Закон і Бізнес


Под стражу или на волю?

Как обеспечить принцип состязательности при избрании меры пресечения


№15 (1469) 18.04—24.04.2020
6007

В Страсбурге неоднократно высказывались о нарушении конвенционных гарантий при применении мер, связанных с ограничением прав человека. Как заверяют в Верховном суде, они эти позиции учитывают. Об основах состязательности в судебной практике рассказала судья Большой палаты ВС Александра Яновская.


Застосування й обрання

Під час наради, яку організувала Асоціація правників України спільно із ВС, О.Яновська зауважила, що під час обрання запобіжних заходів має бути забезпечений захист як прав і свобод особи, так і інтересів суспільства та держави. Зокрема, у частині необґрунтованого обрання запобіжного заходу та незаконного обмеження прав і свобод людини та громадянина.

З погляду ч.2 ст.177 Кримінального процесуального кодексу, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що особа може вчинити дії, передбачені ч.1 цієї статті. При цьому визначальними для суду щодо обрання запобіжного заходу будуть пп.3, 5, 6, 7 ч.1 ст.184 КПК. Тобто саме викладення обставин, які дають змогу обґрунтовано підозрювати особу в скоєнні злочину, а також зробити висновок про наявність ризиків, обґрунтування неможливості запобігти ризикам при застосуванні більш м’яких запобіжних заходів та обґрунтування необхідності покладання на особу певних обов’язків.

О.Яновська акцентувала увагу на тому, що чіткого розмежування понять «застосування запобіжного заходу» та «обрання запобіжного заходу» КПК не містить. До того ж не передбачено іншого процесуального документа, крім ухвали про застосування запобіжного заходу (ст.196 КПК) при вирішенні питань, пов᾽язаних із такими заходами.

Так, законодавцем не встановлено будь-якої заборони на оскарження в апеляційному порядку ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в частині визначення розміру застави. Адже оскарження альтернативного запобіжного заходу, визначеного поряд з основним в ухвалі, не може розглядатись як оскарження окремої ухвали.

В іншому випадку Касаційний кримінальний суд скасував ухвалу апеляційного суду з огляду на те, що до вичерпного переліку ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, віднесено ухвали про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. При цьому суд касаційної інстанції сформулював правовий висновок, відповідно до якого поняття «застосування запобіжного заходу» охоплює не тільки його обрання, а й зміну.

У цьому випадку об’єднана палата ККС зазначила, що положення ст.206 КПК мають на меті забезпечення процесуального механізму звільнення будь-якої особи, позбавленої волі, за відсутності судового рішення. Утім, цей механізм не охоплює процедур оскарження рішень, дій чи бездіяльності працівників правоохоронних органів, пов’язаних із затриманням особи в порядку, передбаченому ст.208 КПК, постфактум. Оскільки відповідні заперечення особа може висловити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу, а також під час підготовчого судового засідання й судового розгляду кримінального провадження по суті.

Серед типових порушень ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суддя називає надмірну тривалість досудового тримання під вартою. Так, у справі «Левченко та інші проти України» мало місце незадокументоване тримання заявника у приміщенні СБУ після завершення його допиту як свідка до складання протоколу про його затримання протягом 3 год. 20 хв.

Іншим типовим порушенням є затримання без ухвали слідчого судді без належних підстав, а саме — у зв’язку з подіями, які відбулися більш ніж за рік до цього, та повторне затримання з тих самих підстав через кілька хвилин після офіційного звільнення.

Болісна тема

Забезпечення змагальних засад на етапі відкриття матеріалів провадження, за словами О.Яновської, потребує значної уваги. Адже часто сторони звертаються зі скаргами через, наприклад, неоднакові тлумачення. Тож суддя виокремила деякі ключові позиції.

Зокрема, якщо сторона обвинувачення зробила все можливе, щоб захист ознайомився з матеріалами, а той від нього відмовився, не можна стверджувати, що прокурор не виконав зобов’язання. Також варто пам’ятати, що відповідальність сторони обвинувачення має бути розмірною їх компетенції. При цьому сторона має надати докази своєчасності вжитих заходів.

Крім того, О.Яновська сказала про необхідність забезпечення рівних умов для сторін. Так, вона зазначила, що нез’ясування в обвинуваченого причин відмови захисника від апеляційної скарги та усвідомлення ним подальших правових наслідків порушує засади змагальності.