Клубок субъектности

Нужна ли концентрация земельных споров в пределах одной юрисдикции?

Открытие рынка земли очевидно приведет к увеличению количества судебных споров. Чтобы ускорить рассмотрение дел и должным образом защитить права владельцев, народные депутаты решили усовершенствовать законодательство. Впрочем, административные суды эту инициативу не приветствовали.

Зміни ландшафту

Тим, де відпочивати влітку, переймаються пересічні громадяни. Втім, відповідь знають аграрії, які багато років змушені відпочивати в залах суду, засмагати під люмінесцентними лампами та брати участь в атракціоні під назвою «спочатку встанови факт, а потім вирішуй спір по суті». Трішечки спростити життя українським фермерам узялися народні депутати, запропонувавши вдосконалити механізм розгляду справ у сфері земельних відносин.

Утім, сталося неочікуване. Замість того щоб радіти розвантаженню, представники адміністративної юстиції всіляко демонструють незадоволення. Хоча скасування мораторію на продаж землі може потягти за собою навалу справ.

Розуміючи це, народні депутати запропонували вирішувати складні юридичні колізії щодо підсудності на рівні закону. Відповідний проект «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо підвідомчості спорів, що виникають у сфері земельних відносин та спорів щодо нерухомого майна» (№3296) наразі активно обговорюється не лише в парламентських кулуарах, але й серед правників (див. «ЗіБ» №14. — Прим. ред.).

Проблеми підсудності земельних спорів обговорювалися у форматі вебінару, організованого Національною асоціацією адвокатів України. Для участі в ньому були запрошені парламентарі, судді, правники і науковці. Втім, представники адміністративної юрисдикції захід проігнорували і не стали нічого коментувати. Вони навіть не послалися на велику завантаженість справами, яка досі не заважала їм спілкуватися у професійних колах. То на що образилися судді?

Із власного досвіду

Як наголошує один з ініціаторів проекту, голова Комітету Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики Микола Сольський, всіх проблем у сфері обігу землі одним махом не вирішити. Доволі умовно створенню проекту передували дві проблеми — юридична та практична. Як заявив нардеп, господарські суди показують найкращу динаміку розгляду земельних спорів, і така тенденція зберігається не лише у першій, але й апеляційній та касаційній інстанціях. «Це, звісно, не може бути єдиною передумовою для того, щоб передати всі спори до господарських судів», — зазначив М.Сольський.

На думку голови комітету, основна проблема для аграрія полягає в тому, що спори стосовно земель сільськогосподарського призначення мають одночасно ознаки як адміністративного, так і господарського. Адже, за загальним правилом, усі спори, в яких однією зі сторін є суб’єкт владних повноважень, повинні вирішуватися у межах адміністративної юрисдикції. Втім, якщо дивитися на їхню суть, то вони стосуються питань господарської діяльності. «Тож спір щодо однієї земельної ділянки одночасно розглядається як у судах адміністративної, так і господарської юрисдикції, створюючи клубок із взаємопов’язаних спорів. І це жодним чином не йде на користь аграрію», — резюмував М.Сольський.

Нині аграрний комітет дотримується позиції щодо необхідності визначення однієї вертикалі судової влади, яка буде відповідальна за такий процес. Зважаючи на інші законодавчі зміни, які вже підтримав парламент, суди повинні не просто скасовувати реєстрацію, а вирішувати по суті питання щодо обсягу прав та обов’язків інших осіб, пов’язаних із земельною ділянкою. Такі рішучі кроки мають скоротити випадки рейдерства, що особливо важливо з огляду на відкриття ринку землі.

3 рази в райцентр замість 2-х років за місцем

Як зазначають представники адвокатури та фахової спільноти, будь-яка визначеність, особливо коли вона стосується підсудності, заслуговує на підтримку. Особливо яскраво актуальність цього питання проявляється в аналізі практики Великої палати Верховного Суду. Адже й досі п’ята частина справ переглядається саме з метою визначення підсудності. Тож, як наголошує д.ю.н, професор Олена Беляневич, ситуація, коли рішення, що набрало законної сили, скасовують через неправильну підсудність, не може тривати безкінечно. Адже через такі рішення громадяни позбавляються доступу до правосуддя.

Нині більшість проблем пов’язана саме із договорами щодо земельних ділянок. Тож можна передбачити, що із відкриттям ринку землі кількість таких спорів буде зростати. Водночас зміна підсудності неможлива і без розвитку юридичної та наукової думки. Адже усвідомлення, що земля є засобом виробництва, а для профільних господарств — ще й основним, приводить до розуміння того, що сторони намагаються вирішити проблеми, пов’язані з власністю, а не з прийняттям управлінських рішень.

Як зазначає суддя Господарського суду м.Києва Тетяна Васильченко, законодавство приймається в першу чергу не для суддів, а для людей. Тож і питання про те, що розгляд справи у суді господарської юрисдикції значно дорожчий від адміністративної, на її думку, спекулятивне. Адже існує практика, коли спочатку громадянин звертається до одного суду, згодом — до іншого і проходить кілька кіл пекла, доки не отримає законного рішення, яке може бути скасоване ВС через неправильну підсудність. Тож що краще — заплатити один раз та отримати результат чи багато разів і менше?

Як зазначає Т.Васильченко, ключовим моментом для людини є не сам факт установлення порушення, а можливість захисту свого права. Адже, звертаючись до органів державної влади, людина хоче щось отримати, а коли мова йде про земельні відносини, то це — відносини господарювання.

Більшість суддів та правників упевнені в тому, що розмежування за суб’єктом під час визначення юрисдикції застаріле. Так, у земельних спорах, якщо звертати увагу на склад сторін, присутній державний орган. Утім, на думку правників, він не виконує обов’язків владного суб’єкта, а доволі часто виступає як власник землі. Тож немає підстав стверджувати про доцільність збереження розмежування за суб’єктом.

Водночас деякі експерти висловлюють побоювання, чи не призведе поступове передання справ від адміністративної юрисдикції до господарської до ліквідації адмінсудів як інституції. Адже, на їхню думку, якщо йти шляхом зіставлення державних послуг із відносинами власності, то навіть нарахування пенсії можна визнати таким, адже завдається фінансова шкода.

Проте автор проекту №3296 стверджує, що такі висловлювання — це спекуляції. Спори із державою як існували, так і існуватимуть, принаймні доти, доки державні клерки прийматимуть рішення із кричущими порушеннями законодавства. На його думку, необхідно ставити питання про інше: чи не перетворяться невдовзі господарські суди на цивільні — як за обсягом справ, так і за часом прийняття рішень.

Члени ж аграрного комітету запевняють, що не треба доводити ситуацію до абсурду, адже вирішити колізію можна лише на законодавчому рівні. Крім того, робити це треба зараз — доки земля не ввійшла у вільний обіг, а суди не завалені справами. Адже невдовзі вони будуть змушені переглядати спори, спричинені тривалими договорами оренди, емфітевзисами та заповітами. Фактично сірі схеми продажу ділянок, які тривалий час існували на ринку, спливуть на поверхню. Тож концентрація цих спорів у межах однієї юрисдикції вкрай потрібна. Як наголосив М.Сольський, для власника ділянки краще тричі відвідати господарський суд, аніж роками ходити до місцевого — в очікуванні вирішення долі свого майна.

Верховна позиція

Щодо того, чи не надумана проблема з підсудністю в земельних спорах, суддя-спікер Касаційного господарського суду Юрій Чумак сказав, що вона дійсно існує. Розгляд справи триває від року і більше, тож доволі прикро, коли розглянута по суті справа повертається через порушення підсудності. Адже це є безумовною підставою для скасування рішення.

Підтверджуючи свою думку, суддя навів приклад самовільного будівництва. Коли місцева влада звертається із позовом про знесення, то постає запитання: вона звертається як суб’єкт владних повноважень чи як власник? Адже межа для визначення юрисдикції дуже тонка. Крім того, суддя згадав, що у недалекому минулому існували спори щодо юрисдикції корпоративних, антимонопольних та інших спорів. Утім, після внесення змін до законодавства вони зникли. Тож врегулювання підсудності земельних спорів украй необхідне як для спрощення доступу до судочинства, так і для формування сталої практики.

Вщент розбив своїми доводами Ю.Чумак і закиди, що розгляд справи в господарському суді є дорогим та незручним. Він наголосив, що в судах цивільної юрисдикції з об’єктивних причин справи призначають вже на 2021 рік. Тож постає запитання: що краще — вирішити справу протягом місяця-двох чи з’явитися на підготовче засідання у лютому 2021-го?

Висловився суддя-спікер і стосовно скорочення кількості суддів та судів. На його думку, органи самоврядування та держава повинні робити все, аби кількість суддів відповідала потребам та забезпечувала громадянам безперешкодний доступ до правосуддя. Не може держава існувати в умовах постійних реформ, які не доводяться до кінця. Якщо мова йде про зміну підсудності, то необхідно швидко аналізувати, яка кількість спорів очікується та чи достатньо суддів на місцях. Інакше суди потонуть у справах.

Загалом серед правників панує думка щодо необхідності на законодавчому рівні вирішити проблему визначення підсудності. Так, комітет НААУ з господарського права та процесу раніше розглядав цей проект і підтримав ініціативу закріпити земельні спори за госпсудами. У свою чергу науковці стверджують, що прийняття відповідного закону дасть змогу зменшити рейдерство, адже всі справи розглядатимуться в межах однієї юрисдикції.

Якщо ж будуть створені умови для існування прозорого ринку землі, переглянута роль держави та вплив бюрократів на розпорядження державною власністю, то це допоможе захистити права землевласників та фермерів, забезпечивши довгоочікувану стабільність на ринках.