Погода в доме

В поисках золотой середины между нормами о выселении и правами на собственность и жилье

Когда делить «общую крышу» уже не представляется возможным, можно сойти с ума, запутавшись в правах и условиях для их реализации. Наверное, именно поэтому столько украинских семей, в которых люди давно стали чужими друг для друга, продолжают жить вместе.

Просто неба

Вища школа адвокатури провела вебінар на тему «Виселення колишнього з подружжя». Спікером виступила адвокат, голова Асоціації жінок-юристів «ЮрФем» Христина Кіт.

Зокрема, ішлося про три аспекти розгляду справ про виселення колишнього з подружжя: коли квартира перебуває у комунальній власності; коли квартира перебуває у приватній власності; коли має місце вчинення домашнього насильства.

Коли квартира перебуває в комунальній власності, Житловий кодекс передбачає такі підстави: виселення особи за ст.116 та визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням (стст.72—-73 ЖК).

При цьому експерт радить враховувати, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ним зберігається житлове приміщення протягом 6 місяців. Але, якщо наймач або члени його сім’ї були відсутні протягом більш тривалого періоду з поважних причин, суд може продовжити цей строк. Випадки, коли цей строк подовжується, зазначені в ст.71 ЖК.

Законом у разі виселення передбачено право на надання іншого житлового приміщення. Але порушник спокою може залишитись і просто неба. Адже право може бути втрачене з підстав, що регулюються ст.116 ЖК. Зокрема, у разі: систематичного руйнування житлового приміщення; використання житла не за призначенням; систематичного порушення прав співжиття, що робить неможливим для інших проживання з особою в одній квартирі чи в одному будинку. Але все це за умови, що заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

Щодо виселення особи без права на надання іншого житлового приміщення є відповідна постанова Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №295/15305/15-ц. Згідно з позицією ВС «таке втручання у право особи на повагу до житла, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену в §2 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті».

Але потрібно врахувати й те, що ст.124 ЖК застерігає від виселення одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Все, що заманеться

Якщо ж квартира перебуває в приватній власності, потрібно спиратися на такі норми законів, як припинення сервітуту (ст.406 ЖК); виселення на підставі ст.116 ЖК; реалізація права власності (ст.319 Цивільного кодексу).

Так, згідно зі ст.391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Та хто платить, той і замовляє музику. Тобто, за ст.319 ЦК, власник має право вчиняти будь-які дії щодо свого майна, які не суперечать законам і моральним засадам суспільства. Також власник не може використовувати право на власність таким чином, щоб це спричинило шкоду правам та гідності інших громадян, погіршило екологічну ситуацію та природні якості землі. Із цього приводу можна звернутися до постанови ВС від 24.01.2019 у справі №757/7180/15-ц.

У практиці ж Європейського суду з прав людини все виглядає дещо інакше. Так, можна проаналізувати рішення від 11.01.95 у справі «Buckley v. the United Kingdom» (п.63), а також «Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine». У них зауважено, що «поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було в законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме — існування достатніх і тривалих зв’язків з конкретним місцем. Утрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло».

Сервітут, що являє собою право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, припиняється у випадках, коли припиняється обставина, що була підставою для встановлення сервітуту та невикористання такого права впродовж більш ніж трьох років. Припиняється сервітут рішенням суду. Цей аспект прописаний у постанові ВС від 4.12.2019 у справі №235/9835/15-ц.

Що ж до питання про позовну давність, то позиція ВС сформульована таким чином: «Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена в праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред᾽явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення» (постанова від 27.03.2019 у справі №295/15305/15-ц).

Що стосується аспекту, пов’язаного з домашнім насильством, то позитивні зобов’язання передбачають обов’язки держави вчиняти активні дії, спрямовані на забезпечення, захист та сприяння реалізації прав людини. Доктрина позитивних зобов᾽язань сформована в основному на практиці ЄСПЛ. Якщо органи влади не зробили всього, що розумно очікувалося від них для запобігання реальній та безпосередній загрозі життю, про яку вони знали чи мали знати, це трактується як порушення зобов᾽язань за ст.2 (право на життя) та ст.3 (заборона катувань) конвенції.