Умышленное банкротство

Как исчисляются сроки давности для субсидиарной ответственности

Хозяйственные суды, рассматривая дела о банкротстве, систематически сталкиваются с вопросом сроков исковой давности. Проблемы возникают из-за юридических и фактических особенностей правового статуса лиц, в частности в случае обращения с исками и заявлениями в интересах должника.

За загальними нормами

Нормами Цивільного кодексу визначені поняття та порядок застосування строків позовної давності. Пропуск цих строків без поважних причин стає наслідком відмови в задоволенні позову та неможливості відновити своє порушене право в суді.

За загальними правилами ст.261 ЦК, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила. Про правові висновки Касаційного господарського суду, викладені в постанові №10/5026/995/2012, повідомляв «ЗіБ» (див. «Шукаймо винних»).

Прикметно, що питання позовної давності в цій справі вирішувала судова палата для розгляду справ про банкрутство КГС (у складі 9 суддів). Зроблені палатою висновки мають важливе значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Спеціалізована палата Верховного Суду дійшла висновку, що положення ЦК про початок перебігу позовної давності поширюються й на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника. Тому при визначенні початку перебігу позовної давності в спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування дати відкриття провадження у справі та дати призначення (заміни) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) як обставин, що впливають на дату (змінюють її) початку перебігу позовної давності. Ця позиція ґрунтується на тому, що ні закон про банкрутство, ні чинний Кодекс з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності.

З висновку та предмета розгляду у справі №10/5026/995/2012 убачається, що цей висновок стосується всіх правовідносин, які виникли до дня відкриття справи про банкрутство й призначення арбітражного керуючого, а також після відкриття справи, якщо предметом спору є правочини (договори, угоди) боржника, що вчинялися статутним керівником юридичної особи, а позивачем є арбітражний керуючий, зокрема ліквідатор.

Відлік із дати призначення ліквідатора

Утім, у судовій практиці залишаються відкритими питання позовної давності при розгляді спорів про субсидіарну відповідальність осіб, котрі довели боржника до банкрутства. Науковці та практики зазначають, що ці питання є дискусійними й також чекають на вирішення їх спеціалізованою палатою або ВП ВС.

Місцеві господарські суди застосовують норми права в буквальному розумінні приписів закону, а також спираються на їх тлумачення ВС (див., наприклад, рішення у справах №№902/357/18, 904/5978/14, 904/7981/17). Зокрема, вони відштовхуються від дати винесення постанови, якою підприємство-боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора. Тут суди виходять із того, що ліквідатор розпочинає виконувати свої повноваження та обов’язки з дати визнання боржника банкрутом та свого призначення.

Під час виконання своїх повноважень ліквідатор аналізує ознаки доведення до банкрутства та встановлює, що банкрутство має умисний характер, а в доведенні до такого стану є вина його засновника та/або керівника чи інших осіб. Тому в межах своїх повноважень він установлює наявність дій, які вчинені з метою завдання шкоди кредиторам, доводить порушення прав боржника та кредиторів, а також підстави для звернення до суду для захисту порушених прав.

З огляду на приписи ст.253 ЦК місцеві суди виходять із того, що перебіг строку позовної давності розпочинається з дня призначення ліквідатора, до повноважень якого законом віднесено право/обов’язок звернутися до суду із заявою про субсидіарну відповідальність.

Місцеві суди керуються і практикою Європейського суду з прав людини, яка визначає, що позовна давність — це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів і запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб’єктивне право здатності до захисту та примусового виконання проти волі зобов’язаної особи.

Зняття корпоративної вуалі

Проте вбачається, що таке правило може застосовуватися лише до особи, яка є добросовісною в цивільних правовідносинах чи яка принаймні не зловживала правами для штучного та шахрайського задавнення свого цивільного (грошового) зобов’язання задля уникнення його виконання. Тому неправильно застосовувати загальні правила про строки позовної давності до осіб, винних у банкрутстві юридичної особи.

Така думка ґрунтується на практиці розгляду справ, у яких винні особи доводять боржника до банкрутства, умисно створюють умови для того, аби задавнити строки для захисту права кредитора як потерпілої особи, учиняють дії, якими ускладнюють доступ до інформації про обставини вчинення ними цивільного правопорушення тощо. За наявності ознак умисного доведення до банкрутства стає зрозуміло, що певними особами інститут юрособи використано як ширму для прикриття неправомірних дій. Тож виникає потреба зняти цю завісу корпоративної основи юрособи як фікції та безпосередньо звертатися до винних осіб як відповідачів.

Саме через зняття корпоративної вуалі ці особи стають відповідачами в межах справи про банкрутство без відкриття нової, оскільки саме вони постають перед судом замість юрособи й відповідають перед кредиторами безпосередньо. Юрособа опинилась в їхніх руках як дійсна фікція, яка не отримала від своїх керівників-засновників реальних ознак відокремленої особи.

В інтересах кредиторів

У законі про банкрутство й далі в КзПБ встановлено, що позов про субсидіарну відповідальність подає саме ліквідатор — як особа, котра діє в інтересах ліквідаційної маси та кредиторів, а не в інтересах боржника. Ліквідатором при субсидіарній відповідальності для відправлення майна до складу ліквідаційної маси використовується тільки «оболонка боржника», його банківський реквізит-рахунок, які існують до завершення процедури ліквідації. Особа боржника на цей час фактично є деперсоніфікованою, і ототожнювати її надалі з колишніми керівниками чи наполягати на правонаступництві прав та обов’язків від керівника, який довів боржника до банкрутства, та ліквідатора, котрий притягає його до майнової відповідальності, — це щонайменше алогічно.

Управлінські функції як об’єкти прав до ліквідатора як нового керівника банкрута за правонаступництвом переходять лише в урізаному складі. Завданням ліквідатора є припинення управління, завершення виробництва та справ, ліквідація юрособи тощо, а не організація виробничого процесу. Та обставина, що стягнуті кошти зараховуються на ліквідаційний рахунок боржника, не дає підстав стверджувати, що позивачем у чистому розумінні є юрособа-банкрут як суб’єкт цивільного та господарського процесуального права.

Такі ж думки викликає і практика іноземних держав із застосуванням субсидіарної відповідальності. Зіставляючи право банкрутства України та іноземних держав, бачимо, що там законодавство встановлює спеціальні строки саме для реалізації конкурсним керуючим цього права до винних осіб — від одного до трьох, а іноді й більше років, які обчислюються з дня визнання боржника банкрутом (Німеччина, Франція, Велика Британія, Білорусь, Молдова, Росія та ін.)

Утім, у зв’язку з відсутністю спеціальних строків позовної давності в законодавстві України, як зазначає у своїх висновках ВС, маємо керуватися чинним ЦК й визначати свої правові підходи та розуміння, що боржник-банкрут є особою, права якого порушені, а ліквідатор — його керівником. Відповідно, початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту — коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права чи про особу, яка його порушила.

Установлення винних

Приставши на таку позицію, слід відповісти на запитання: коли можна вважати, що корпоративна вуаль зірвана й ми побачили, що конкретні особи розпорядилися майном боржника як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів? Це запитання видається дуже важливим, оскільки йдеться про особу, яка порушила право боржника. А відповідно до припису ч.1 ст.261 ЦК однією з умов початку перебігу позовної давності є день, коли особа (у даному разі — боржник) довідалася або могла довідатися про особу, яка порушила право.

У нормах КзПБ знайдемо кілька відповідей. Перша міститься в ч.3 ст.44 кодексу, де передбачено, що розпорядник майна проводить аналіз фінансово-господарського стану та діяльності боржника й виявляє ознаки приховування стійкої фінансової неспроможності, доведення до банкрутства тощо. Отже, можна стверджувати, що розпорядник майна може встановити, що боржник перебуває в стані об’єктивного банкрутства. Ця обставина зобов’язує його визначити, які дії/бездіяльність стали причиною об’єктивного банкрутства, та осіб, котрі цьому сприяли.

Таким чином, боржник в особі його керівника дістає можливість через розпорядника майна довідатися про особу, яка вчинила дії, що призвели до порушення його прав. Цією особою може бути керівник боржника. Про зазначені обставини стає відомо зборам кредиторів і суду при розгляді питання про визнання боржника банкрутом.

Друга відповідь міститься в ст.61 КзПБ, яка відносить до повноважень ліквідатора аналіз фінансового стану банкрута та заявлення вимоги до третіх осіб щодо субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями боржника. Тут ліквідатор, так само аналізуючи стан банкрута, установлює осіб, які відповідальні за цей стан, і захищає права учасників справи, зокрема боржника.

Виходячи з того, що ліквідатор представляє юрособу-боржника лише з дня, коли останній набув статусу банкрута, початок перебігу позовної давності має визначатися дещо інакше, ніж за загальним правилом. Тобто з урахуванням не тільки моменту, коли особа довідалася про особу, яка порушила право, а ще й додатково — коли особа стала банкрутом.

Факт банкрутства, що встановлюється постановою суду, має юридичне значення. Саме з ним пов’язуються юридичні наслідки — виникнення, зміна або припинення правових наслідків. Із цього моменту боржнику як юрособі стає відомо, що вона є банкрутом.

У разі встановлення факту недостатності майна для задоволення вимог кредиторів, що також має юридичне значення, виникає обов’язок ліквідатора з’ясувати осіб, причетних до банкрутства.

Установивши, що банкрутство є умисним, ліквідатор приходить до висновку, що юрособу використали як прикриття. З’ясування в ліквідаційній процедурі особи, яка умисно вчинила дії (допустила бездіяльність), які спричинили доведення до банкрутства, створюють для ліквідатора правові підстави для заявлення позову до такої винної особи.

5 умов для початку відліку

Як зазначає ВС, початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника. Отже, право на звернення із заявою про покладання субсидіарної відповідальності на винних осіб виникає в нього за умови наявності таких фактів:

• визнання боржника банкрутом (постанова суду);

• призначення ліквідатора як спеціального суб’єкта права;

• недостатності майна для задоволення вимог кредиторів;

• наявності дій (бездіяльності), що містять ознаки доведення боржника до банкрутства;

• наявності осіб (особи), вина яких у доведенні боржника до банкрутство підтверджується відповідними доказами.

Таким чином, у разі недостатності майна для задоволення вимог кредиторів і за наявності ознак доведення до банкрутства юрособа втрачає право на списання боргів через свою ліквідацію в процедурах банкрутства (ч.7 ст.64, п.5 ч.1 ст.90 КзПБ). Юрособа-боржник на час, коли вона довідалася про порушення свого права бути ліквідованою з погашенням боргів, для початку перебігу строків позовної давності повинна набути статусу банкрута, а її керівним органом має бути арбітражний керуючий зі статусом ліквідатора.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли юрособа-банкрут в особі ліквідатора довідалася про порушення свого права на погашення боргів за наслідками банкрутства та про особу, яка ці права порушила шляхом доведення її до банкрутства (ч.1 ст.261 ЦК). Особи, які умисно довели боржника до банкрутства, несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями юрособи-банкрута відповідно до закону замість неї додатково, як за свої особисті борги.