Крестная фея Фемиды

Что есть и чего не хватает частным исполнителям, чтобы решения не были бумажками?

Исполнение судебных решений — вечная украинская проблема. Хотя мечи для борьбы с ней и перекочевали к новому субъекту исполнительного производства, очевидно, разгрузки системы ожидать не следует. Несмотря на улучшенную статистику, остается целый ряд препятствий на пути к наработке эффективных механизмов.

Суперечливість системи

Асоціація адвокатів України провела вебінар «Сучасні реалії виконавчого провадження». За словами президента ААУ Зої Ярош, сумна статистика виконання судових рішень в Україні з року в рік залишається стабільною — 18—40%. Водночас в європейських країнах цей показник значно вищий — 60—80%. Близько 80 скарг, поданих українськими громадянами до Європейського суду з прав людини впродовж останнього року, стосуються саме невиконаних судових рішень. Це призвело до появи таких гучних справ, як «Іванов проти України» та «Бурмач проти України».

Інститут приватних виконавців було введено в дію саме для того, щоб виправити ситуацію. Проте головна проблема все ж залишилася, бо здебільшого особою, яка не виконує судових рішень, є держава.

4 роки тому в Україні народилася нова юридична спеціалізація — приватний виконавець. Але все ж говорити про те, що процес виконавчого провадження став приємним як для виконавця, так і для стягувача, котрий є користувачем послуг, на погляд приватного виконавця Андрія Авторгова, ще зарано.

Сьогодні як у державних, так і в приватних виконавців відсутній повноцінний та швидкий доступ до відомостей щодо майна боржника. Крім цього, відсутня автоматизована система арешту коштів і повноцінний електронний обмін даними з приймачами реєстрів. З огляду на це робота приватного виконавця часто перетворюється на довготривале листування з державними органами, банками, за час якого боржник має деяку фору для приховування активів.

Раніше порушенню справи про банкрутство завжди мала передувати процедура виконавчого провадження. Завдяки новому Кодексу з процедур банкрутства це стало альтернативою виконавчому провадженню. З огляду на це кредитор може обрати між однією та іншою процедурою.

То які ж переваги мають приватні виконавці порівняно з державними? Іноді причина слабкої роботи органів ДВС, на думку А.Авторгова, полягає не в тому, що держвиконавці погано працюють. Просто в них неналежні умови роботи, вони позбавлені можливості хоч якось їх поліпшити. Крім того, ці люди стикаються з великим навантаженням. Як наслідок — низька мотивація через низьку заробітну плату. А з отриманням винагороди в держвиконавців є проблеми.

«Якщо ми завітаємо до органів ДВС, то побачимо, що там, як і раніше, сидить державний виконавець, який з головою завалений паперами», — додав А.Авторгов. Інша ситуація в приватних виконавців, які, аби себе розвантажити, можуть брати на роботу помічників. Але й у «приватників» можливості не безмежні, оскільки відповідно до Податкового кодексу самозайнята особа може використовувати працю не більше ніж 4 найманих працівників. Однак можна зробити тематичний розподіл, до прикладу, хтось береться виключно за карткові кредити та відповідні судові рішення за ними, хтось займається певним видом виконавчих проваджень, тобто дозволено брати обсяг роботи, що під силу. А держвиконавець не може відмовитися від ведення виконавчого провадження.

Над прірвою невизначеності

До переваг приватних виконавців доповідач відніс і комунікацію з ними. Вочевидь, багатьом відома ситуація, коли просто нереально додзвонитись і терміново зв’язатись із канцелярією органів ДВС і самим держвиконавцем. Натомість «приватники» відповідають регулярно й завжди доступні.

Від учасників вебінару пролунали й конкретні запитання стосовно виконавчого провадження. Зокрема, чи вдасться накласти арешт на майно, що є спільною власністю подружжя? А.Авторгов відповів, що це можливо, але є ряд складнощів. Наприклад, можна шукати майно, зареєстроване не на чоловіка, а на дружину. Якщо в реєстрі нерухомості це вдасться зробити, то автоматизована система виконавчого провадження побудована таким чином, що всі запити формуються стосовно особи, яка зареєстрована як боржник. Це питання вже має вирішуватися за допомогою суду, тобто частка майна, що перебуває в спільній власності, може бути виділена за ухвалою суду.

Щодо ефективності звернення до правоохоронних органів у разі відкриття нових рахунків боржником А.Авторгов висловив думку, що вона є низькою. Наразі діє такий механізм: слід подати звернення про відкриття кримінального провадження й на 10-ий день — скаргу до слідчого судді, якщо відомості не внесені до ЄРДР. Приватний або державний виконавець не відрізняється тут від будь-якого іншого заявника й відповідь або взагалі не приходить, або потрібно знову звертатися до слідчого судді.

А.Авторгов також нагадав, що проект закону про автоматичний арешт коштів з’явився майже 5 років тому, але досі проблема залишиться невирішеною. За кордоном уже ведуть мову про звернення стягнення на цифрові активи, в Україні ж топчуться на одному місці.

До всього додаються ще й проблеми з банками, які А.Авторгов називає типовим правовим нігілізмом. Причому інколи абсурд доходить до того, що банк не надає рахунку боржника, хоча сам у цій ситуації виступає стягувачем, посилаючись на банківську таємницю.

Що ж, поки правосуддя здійснюється, а рішення все ніяк не хочуть перетворюватись із папірців на дійсність, для Феміди на роль хрещеної феї цілком підходить інститут приватних виконавців. Щоправда, і вони не всесильні, бо не завжди можуть перетворити активи боржника на гарбуз рівно опівночі.