Закон і Бізнес


Указ правомерен, но незаконен


№17 (1471) 02.05—08.05.2020
8278

Только лишь нарушение норм процессуального права не может считаться деянием, порочащим звание судьи, нарушающим присягу или несовместимым с такой должностью. Такое заключение сделал ВС в постановлении №800/521/16, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

21 лютого 2020 року                      м.Київ                               №800/521/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого СМОКОВИЧА М.І.,
суддів: БЕВЗЕНКА В.М., БІЛОУСА О.В., УХАНЕНКА С.А., ШАРАПИ В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою Особи 1 до Президента України про визнання незаконним і скасування указу,

ВСТАНОВИВ:

1. У січні 2018 року Особа 1 звернулася до Вищого адміністративного суду як суду першої інстанції з позовом до Президента про визнання незаконним і скасування указу «Про звільнення судді» від 29.09.2016 №423/2016 у частині звільнення Особи 1 з посади судді Шевченківського районного суду м.Києва у зв’язку з порушенням присяги судді.

Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначила, що 20.07.2016 Вища рада юстиції прийняла рішення про те, щоб внести Президентові подання про звільнення Особи 1 з посади судді Шевченківського районного суду м.Києва у зв’язку з порушенням присяги судді.

Вказане рішення ВРЮ прийняла за наслідками розгляду заяви заступника Генерального прокурора Бачуна О.В., адресованої Тимчасовій спеціальній комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Шевченківського районного суду Особи 1. Приводом для такого звернення стали обставини щодо розгляду слідчим суддею Особою 1 клопотання органу досудового розслідування про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою Особи 2, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.294 Кримінального кодексу (активна участь у масових заворушеннях на вул. Грушевського в м. Києві).

Позивачка зазначила, що вважає необґрунтованим і безпідставним рішення ВРЮ про те, що при обранні запобіжного заходу стосовно Особи 2 вона як слідчий суддя допустила дії, які свідчать про порушення присяги. Із цих мотивів позивачка й оскаржила в судовому порядку рішення ВРЮ від 20.07.2016 про внесення подання Президентові про її звільнення. Тому, на думку позивачки, Президент видав спірний указ на підставі подання, яке станом на 29.09.2016 не набрало законної сили. Крім того, як зауважила позивачка, її звільнено після того, як закінчився п’ятирічний строк її повноважень, що поряд з наведеним теж свідчить про те, що спірний указ неправомірний.

2. Вищий адміністративний суд ухвалою від 8.11.2016 зупинив провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням в адмінсправі №800/422/16 за позовом Особи 1 до ВРЮ про визнання незаконним і скасування рішення ВРЮ від 20.07.2016 №1520/0/15-16.

14.03.2017 ВАС ухвалив у справі №800/422/16 постанову, якою позовні вимоги Особи 1 задовольнив; визнав незаконним і скасував рішення ВРЮ від 20.07.2016.

Відтак Вища рада правосуддя (правонаступник ВРЮ) звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд вказаної постанови ВАС із підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства (у редакції, яка діяла до 15.12.2017)<...>.

За наслідками розгляду заяви ВРП про перегляд постанови ВАС від 14.03.2017 КАС виніс у справі №800/422/16 постанову від 11.12.2019, якою відмовив у задоволенні згаданої заяви ВРЮ.

Відтак КАС ухвалою від 24.01.2020 поновив провадження у справі №800/521/16 та призначив її до розгляду спочатку за правилами спрощеного позовного провадження. Тією самою ухвалою суд надав відповідачу строк для того, щоб подати відзив на позов.

У визначений судом строк відповідач не подав відзиву на позов. Утім, свою позицію він раніше висловив у запереченнях на позовну заяву, які є в матеріалах справи. У них зазначено, що спірний указ видано правомірно, на підставі подання ВРЮ про звільнення Особи 1 з посади судді Шевченківського райсуду у зв’язку з порушенням присяги судді. На дату видання цього указу подання ВРЮ було чинним, відомостей про те, що його скасовано, не було, тому Президент мав усі підстави для того, щоб реалізувати подання ВРЮ. На думку представника відповідача, доводи позивача в цій справі по суті стосуються правомірності рішення ВРЮ, а не оскарженого указу, який Президент видав на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених вище, просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання прибула без належних документів, що засвідчують її повноваження, тому суд не допустив її до участі в розгляді справи (як представника).

3. Колегія суддів заслухала пояснення позивачки, дослідила надані сторонами докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог і заперечень, установила таке.

Особа 1 указом Президента від 3.02.2010 №99/2010 призначена суддею Шевченківського райсуду.

8.12.2014 до ТСК надійшла заява заступника Генпрокурора Бачуна О.В. від 5.12.2014 про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Особи 1 відповідно до закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8.04.2014 №1188-VII.

У своїй заяві заступник Генпрокурора зазначив, що суддя Особа 1 обрала запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо учасника масових акцій протесту в період з 21.11.2013 до дня набрання чинності законом через його участь у таких акціях, що дає підстави для перевірки судді відповідно до п.3 ч.1 ст.3 закону №1188-VII.

Через те що до закінчення строку своїх повноважень ТСК не встигла прийняти рішення стосовно судді Особи 1, згадану заяву на підставі ст.2 закону №1188-VII передано на розгляд ВРЮ.

За наслідками проведеної перевірки, з урахуванням висновку дисциплінарної секції, ВРЮ ухвалою від 9.06.2016 відкрила стосовно судді Особи 1 дисциплінарну справу.

У підсумку розгляду цієї дисциплінарної справи ВРЮ дійшла висновку, що Особа 1 під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до Особи 2 розглянула відповідні матеріали поверхово, допустила порушення норм кримінального процесуального закону, не здійснила покладених на неї функцій судового контролю за дотриманням прав особи в кримінальному провадженні, що свідчить про необ’єктивний та упереджений розгляд справи. Зокрема, ВРЮ зауважила, що в ухвалі слідчого судді Особи 1 від 21.01.2014 не зазначено формулювання підозри та мотивованого висновку про її обґрунтованість. Також в ухвалі немає мотивованого висновку про наявність ризиків, передбачених ст.177 Кримінального процесуального кодексу, а також про неможливість застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відтак ВРЮ прийняла рішення від 20.07.2016 №1520/0/15-16, яким вирішила внести подання Президентові про звільнення Особи 1 з посади судді Шевченківського райсуду у зв’язку з порушенням присяги судді.

22.09.2016 до Адміністрації Президента надійшло подання ВРЮ від 21.09.2016 №113/0/12-16 про звільнення Особи 1 з посади судді, на підставі якого Президент 29.09.2016 видав указ, який є предметом оскарження в цій справі.

Треба зауважити, що рішення ВРЮ про внесення подання Президентові про звільнення з посади судді та власне те подання, яке надійшло до АП щодо позивачки, мають різні реквізити (дату й номер). Утім, суть цих рішень ВРЮ та виклад фактичних обставин, якими обґрунтовано висновок про звільнення з посади судді Особи 1 за порушення присяги, одні й ті самі, що дає суду підстави вважати, що йдеться про «подання» ВРЮ про звільнення судді за порушення присяги як цілісне поняття та при розгляді цієї справи не слід вважати їх окремими (самостійними, безвідносними одне до одного) підставами для видання указу.

Згадане рішення ВРЮ від 20.07.2016 №520/0/15-16 Особа 1 оскаржила в судовому порядку. Як наслідок, ВАС постановою від 14.03.2017 визнав його незаконним і скасував, мотивувавши своє рішення тим, що:

ВРЮ не визначила всіх ознак складу порушення присяги, зокрема в чому полягали дії судді, які можуть викликати сумнів у його неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

з огляду на положення ст.94 КПК суддя, розглядаючи справу, наділений певною свободою та повноваженнями щодо неупередженого встановлення та з’ясування обставин і власного розуміння фактів. Тлумачення закону, оцінювання фактів і доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості, а обмеження суду в цьому свідчитиме про порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення. Перевірка такого рішення будь-яким суб’єктом владних повноважень в іншому порядку законодавством не передбачена, а тому є такою, що здійснена з порушенням приписів ч.2 ст.19 Конституції;

спірне рішення ВРЮ обґрунтовувала висновками про порушення закону суддею Особою 1 під час постановлення ухвали щодо вирішення питання про застосування запобіжного заходу, однак установлення таких порушень не віднесено до компетенції відповідача. При цьому будь-яких інших дій судді, які можуть свідчити про порушення присяги судді, відповідач не встановив.

КАС, відмовляючи в задоволенні заяви ВРП про перегляд зазначеної постанови, у цілому погодився з висновками ВАС. Зокрема, у постанові від 11.12.2019 суд зазначив, що ВРЮ, вирішуючи питання про порушення суддею присяги, не може не аналізувати судового рішення. Однак зміст рішення не може бути підставою для висновку про порушення присяги. Такий висновок ВРЮ може зробити, аналізуючи дії судді під час його ухвалення, оскільки порушенням присяги є вчинення саме дій, що порочать звання судді (ч.2 ст.32 закону «Про Вишу раду юстиції»), а не ухвалення судових рішень, які дисциплінарний орган уважає незаконними.

КАС також підкреслив, що звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли суддя скоїв проступок, який порочить звання судді, тобто підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету суду та унеможливлює подальше виконання суддею своїх обов’язків. Дії, що порочать звання судді — це діяння, несумісне з посадою судді. Саме лише порушення норм процесуального права, за змістом згаданого судового рішення, не може вважатися діянням, що порочить звання судді, порушує присягу чи є несумісним з посадою судді.

Тож проаналізувавши зміст оскаржуваного рішення ВРЮ та інших матеріалів дисциплінарної справи, КАС дійшов висновку, що характер допущених суддею Особою 1 процесуальних порушень не має ознак істотного дисциплінарного проступку, який за своєю тяжкістю відповідав би порушенню присяги судді, а містить ознаки дисциплінарного проступку, який на час його вчинення міг би кваліфікуватися за ч.1 ст.83 закону «Про судоустрій і статус суддів» як істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя.

4. Отож у підсумку, ситуація, в якій опинилася позивачка, склалася так, що подання ВРЮ про її звільнення з посади судді Шевченківського райсуду за порушення присяги скасовано (і судове рішення набрало законної сили), тоді як указ, виданий на підставі цього подання та який власне є юридичним фактом, що має наслідком звільнення з посади судді, залишається чинним.

5. При прийнятті рішення суд керувався таким.

Відповідно до положень ч.2 ст.19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.5 ч.5 ст.126 Конституції (у редакції, чинній до 30.09.2016) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

Відповідно до ч.2 ст.116 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI (у редакції закону «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII) факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів або ВРЮ.

За ч.3 ст.116 закону № 2453-VI, звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням ВРЮ після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до закону «Про Вищу раду юстиції».

Відповідно до ч.1 ст.32 закону «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.98 №22/98-ВР (утратив чинність з 5.01.2017 на підставі закону «Про Вищу раду правосуддя» від 21.02.2016 №1798-VIII, однак був чинним на дату виникнення спірних відносин) питання про звільнення судді з підстав, передбачених пп.4—6 ч.5 ст.126 Конституції (порушення вимог щодо несумісності, порушення присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком), ВРЮ розглядає після надання ВККС, іншим суб’єктом у випадках, визначених законом, відповідного висно-ву або за власною ініціативою.

За ч.4 ст.116 закону №2453-VI, на підставі подання ВРЮ Президент видає указ про звільнення судді з посади.

Цьому законодавчому положенню кореспондували положення ч.1 ст.3 закону №22/98-ВР, за якими ВРЮ «вносить подання Президенту про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад».

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених ст.78 цього кодексу. За ч.2 цієї статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

6. Суд установив, що оскаржений указ видано на підставі подання ВРЮ, рішення про внесення якого Президенту (від 20.07.2016 №1520/0/15-16) було чинним на дату видання указу.

Зважаючи на наведені положення Конституції та законів №№2453-VI, 22/98-ВР подання ВРЮ про звільнення судді є безумовною підставою для винесення органом, що призначив/обрав суддю, відповідного правового акта (у формі указу або постанови, залежно від того, який орган його видаватиме).

Тож, отримавши подання ВРЮ про звільнення Особи 1 з посади судді з підстави, встановленої п.5 ч.5 ст.126 Конституції (у редакції, чинній до 30.09.2016), відповідач (як суб’єкт призначення) мав достатні правові підстави для того, щоб видати спірний указ.

Доводи позивачки про те, що на дату видання спірного указу подання ВРЮ не набрало законної сили, адже було оскаржене в судовому порядку, є помилковими. Ця обставина не впливає на чинність подання ВРЮ й не зупиняє його виконання. Понад те, у порядку адмінсудочинства суд також не міг зупинити дію актів, зокрема ВРЮ і Президента (у порядку забезпечення позову), як і забороняти їм учиняти дії.

Тому незважаючи на те, що подання ВРЮ про звільнення судді й указ, виданий на підставі цього подання, взаємопов’язані, правове регулювання спірних правовідносин було таким, що оскарження цих правових актів у судовому порядку не впливало на їх чинність на період оскарження. Зокрема, у контексті обставин цієї справи факт оскарження до суду подання ВРЮ щодо позивачки не зупиняло дії цього подання, тому, отримавши його, Президент видав указ про її звільнення, реалізувавши таким чином рішення про звільнення судді у зв’язку з порушенням присяги. З огляду на наведені мотиви суд не має підстав уважати, що за описаних обставин справи відповідач діяв неправомірно.

Стосовно аргументів позивачки про неправомірність згаданого подання ВРЮ, то в межах розгляду цієї справи суд не може давати їм правової оцінки, адже ці обставини не охоплюються предметом доказування.

Крім того, колегія суддів бере до уваги ту обставину, що на дату розгляду справи згадане подання ВРЮ від 20.07.2016, яке слугувало підставою для видання указу, визнано незаконним і скасовано на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.

Обставини, які встановлено зазначеним рішенням (у справі №800/422/16), не потребують доказування в цій справі, зважаючи на результат оскарження згаданого подання ВРЮ, колегії суддів доводиться лише констатувати, що підстави, з якою пов’язано видання спірного указу, вже немає.

Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що обґрунтованих підстав уважати спірний указ неправомірним у цій справі немає, але є достатні підстави, щоб його скасувати, адже скасовано подання ВРЮ, на підставі й на виконання якого його було видано. На думку колегії суду, за описаної ситуації це буде належним способом захисту її порушеного права.

Керуючись стст.241—246, 250, 255, 262, 266, 295 КАС, Суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати указ Президента «Про звільнення судді» від 29.09.2016 №423/2016 в частині звільнення Особи 1 з посади судді Шевченківського районного суду м.Києва у зв’язку з порушенням присяги.

Рішення ВС набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до Великої палати ВС протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.