Закон і Бізнес


Председатель Бахмачского райсуда Черниговской обл. П.Пархоменко:

«Существование некачественного законодательства может быть причиной нарушения прав человека»


Павел Пархоменко: «Существование некачественного законодательства может быть причиной нарушения прав человека»

№21 (1475) 30.05—05.06.2020
Яна РЕВЕНКО
10183

Иногда возникают ситуации, когда при рассмотрении дел суды принимают решения на основании национального законодательства, их поддерживают все инстанции, но, как следствие, все равно происходит нарушение норм конвенции. О недостатках нынешнего законодательства и о том, чего ожидают представители Фемиды от судебной реформы, рассказал председатель Бахмачского районного суда Черниговской области, лектор Высшей школы адвокатуры Павел ПАРХОМЕНКО.


«Закон про люстрацію демонструє ту «неякість» закону, що була допущена законодавцем»

— Україна залишається одним із лідерів за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини. У чому причина такої кількості скарг?

— Насправді причин багато, це може бути невдале правозастосування, спрямованість державної політики тощо. Однією з причин, якщо це стосується правоохоронної системи, може бути наша ментальність. Десь ще залишаються «радянські» підходи, хоча вже останнім часом ситуація покращилась. Наприклад, Кримінальний процесуальний кодекс, вважаю, є найбільш успішним на пострадянському просторі.

Інші ж причини полягають як у порушеннях під час судового розгляду, так і в якості законодавства.

Часто суддям дорікають, що через порушення, які вони допускають, наша держава отримує рішення ЄСПЛ. Дійсно виникає ситуація в якій, хоча національні суди, приймаючи відповідне рішення, діють у межах і на підставі національного закону. Проте в Страсбурзі все одно часто констатують порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема через недотримання принципу законності. В такому випадку постає питання про співвідношення принципів законності і верховенства права, що є досить непростим аспектом правозастосування. Сьогодні навіть прикриваючись принципом «верховенства права» можна прийти до свавільності правозастосування.

Не завжди потрібно звинувачувати суддів в умисному порушенні норм конвенції. Адже державним інституціям також потрібно задуматися над належним виконанням своїх обов’язків і прийняттям якісних актів, якими послуговуються всі учасники правовідносин, оскільки застосування «неякісних» актів також спричиняє порушення прав людини.

— Можете навести приклад такого акта?

— Наприклад, люстраційне законодавство. Питання щодо його конституційності вже протягом тривалого часу розглядає Конституційний Суд.

Утім, воно отримало певну оцінку в Страсбурзі. Зрештою, Велика палата ЄСПЛ відмовилася задовольнити апеляцію української влади на рішення у справі «Полях та інші проти України». Таким чином, Суд підтвердив, що закон про люстрацію в Україні порушує права людини. Це, власне, і демонструє ту «неякість» закону, що була допущена законодавцем.

Також є багато справ, що стосуються невиконання судових рішень. Тобто особи отримали судовий захист на національному рівні, але не можуть домогтися реалізації рішення суду. Тут теж є проблема держави і державної політики. Яскравим прикладом таких справ є велика кількість соціальних та пенсійних спорів.

«Головне, аби рішення базувалось на забезпеченні якнайкращих інтересів дитини»

— ЄСПЛ констатував у своїх рішеннях законодавчі прогалини у сімейних справах?

— Так. Наприклад, рішення у справі «М.С. проти України» зачіпає актуальні питання щодо захисту сімейних прав, особливо прав дитини, які є досить поширеними в українських реаліях, відображає сучасні проблеми правозастосування і стосується обставин, які відбувалися недавно і продовжують існувати. Рішення «М.С. проти України» не належить до «хрестоматійних» або не є вираженням кардинально нової позиції Суду. Воно демонструє послідовні підходи, вироблені ЄСПЛ у питаннях захисту сімейного життя. Проте в цьому рішенні «зрозумілою мовою» говориться про проблеми, які існують в нашій державі, що, на мою думку, повинне стати підґрунтям для їх вирішення та зміни свідомості в правозастосуванні.

Коротко про обставини справи: після розлучення мати забрала доньку до себе, оскільки в нашій державі протягом тривалого часу панувала презумпція, що при розлученні батьків, перевага забрати дітей до себе надається матері. Батько ж через суд домагався, аби донька проживала з ним.

У своєму рішенні ЄСПЛ зазначив, що аналіз, проведений національними судами до прийняття рішення про те, що донька заявника мала жити з матір’ю, недостатньо обґрунтований. Тому, незважаючи на широку свободу розсуду, надану національній владі у сфері опіки над дітьми, причини, які вони наводять, не можуть вважатися «відповідними та достатніми».

Вказане рішення підтвердило сталу позицію Суду, яка зводиться до визначення насамперед «якнайкращих інтересів дитини», а не батьків.

— Одним із пріоритетів Національного плану дій з реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2021 року є створення системи правосуддя, дружньої до дитини. Що це за система?

— Наприклад, є діти, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні правопорушення. А є діти, котрі стали свідками або потерпілими. І є спори, в яких вирішуються долі дітей, — це здебільшого позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини тощо.

Як бачимо, виникають такі ситуації, коли неповнолітні опиняються в суді. Тому під «дружньою системою» мається на увазі створення таких умов, аби дитина в суді почувалася якомога комфортніше. Адже навіть дорослі люди відчувають у суді дискомфорт, це стресова ситуація, а для дитини тим більше.

І коли ми говоримо про таку категорію, як правосуддя, дружнє до дитини, то це означає, що дитина в суді буде захищена не просто буквою закону, а й створеними умовами — зовнішньо, психологічно.

Існує позиція, що дітей не треба водити до суду, але інколи мають місце ситуації, коли їх присутності уникнути неможливо. Дитина може бути свідком, потерпілою або обвинуваченою. І ми вимушені бачити її тут. І нема жодної країни, де б діти були звільнені від судових процесів взагалі. Іноді заслуховується думка дитини. Це здебільшого тоді, коли спір між батьками й бажання дитини мають значення. Але при цьому психіка дитини не повинна травмуватися.

Попри все перелічене, головне, щоб судове рішення, яке стосується дитини, базувалося на забезпеченні її якнайкращих інтересів, зміст яких дуже часто важко визначити.

— Ви таку систему, дружню до дитини, в себе в суді вже створили?

— Це питання більш стосується державної політики взагалі. На місцевому рівні ми спробували створити специфічну залу судових засідань, де розглядаються справи за участі дітей. Звісно, ця зала відрізняється від звичайної, де буває моторошно навіть дорослим, з кліткою чи пластиковим боксом. Сьогодні є норми національного законодавства й міжнародні стандарти, в яких говориться про те, що судовий процес за участі дітей має бути відмінний від «дорослого».

«Ми працюємо, а реформа триває»

— Ви викладаєте у Вищій школі адвокатури НААУ. Що спонукало суддю стати викладачем ВША?

— Насправді я маю досвід участі в різних тренінгах. І ці тренінги стосуються не тільки адвокатів, але й інших юристів, що дозволяє мені отримати корисний досвід і нові знання. 

Десь близько року тому на одному із заходів я познайомився із викладачем та ідейним натхненником багатьох курсів ВША, яка запросила мене долучитись до розробки курсу «Адвокат до дитини», який в подальшому було втілено в життя. Після цього я долучився до викладання у ВША, яка є цікавим навчальним майданчиком, в якому працює велика кількість фахових юристів, що прагнуть нести знання.

— Яка тематика ваших курсів?

— Досить різноманітна. Наприклад, курс «Адвокат до дитини» перейшов у форму онлайн-курсу.

Також ми працюємо над новим навчальним курсом, який стосується насильства в сім’ї — «Домашнє насильство: стратегія представництва постраждалої особи та кривдника, роль судді при розгляді справ зазначеної категорії».

Маю ще кілька курсів щодо реалізації положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та щодо особливостей доказування при судовому розгляді. Але, на жаль, у зв’язку з карантином поки що не можу їх реалізувати.

— Триває судова реформа...

— Ми працюємо, а реформа триває. Насправді закон «Про судоустрій і статус суддів» досить часто змінювали і планують далі змінювати, тому іноді навіть не розумієш, що на тебе чекає.

Для мене як представника суду невеликого регіону важливим є те, щоб були заповнені всі вакансії в суді. Наприклад, у Бахмацькому районному суді, який я очолюю, із 6 суддівських посад заповнена лише половина. Це, звісно, впливає на строки розгляду справ, якість їх розгляду.

Також мені як судді важливо, аби було належне фінансування судової системи, натомість був відсутній політичний вплив. Хочеться, щоб і політики, і суспільство, і судді в тому числі усвідомлювали: суди — це окрема гілка влади в державній системі. Вона повинна бути незалежною. А це залежить від самих суддів, дотичних інституцій та суспільства в цілому, яке є основним будівельником державних інституцій, які існують у тому вигляді, в якому суспільство їх побудувало. Це, мабуть, для нас найголовніше.