис від 29 травня 2006 року щодо реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку.

Отже, за відсутності встановлення судом фактичних обставин щодо волевиявлення органу місцевого самоврядування на передачу спірної земельної ділянки у приватну власність, правомірності набуття Особою 2 права власності на землю, є неможливим вирішити питання щодо законності відчуження останнім цієї земельної ділянки на користь Особи 1 для застосування положення статті 388 ЦК України

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та норма матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, апеляційним судом належним чином не встановлені, не досліджено наявність обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об’єктивно дослідити вказані в даній постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Щодо клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору

30 серпня 2019 року заступник прокурора Київської області подав клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору за подання касаційної скарги відповідно до платіжного доручення від 16 серпня 2019 року №2156 у сумі 566,01 грн.

Клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.

Матеріалами справи встановлено, що при поданні касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року прокуратура Київської області сплатила судовий збір у розмірі 9 956 грн.

Відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Частиною другою статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, — повністю.

У пункті 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року №787, зазначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) — за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

З урахуванням наведеного, надмірно сплачений прокуратурою Київської області судовий збір згідно з платіжним дорученням від 16 серпня 2019 року №2156 у розмірі 566,01 грн. необхідно повернути заявнику.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Клопотання заступника прокурора Київської області про повернення надмірно сплаченого судового збору задовольнити.

Зобов’язати Головне управління Державної казначейської служби у місті Києві повернути прокуратурі Київської області надмірно сплачений нею судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 566,01 грн згідно з платіжним дорученням від 16 серпня 2019 року №2156.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.